«Між нами і росіянами була лише залізнична колія»: історія гвардійця з Харківщини

Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ, передає Слобідський край.

«Ми здаватися не збиралися», — каже гвардієць Мірон, який пройшов бої під Торецьком і нині виконує завдання на Південно-Слобожанському напрямку.

Військовий служить у підрозділі швидкого реагування 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України. До війни він був інженером, а до лав НГУ долучився ще у 2021 році. Бойовий шлях розпочав у районі Старого Салтова на Харківщині, а згодом воював під Торецьком разом із бійцями «Азову».

Під час боїв на Донеччині його підрозділ тримав позиції фактично впритул до ворога — між ними була лише залізнична колія. За словами Мірона, українські військові облаштували укриття в посадці, однак російські війська постійно намагалися їх виявити за допомогою дронів і атакували скидами.

«О 7:00 ранку на нас вийшов росіянин, мій товариш відкрив по ньому вогонь. Але той встиг прокричати по радіостанції, що потрапив у засідку. Після цього почалися скиди — нас намагалися «викурити». Ворог приблизно зрозумів, де ми, і почав штурм: закинули гранату, кричали, щоб ми здавалися. Але ми здаватися не збиралися, бо розуміли — це вірна смерть. Товариш отримав поранення в гомілкостоп, я надавав йому допомогу — робив тампонаду. Забрати його змогли лише через два дні. Потім росіяни відступили, ймовірно, через роботу наших дронів. Після цього ще кілька разів були такі штурми: то ми їх відбивали, то вони нас атакували. Під час виходів нас супроводжував дрон. Це завжди відбувалося вночі», — згадує військовий.

Після виходу з позицій боєць проходив лікування через акубаротравму, а згодом навчався на сапера в одній із країн НАТО.

У 2025 році Мірон продовжив службу вже на Південно-Слобожанському напрямку. Там разом із 92-ю бригадою він виконував бойові завдання, зокрема працював із автоматичним гранатометом. Діставатися до позицій доводилося кілька діб — вузькими стежками між мінними полями та під постійною загрозою ворожих дронів.

«Чекали, поки дрон пролетить, і тоді швидко перебігали. Передавали один одному, де бачили міни. Коли дісталися, виявилося, що ворог з трьох боків. Лише позаду були наші», — розповідає військовий.

Нині Мірон служить ближче до рідного дому, на півночі Харківщини, яка регулярно зазнає обстрілів. Каже: для нього ця війна — це боротьба за власну землю та за своїх побратимів.

Раніше ми розповідали про вчителя історії з Вовчанська на Харківщині, який після початку повномасштабної війни пішов до війська. Нині він служить у Нацгвардії та згадує рідне місто і своїх учнів, частина з яких загинула на війні.

Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».