Школи під землею: як війна змінила освіту на Харківщині

«Діти біжать до школи»

Учителька початкових класів Дергачівського ліцею № 2 Дарина Тутова працює у школі вже 13 років. Повномасштабне вторгнення застало її вдома у Дергачах. Як і багато жителів громади, вона була змушена евакуюватися.

«На початку війни ми виїхали до Кіровоградської області. Звичайно, всі були в шоці, ніхто не розумів, що буде далі, коли ми повернемося і чи повернемося взагалі. Але навіть там ми постійно підтримували зв’язок з батьками та дітьми. Нам дуже хотілося, щоб діти хоча б частково не втрачали звичного життя», – згадує вчителька.

Восени 2022 року Дарина повернулася до Дергачів разом із багатьма іншими мешканцями громади. Тоді місто ще постійно обстрілювали, але люди вже починали відновлювати життя.

«Ми повернулися додому і почали буквально з нуля відновлювати навчальний процес. Спочатку це були просто безпечні простори, де діти могли збиратися, бачити одне одного, спілкуватися. Бо вони дуже змінилися за цей час. Стали більш замкнутими, менш комунікабельними», – розповідає вчителька.

Дарина Тутова з учнями

Поява підземної школи стала для громади справжньою подією.

«І батьки, і діти, і ми, вчителі, дуже чекали відкриття цієї школи. Діти сюди просто біжать. Вони щасливі від того, що можуть сидіти за партою, спілкуватися, сміятися, бігати на перервах. Для них це не лише про навчання – це про життя», – каже Дарина.

Особливо складним дистанційне навчання стало для молодших школярів. Частина нинішніх третьокласників та четвертокласників фактично ніколи не навчалася офлайн.

«На початку дітям було дуже важко. Вони не звикли до великої кількості людей, до шуму, до живого спілкування. Дехто соромився навіть відповісти біля дошки. Але зараз усе по-іншому. Вони дружать, ходять один до одного в гості, граються після уроків. І це дуже важливо», – говорить Дарина Тутова.

За її словами, змішане навчання вже дало помітний результат.

«Коли дитина вдома, це одна історія. Вона може відволікатися, підглядати щось в інтернеті, не концентруватися. А в класі вчитель бачить усе – як дитина пише, як читає, чи правильно сидить. Ми вже бачимо, що результати стали кращими. Навіть почерк змінився. І головне – діти знову почали хотіти вчитися», – зазначає вона.

Дарина Тутова з учнями

З Європи – у школу в Дергачах

16-річна Ріма Балюк пів року навчалася у Польщі у школі імені Тараса Шевченка в місті Білий Бір. На зимові канікули дівчина приїхала до Харкова - і вирішила залишитися. Зараз вона навчається у 10 класі Дергачівського ліцею № 3 та ходить до підземної школи. За її словами, навчання у Польщі та в Україні відрізняється. Водночас після повернення вона помітила, наскільки змінилася українська школа за останні роки.

«До війни й до ковіду школа була більш така… радянська. А зараз вона стала сучаснішою, більше схожою на європейську. Змінилися вчителі, підхід до навчання, предмети, домашні завдання. Дітей зараз менше навантажують, і, як на мене, це навіть краще», – говорить Ріма.

У Дергачівський ліцей дівчина перейшла нещодавно, тому майже всі однокласники для неї нові.

«Насправді дуже класно, що є можливість не навчатися онлайн, а ходити до школи, бачитися з людьми, нормально спілкуватися на перервах», — каже вона.

Після початку повномасштабної війни Дергачівська громада фактично залишилася без нормального освітнього процесу. У багатьох селах не було світла, газу, мобільного зв’язку та інтернету. Частина населених пунктів перебувала під окупацією. Учителі шукали дітей через знайомих та родичів, а інформацію передавали буквально «з рук у руки».

Після деокупації восени 2022 року тут почали поступово відновлювати освітню систему. Спочатку відкривали невеликі безпечні простори для дітей, де вони могли зустрічатися з учителями та психологами, а вже потім – повноцінну підземну школу. Нині там навчаються понад 800 дітей із трьох ліцеїв. Учні продовжують брати участь в олімпіадах, конкурсах та наукових проєктах навіть попри війну.

У громаді кажуть, головне завдання зараз – не лише дати дітям знання, а й повернути їм відчуття нормального дитинства.

«Офлайн не замінити»

Схожий досвід має і Нововодолазька громада, де вже майже рік працює підземна школа. Директор Нововодолазького ліцею № 1 Олександр Коваленко каже, що різниця між дистанційним та змішаним навчанням величезна.

«Соціалізація – це найголовніше. Коли дитина сама вдома перед ноутбуком – це одне. А коли вона в класі, поруч друзі, вчитель, жива комунікація – це зовсім інший рівень навчання. Офлайн неможливо повноцінно замінити жодними платформами», – говорить директор.

Підземна школа у Нововодолазькій громаді / Фото: Нововодолазька селищна рада

За його словами, особливо це помітно серед молодших школярів.

«Є діти, які взагалі не знали, що таке справжня школа. Вони почали вчитися вже під час війни й бачили лише дистанційний формат. А зараз для них це абсолютно новий світ – уроки, перерви, спілкування, друзі», – каже Олександр Коваленко.

Нині у дві зміни у підземній школі навчаються понад 1100 дітей із трьох ліцеїв громади. Усі учні забезпечені безкоштовним харчуванням.

«Ми вже бачимо, що діти краще сприймають матеріал, більше покладаються на власні знання, а не на підказки чи інтернет. Вчитель має можливість контролювати навчальний процес. І батьки це теж помічають», – зазначає директор.

Водночас війна вплинула і на кількість учнів у громаді.

«Частина родин виїхала за кордон, хтось переїхав до інших регіонів України. Але ми все одно продовжуємо працювати, підтримувати дітей. Бо школа – це не лише про освіту, це про стабільність для дитини», – додає він.

Підземну школу у Новій Водолазі готували до запуску майже рік. Там облаштували класи, систему вентиляції, генератори, освітлення та всі необхідні умови для безпечного навчання. Одночасно в укритті можуть перебувати трохи більше 200 дітей, тому учні навчаються у змішаному форматі – відвідують школу один-два рази на тиждень.

У громаді вже планують нові укриття для інших закладів освіти. Але реалізувати такі масштабні проєкти без державного фінансування та підтримки міжнародних партнерів практично неможливо.

Підземна школа у Нововодолазькій громаді / Фото: Нововодолазька селищна рада

Нові укриття

Підземних шкіл на Харківщині стає дедалі більше. Нещодавно новий безпечний освітній простір відкрили у Савинській громаді. Там уже навчаються понад 350 дітей. Укриття обладнане сучасною вентиляцією, генераторами, мультимедійними класами, ліфтами та елементами безбар’єрності. Директор Савинського ліцею Геннадій Клюєв говорить, що для громади це був критично важливий проєкт.

«Внаслідок бойових дій у нашій громаді вцілів лише один ліцей. Ми акумулювали всі зусилля, зібрали педагогічний колектив і тепер можемо здійснювати навчання в укритті. Ми потрапили до експериментального проєкту академічних ліцеїв. Наш ліцей – один зі 150 пілотних в Україні. Отримуємо додаткове обладнання від держави на 10 мільйонів гривень для створення лабораторій і кабінетів. Ще два мільйони – на створення осередку захисту України», – говорить він.

Підземна школа у Савинській громаді / Фото: ХОВА

Загалом у Харківській області нині працюють 23 підземні школи. Ще 13 – будуються. Планується, що вони дозволять забезпечити офлайн-навчання для близько 100 тисяч дітей. Втім, не всі проєкти реалізуються без проблем. Наприклад, у Лозівській громаді довелося розірвати договори з підрядниками, які не впоралися з будівництвом підземної школи.

«Будівельники підвели нашу громаду в ключовому питанні – безпеці навчання дітей. Бригади почали працювати ще в позаминулому році, але робили це вкрай повільно. За весь цей час не виконали навіть 20% робіт. Управління освіти, молоді та спорту постійно контролювало процес. Писали листи-претензії та вимагали дотримуватися термінів. Підрядники на ці зауваження не реагували. Чекати далі не стали – розірвали договори з несумлінними виконавцями. Готуємо позови до суду. Найнеприємніше, що через недбалість будівельників ми втратили дорогоцінний час», – повідомив міський голова Лозової Сергій Зеленський.

Тепер будуть проводити нові тендери, визначати підрядників та погоджувати фінансування з державою.

Будівництво підземної школи у Лозовій / Фото: Сергій Зеленський  

Найбільша підземна школа

На початку травня у Слобідському районі Харкова відкрили одну з найбільших підземних шкіл міста. Вона розрахована на 1813 учнів та має 21 навчальний кабінет, сучасний комп’ютерний клас, медичний пункт, їдальню та простори для відпочинку дітей.

Для багатьох школярів це став перший повноцінний навчальний день за кілька років війни.

«Чотири роки я фактично не сиділа за партою. Спочатку був ковід, потім війна. І чесно, я вже навіть забула, як це – прокидатися вранці та збиратися до школи», – розповідає учениця Софія.

Дівчина каже, найбільше їй бракувало саме спілкування з однолітками.

«Онлайн – це просто урок і все. А тут можна поговорити з друзями, разом сидіти на перервах, жартувати. Навіть настрій зовсім інший. Коли ти вдома сам – дуже важко», – ділиться вона.

Учителі також визнають: повернення дітей до офлайну стало дуже емоційним моментом.

«Коли вони заходять у клас і починають обійматися, коли просто радіють зустрічі – розумієш, наскільки дітям цього бракувало. Школа – це не лише уроки. Це частина дитинства», – говорить вчителька Ірина Вітковська.

Батьки теж не приховують емоцій.

«Мій син прокинувся раніше за будильник і сам почав збиратися до школи. Після кількох років дистанційного навчання це справжнє свято для дітей. Вони скучили за живим спілкуванням», – каже харків’янин Олександр Нестеренко.

Підземна освіта Харкова

Наразі у Харкові працює 9 повноцінних підземних шкіл, а також навчальні простори, облаштовані на восьми станціях метрополітену, загалом – 22 безпечні локації для навчання школярів. Харківський міський голова Ігор Терехов наголошує, що такі школи – вимушений, але необхідний крок.

«Діти дуже скучили за навчанням, за спілкуванням. Для нас головне – дати їм можливість вчитися навіть у таких умовах. Ми вже маємо дев’ять підземних шкіл і будемо будувати ще, бо наразі близько 40 % дітей можуть навчатися у змішаному форматі, а потрібно значно більше», – зазначає міський голова.

За його словами, під час будівництва підземних шкіл враховують багато технічних нюансів – від кількості учнів до особливостей ґрунтів та глибини розташування укриття. Саме тому у Харкові немає єдиного стандартного проєкту для всіх таких об’єктів — кожен адаптують під конкретний район і місцеві умови.

«Базовий типовий проєкт є, але його щоразу доводиться коригувати. Наприклад, на Північній Салтівці одні умови, у Жихорі — зовсім інші. Ми враховуємо кількість дітей, геологію, систему водовідведення та інші технічні моменти. Це складні інженерні рішення, але без них неможливо гарантувати безпеку», – пояснює Ігор Терехов.

Також, за його словами, у Харкові продовжують реалізовувати нові безпечні освітні простори, зокрема й для дошкільнят.

«Зараз у місті будують ще дві підземні школи та підземний дитячий садок. Це дуже непрості й дорогі проєкти, адже для дитячих садків вимоги зовсім інші — діти перебувають там увесь день, мають відпочивати та спати. Але ми розуміємо, наскільки це важливо для харківських родин, тому продовжуємо цю роботу», – зазначає Ігор Терехов.