Прихистили понад 500 людей: життя Великобурлуцької громади після деокупації

Взяли в полон селищного голову

Окупанти з російської федерації зайшли на територію Великобурлуцької ТГ у перший день війни, 24 лютого. Спочатку протягом двох-трьох тижнів через громаду йшли ворожі війська, а потім «лнрівці» і «днрівці» залишилися там на постійній основі. Великобурлуцький селищний голова Віктор Терещенко виїхав з громади 22 квітня. Він виконував свої обов’язки до 18 березня, поки окупанти не взяли його в полон. До того моменту до очільника ТГ двічі приходили російські військові з претензіями і погрозами. Перший раз їм не сподобалося, що товаровиробники не роздають безкоштовно молоко, на що їм відповіли, що це не компетенція селищної ради. А потім місцеві активісти розставили протитанкові їжаки на шляхах, де пересувалася ворожа колона. Окупанти прийшли з погрозами в кабінет до голови, там усе перевернули. Були дуже незадоволені діями великобурлучан, шукали причетних до цього.

– А за кілька днів, 18 березня, мене заарештували, забравши із селищної ради до відділення поліції. Вони мені і до того двічі, і в полоні пропонували співпрацювати з ними. І я відмовлявся в усіх трьох випадках, пояснивши, що давав присягу українському народу, жителям Великобурлуцької громади, я співпрацювати з ними не буду. А тоді ще працювало україн­ське телебачення. І коли вони побачили сюжет про мене, послабили хватку. А потім у мене погіршилося здоров’я, приїхала «швидка», і мене відпустили на лікування у Вовчанськ, – каже начальник Великобурлуцької селищної військової адміністрації Віктор Терещенко.

Там на лікуванні очільник ТГ провів два тижні. Коли він повернувся назад до громади, до своїх обов’язків уже не приступав, оскільки ворог поставив свою окупаційну владу. Зва­жаючи на розпорядження голови ХОВА, на небезпеку для себе і своєї родини, Віктор Терещенко вирішив їхати з громади. Місцеві підказали йому шлях, яким можна вибратися.

– Я виїхав полями до Дворічної, потім через Куп’янськ, Волохів Яр, добрався до Балаклії, а відтіля вже виїхав на підконтрольну Україні територію. Я загалом проїхав 21 блокпост. Мені дуже пощастило, що тоді ще не було комунікації між блокпостами, оскільки мене рашисти попереджали, аби я нікуди не їхав. Після того, як я виїхав, цей коридор проіснував десь ще днів 10. Цим шляхом багато людей виїхало, – говорить начальник селищної військової адміністрації.

Катували у Вовчанську і Куп’янську

Як розповідає Віктор Терещенко, під час окупації громади на все різко піднялися ціни, бо з прилавків зникла українська продукція. Головне завдання селищної ради було не допустити гуманітарної катастрофи, тому за можливості через волонтерів передавали їжу та медикаменти. Сільгоспвиробники давали крупи, макарони. Згодом було таке, що окупанти не дозволяли роздавати нашу «гуманітарку» і забирали її. Самі вони за час окупації два-три рази надавали гумдопомогу людям, але це були низькоякісні продукти, переважно це робилося для піару. За словами очільника селищної військової адміністрації, загалом уся діяльність окупаційної влади була виключно напоказ, оскільки для людей узагалі нічого не робилося.

Після того, як Віктор Терещенко виїхав з окупації, він попрямував до Полтави, звідкіля постійно їздив до Харкова. Очільник ТГ спілкувався з обласною і районною адміністраціями, намагався по максимуму дистанційно допомагати землякам. Окрім гуманітарної допомоги, селищна рада вирішувала питання щодо заробітної плати працівникам комунальних установ – терцентр, водопровідно-каналізаційне підприємство «Водоканал», Центр первинної медико-санітарної допомоги тощо.

Стосовно лікарів, за інформацією Віктора Терещенка, то окупанти хотіли, аби медпрацівники написали заяву на звільнення і перехід у структури окупаційної влади, але вони відмовилися. Практично не виявилося колаборантів і в апараті селищної ради, де до війни працювало близько ста людей. На бік ворога перейшло четверо. А от серед освітян зрадників було більше.

– З 10 шкіл громади повністю відмовилися працювати три школи – Першогнилицький, Підсереднянський та Площанський ліцеї. Там усі 100 відсотків колективу в один голос сказали окупантам, що з ними працювати не будуть. Щодо решти шкіл, є і 10, і 20, і навіть 80 відсотків персоналу, котрі перейшли на бік окупанта. 1 вересня ворог відкрив 3-4 школи. Діти йшли в заклади, оскільки росіяни погрожу­вали батькам забрати дитину, якщо вони не поведуть її в школу, – каже Віктор Терещенко.

Багато великобурлучан під час окупації пройшли через катівні у Вовчанську та Куп’янську. Там тримали проукраїнських мешканців, учасників АТО, керівників сільгосппідприємств тощо. За словами очільника ТГ, десь у листопаді минулого року в Куп’янську ексгумували тіла двох молодих хлопців 21 та 22 років з Шипуватого зі слідами тортур і з простреленими головами.

– Звісно, рашисти, як і всюди, сильно мародерили. Особисто у мене вдома вони забрали все: від батьківського автомобіля до подушок. І в домівках багатьох жителів діяли так само. За моєю інформацією, коли вони тікали, зупиняли машину, наводили автомат на людину і викидали її з автівки, аби вивезти награбоване. Було 40–50 таких випадків, – зазначає Віктор Терещенко.

Про соціальні виплати

Великобурлуцьку громаду звільнили 10 вересня під час осіннього контрнаступу ЗСУ. За словами начальника селищної військової адміністрації, перші «прильоти» з початку війни були саме тоді. Наші захисники били по місцях зосередження ворожої сили, але робили це вкрай обережно, жоден місцевий не постраждав.

– Наші жителі зустрічали військових зі сльозами на очах. І я розумію їх, оскільки дуже важко було жити в такій атмосфері – скрізь блокпости, колони ворожої техніки, гвинтокрили літають. Мобільний зв’язок був тільки у певних місцях, які постійно контролювали окупанти – перевіряли телефони, розпитували, яку інформацію розповідають тощо. За найменшу непокору людину відправляли до катівні, вони просто тримали місцевих у суцільному жаху, – каже Віктор Терещенко. – Я постійно спілкувався з великобурлучанами, вони цікавилися, коли нас звільнять, думали, що про них забули. Чесно, коли розпочався контрнаступ, я і не думав, що вдасться вигнати цю погань так швидко, втім завдяки ЗСУ це було зроблено в дуже стислі терміни.

Очільник ТГ повернувся в громаду 12 вересня. Одне з перших питань, яке йому поставили місцеві, стосувалося пенсійних виплат. Люди їх не отримували з моменту окупації – були паралізовані банки, не працювала пошта. Знадобився певний час, аби відновити цей процес. Пенсії почали активно виплачувати з листопада, наразі з цим питанням, за словами Віктора Терещенка, проблем немає. У ТГ працює п’ять стаціонарних і одне пересувне відділення Укрпошти.

Якщо довгоочікувані пенсії люди отримали, то гроші від міжнародних організацій ще ні, через що в громаді є певна напруга. Жителі чекають на виплати, які передбачені на деокупованих територіях, – 1200 гривень від Червоного Хреста і 2 тисячі 200 гривень від Міжнародної організації з міграції.

– Важко пояснити людям, що це не бюджетні кошти, це міжнародні донори. Місцеві активісти «розкачують» населення, кажуть, ідіть і вимагайте від влади. Намагаємося пояснювати зі свого боку, що ми ніякого відношення до цих виплат не маємо. Що треба було зробити зі свого боку, ми виконали, а саме – підготували відомості на виплату грошової допомоги, складені за наданою Червоним Хрестом формою. Ця інформація в нас є, ми в будь-який момент можемо її подати в Укрпошту, але ще немає фінансування, Укрпошта на ці виплати кошти не отримала. Я спілкувався з керівництвом Укрпошти, пропонував уже зараз скинути відомості, а мені відповіли, що були такі прецеденти, коли списки передали, написали про це в соцмережі, люди хлинули за цими виплатами, а коштів немає, – пояснює керівник громади.

Така ж сама ситуація і з виплатами по 2 тисячі 200 гривень. Усі відомості готові, втім ця допомога буде виплачуватися після виплати 1 тисячі 200 гривень.

– Це не питання влади, селищної ради. Ситуація просто така, немов люди думають, що ці кошти десь у нас на картці, і ми не хочемо їх видавати. Коли гроші видадуть, спрогнозувати важко і впливати теж важко. Ми комунікуємо з обласною і районною адміністраціями. Нам пояснюють, що першочергово Червоний Хрест видає кошти громадам, які найбільше постраждали від окупації, – каже Віктор Терещенко.

Також у перші дні після деокупації люди жалілися, що їм нічого їсти. Завдяки Харківській обласній і Куп’янській районній військовим адміністраціям, Червоному Хресту та іншим міжнародним організаціям удалося завозити гуманітарну допомогу в кожен населений пункт громади. «Гуманітарка» активно роздається і зараз.

Запустили автобус

Після деокупації громади були певні проблеми з газом, але на тривалий період він не зникав. А ось без світла люди сиділи десь до середини жовтня, поки енергетики не відновили всю систему по кожному населеному пункту. Наразі електропостачання нема тільки в Амбарному, де проживає один чоловік. Його не кинули напризволяще, постійно доставляють йому гуманітарну допомогу. Так само піклуються і про інші два малочисельні села громади – Хатнє і Григорівку. В кожному з цих населених пунктів проживає десь по 40 осіб. Багато людей звідти виїхало, оскільки одразу після деокупації почали обстрілювати прикордонні населені пункти – Хатнє, Амбарне, Григорівку, Малий Бурлук, Шипувате. Обстріли тривають і до сьогодні. У Хатньому пошкод­жена школа – зруйнований дах, вибиті вікна. Також постраждав і приватний сектор, багатоквартирні будинки. Селищна рада видає людям будівельні матеріа­ли для відновлення осель. Крім того, працівники відділу благоустрою селищної ради та Великобурлуцького комунального водопровідно-каналізаційного підприємства «Водоканал» продовжують ремонтувати вікна у багатоквартирних та індиві­дуальних житлових будинках у Великому Бурлуці, пошкоджених унаслідок бойових дій.

Мобільний зв’язок є, але не в усіх населених пунктах громади. Немає Інтернету в переважній більшості старостинських округів, оскільки місцеві провайдери відновлюють свої лінії та обладнання. У ТГ працюють два банки: «Ощадбанк» і «ПриватБанк». Перші тижні були великі черги за отриманням готівки, оскільки приїздили жителі з Вовчанська і Дворічної. Магазини і аптеки теж відкриті.

У громаді вже закінчують роздачу безкоштовних дров. Загалом їх отримали понад 300 до-моволодінь. Пункти обігріву є в кожному з восьми старостинських округів. У Великому Бурлуці – три пункти обігріву і один Пункт Незламності. Всі вони укомплектовані генераторами для перших потреб: розігріти їжу, зарядити телефон. У пунктах також є буржуйки, дрова, набори продуктів тощо.

До недавнього часу в громаді була проблема – відсутність автобусного сполучення з Харковом. За словами Віктора Терещенка, перевізники не мали великого бажання їхати у Великий Бурлук. У середині січня селищна рада провела вивчення громадської думки щодо потреби в таких перевезеннях, регулярності рейсів та часу відправлення. І ось 20 січня запустили перші пробні рейси. Як повідомила начальниця Чугуїв­ської автостанції АТ «Харківське підприємство автобусних станцій» (цьому підприємству підпорядковується Великобурлуцька автостанція) Олена Купіна, з 30 січня автобус ходить на постійній основі, щоденно двічі на день: о 7:10 і о 13:00 він виїжджає з Харкова, о 10:00 і о 16:00 – з Великого Бурлука. До того ж через звернення жителів Великобурлуцької громади розглядається можливість, аби автобус з Великого Бурлука відправлявся десь о 7:00. Поки невідомо, чи цей рейс буде додатковим до існуючих, чи на зміну автобусу, який відправляється о 10:00.

Щодо перевезень по території громади, то до війни ці потреби покривав соціальний автобус, що курсував з будь-якого села до центру ТГ раз на тиждень. Наразі він не ходить, утім у разі необхідності людей підвезуть до Великого Бурлука. Якщо якійсь кількості людей потрібно дістатися до центру громади, то вони звертаються в селищну раду, і вона дає транспорт.

Волонтери і донори

Віктор Терещенко каже, що в громаді багато волонтерів, а також чуйних і активних людей. Ось уже протягом трьох місяців щотижня місцеві жителі отримують безкоштовний хліб. А до його вивантаження долучаються бажаючі активісти.

А десь у середині січня жителі сіл Шипувате і Середній Бурлук у Харкові здавали кров для українських військових.

– До нас через Центр первинної медико-санітарної допомоги звернувся Харківський обласний центр служби крові. Вони сказали, що є велика потреба в крові для військових. Раніше, до війни, вони самі приїздили до нас, організовували забір крові. Втім на сьогодні у них бракує персоналу, через що вони за можливості попросили нас привезти людей. Ми оголосили набір бажаючих серед жителів двох сіл – Шипуватого і Середнього Бурлука. Селищна рада надала автобус, який відвіз донорів у Харків. Наразі набираємо охочих у селищі Великий Бурлук. Повеземо їх, коли збереться необхідна кількість людей, 20–30. Думаємо, що це буде десь приблизно через тиждень-два. Здавати кров для військових – це дуже важлива справа, тому й надалі проводитимемо такі заходи, – підкреслює начальник селищної військової адміністрації.

На сьогодні у Великобурлуцькій громаді проживає близько дев’яти тисяч людей, до війни – понад 14. Плюс є близько 500 внутрішньо переміщених осіб, зокрема з Вільхуватської, Вовчанської, Дворічанської та інших ТГ області, яким намагаються надавати всебічну допомогу, аби їм якомога легше було перебувати на новому місці.

– Наразі в нас більш-менш безпечно, втім рекомендувати повертатися я не можу, це вибір кожного. Громада вже практично повернулася до довоєнного життя. Тримаємося, працюємо, допомагаємо одне одному – і ми обов’язково переможемо, – зауважує Віктор Терещенко.

Більше новин селища Великий Бурлук та інших населених пунктів громади читайте на нашому сайті.