Будуть допомагати до перемоги: як жителі Старовірівської громади підтримують військових

Волонтерським осередком у селі Караван є місцевий Будинок культури. До війни там працювало троє жінок: директорка Світлана Пономаренко, художня керівниця Марина Литовка та техпрацівниця Тетяна Світлична. Як розпочалася війна, вони оголосили збір гуманітарної допомоги серед місцевих. Люди на заклик відреагували з розумінням – до закладу активно несли багато всього необхідного: сало, консервацію, одяг, взуття, ковд­ри, матраци тощо. Ці всі речі йшли бійцям на передову.

– Ми не позиціонуємо себе волонтерською організацією, це просто допомога ЗСУ. Ініціатива пішла від працівників Будинку культури, а потім навколо нас об’єдналися земляки-однодумці, – пояснює директорка закладу Світлана Пономаренко.

Деякий час команда займалася винятково збором і передачею допомоги на фронт, утім згодом їх діяльність розширювалася і на сьогодні складається з кількох напрямів. Наразі основ­ний акцент зроблено на плетінні маскувальних сіток, оскільки, за словами пані Світлани, в них є велика потреба.

– Ми співпрацюємо з нашою школою, плюс приєднуються місцеві. Цим займаються десь 15 людей. Загалом сплели 550 квадратних метрів маскувальних сіток. Вони, як і взагалі вся допомога, що нами збирається, йдуть на Бахмут. Буває і таке, що звідтіля земляки-військові приїжджають у відпустку і їдуть назад не з порожніми руками. Даємо їм різні гостинці: консервацію, випічку тощо, – каже Світлана Пономаренко.

Близько 800 пиріжків за раз

Також команда Будинку культури активно виготовляє окопні свічки. Безпосередньо до цього залучені працівники цього закладу, втім не обійшлося й без допомоги земляків. Люди, які тримали пасіку, приносили віск, а місцеві сільгоспвиробники виділяли кошти на закупівлю парафіну. Загалом уже відправили військовим понад 500 свічок.

Перед настанням морозів караванські волонтери в’язали теплі шкарпетки для наших захисників. Спочатку нитки надавала сільська рада, а потім люди зносили або речі, які розпускали, або безпосередньо самі нитки. На передову відправили понад 200 пар шкарпеток, у кожну клали маленький віршик, присвячений ЗСУ. У коробки з передачами додають великий листок з віршем, аби військових підтримати не тільки фізично, а й морально. Щоб захисники знали і розуміли, що на них з нетерпінням чекають удома і допомагають усім, чим можуть.

– Ми в’язали шкарпетки на совість – вплітали вовну, аби бійцям було тепло. Думаю, хлопці залишилися задоволеними. Шкарпетки в’яжуть десь людей 10, усі дуже активні. Наприклад, у нас є бабуся, в неї хворі руки, проблеми із сухожиллями. Однак без огляду на все вона ночами в’яже панчохи, до того ж бере матеріал не в нас, а купляє за свої гроші. Каже: «Мені нічого не потрібно, я просто хочу допомогти». Вона й пиріжки пече. Просто молодець, а загалом усі, хто залучений до різних напрямів нашої діяльності, дуже активні, – говорить пані Світлана.

Вона каже, що випічку передають двічі на місяць. За раз вдається зробити близько 800 пиріжків (з капустою, картоп­лею, печінкою, вишнею тощо), торти, кекси, печиво, пончики, булочки. З борошном допомагає староста, а начинку роблять самі господині. Також печуть пиріжки в місцевій школі й приносять до Будинку культури, звідки все це йде безпосередньо на фронт. Світлана Пономаренко каже, що військові просять домашню консервацію та пиріжки, це їм дуже подобається.

Внесок дітей

До допомоги військовим долучається і юне населення села Караван. Так, вихованці Центру дитячої та юнацької творчості «Шанс» разом з керівниками відкрили інтернет-магазин – продавали свої вироби та перераховували кошти на потреби ЗСУ. Всього завдяки поробкам удалося заробити 6 тисяч гривень. По 2500 гривень пішло на тепловізор для земляків-військових та на ліки бійцям. А ще тисячу витратили на парафін для свічок.

Також художня керівниця Будинку культури Марина Литовка разом з вчителькою початкових класів Світланою Криничанською розробили авторські сценарії до свят та продавали через Інтернет. Усього зібрали 2500 гривень, за які придбали ліки на передову.

Крім цього, діти, які ходять на гуртки до Будинку культури та ЦДЮТ «Шанс», долучилися до акції «Смілива гривня». В її рамках вихованці приносили монети різного номіналу. Загалом зібрали близько тисячі гривень, які передали на потреби ЗСУ.

Світлана Пономаренко зазначає, що вони з однодумцями продовжують допомагати військовим, аби пришвидшити перемогу.

– Ми й надалі займатимемося тим, що робимо зараз. Якщо в чомусь військовим буде потрібна наша допомога і нам дадуть направлення, ми візьмемося за це. Розумієте, у кожного на фронті є близька людина, і хочеться, аби вони всі повернулися живими. Дуже хочеться перемогти. Допомагаємо всім, чим можемо, у нас байдужих немає, зупинятися не будемо, разом до перемоги, – говорить керівниця Будинку культури.

Подяка військових

Дуже активну допомогу військовим надають жителі села Станичне. У 2014–2017 роках колектив Станичненського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) допомагав батальйону їх земляка Володимира Тельного, який наприкінці минулого року загинув. Туди передавали білизну, теплі речі, випічку тощо.

– Штат садка складається з вісьмох людей, я один чоловік, решта – жінки. Коли почалася війна, ми прийняли рішення допомагати і військовим, і переселенцям. На початку березня минулого року в стінах нашого закладу прийняли харків’ян, які постраждали внаслідок обстрілу на Холодній горі. Також налагодили координацію з батальйоном, де служив наш земляк. На той час була наша основ­на діяльність – харчування, випічка, продукти. У нас дуже активне село, люди небайдужі. Вони з натхненням несли багато продуктів: мед, закрутки, смаколики тощо. Військові зі сльозами на очах робили відео­звіти і дякували за допомогу, навіть називали прізвища людей, – говорить працівник Станичненського дитячого садка Олександр Котляренко.

Фото надано Олександром Котляренком

Чоловік розповідає, далі вони розмірковували, як ще можна себе реалізувати з користю для військових, та вирішили робити маскувальні сітки. Тепер кожного тижня їх передають на Бахмут і Кремінну. Також щотижня захисникам іде інша потрібна допомога: продукти, теплі речі, засоби гігієни тощо. Це все приносять небайдужі місцеві жителі.

– Коли почали займатися волонтерством, багато охочих прийшло допомагати. Не хотілося когось відштовхувати й казати на кшталт: «Ти не потрібен». Треба було знайти якусь корисну роботу для людини, аби мотивувати її. У нас команда садка – вісім людей, за останні місяці ще сім осіб додалося. Вони допомагають своїми рецептами, продуктами, коштами і роблять з нами одну справу. Це пенсіонери, порядні та активні люди. Вони знайшли себе. А мене мотивує цим займатися велика жага до перемоги, щоб ми були самостійними і незалежними. Я хочу, аби мої діти і онуки, які наразі за кордоном, повернулися в Україну і жили вільно, – ділиться Олександр Котляренко.

На допомогу вийшли всі

У селі Слобожанське місцеві жителі також проявили згуртованість і чуйність. Як каже староста Слобожанського старостинського округу Анаіда Бондаренко, на початку війни місцеві жителі брали активну участь у волонтерській допомозі внутрішньо переміщеним особам. Пік напливу переселенців був у березні-квітні 2022 року, коли приїхало близько 600 людей. Місцеві допомагали всім, чим могли: продуктами, одягом, надавали безкоштовно житло. Зараз кількість ВПО значно зменшилася, втім допомагати їм продовжують.

Наразі акцент волонтерської діяльності в Слобожанському робиться на підтримці військових. Для них виготовляють маскувальні сітки та окопні свічки, в’яжуть шкарпетки, печуть смаколики тощо. Кожні два-три тижні вантажі з цими речами їдуть на Бахмут.

Осередком волонтерського руху в селі є місцевий Будинок культури, це, так би мовити, волонтерський хаб, куди звозять і де роздають «гуманітарку». До роботи активно долучаються колектив Слобожанського ліцею і всі небайдужі місцеві жителі.

– У нас був «прильот» у Слобожанському, всіх це сильно напружило. Через два тижні, у червні, пройшовся буревій: повалило дерева, дахи з хат позлітали. І дуже запам’яталося, що протягом якихось 10 хвилин після буревію всі люди – ВПО і місцеві – згуртовано вийшли на вулицю і почали відновлювати будинки. Дуже оперативно все полагодили. Раніше я такого не спостерігала, війна і волонтерська діяльність згуртувала людей. Думаю, у майбутньому наші мешканці будуть такими ж згуртованими і небайдужими до чужих проблем, – вважає Анаіда Бондаренко.

Фото надано Анаідою Бондаренко

Усю допомогу, яку збирають у Каравані, Станичному та Слобожанському, безпосередньо бійцям у Бахмут та інші населені пункти Донецької області відвозить волонтер Василь Нехаєнко. Він єдиний зі Старовірівської громади, хто возить туди передачі бійцям. Також Василь розвозить гуманітарну допомогу по лікарнях Харківської області.

– Волонтером я особливо себе не вважаю, хоча маю офіційне посвідчення. Займатися цією діяльністю мотивує винятково перемога. Думаю, що люди мають бути згуртованими і працювати як єдиний механізм, аби досягти бажаної мети – перемоги, – підкреслює Василь Нехаєнко.

Раніше ми писали про історію родини з Борівщини, яка дивом уціліла. Також читайте, як мешканці прифронтової Великобурлуцької громади допомагають одне одному і ЗСУ. Нагадаємо, харківські енергетики, які заживлюють Вовчанськ, потрапили під російський обстріл.

Більше новин села Старовірівка та інших населених пунктів громади читайте на нашому сайті.