Між обстрілами й евакуацією: як живе Вільхуватська громада

FPV-дрон залетів у квартиру 

Валерій Становський – мешканець Приколотного, у селищі він відповідав за укриття та «Пункти незламності», тому до останнього залишався поруч з людьми. Остаточне рішення про евакуацію подружжя ухвалило після того, як російський FPV-дрон влетів просто у вікно їхньої квартири.

«Дружина спала біля вікна. Її засипало склом, на неї впали карниз і штори. Ми вибралися, і це вже, мабуть, стало останньою краплею. Довго не могли зрозуміти, коли настане той момент, що треба виїжджати», – згадує співробітник Вільхуватської сільської ради Валерій Становський.

До Приколотного він переїхав з Полтавщини ще у 1990-х роках. Тут разом із дружиною облаштував життя, працював і опікувався безпекою місцевих жителів. Тепер подружжя живе у Харкові, але звикнути до нового місця досі не може.

Валерій Становський 

«Стрес. Ми довго не могли відійти. Навіть коли приїхали сюди, продовжували лякатися вибухів. Бачимо, що діти в Харкові вже звикли: щось збивають над районом, а вони бігають вулицею і не реагують. Це ненормально, але, на жаль, у такий час ми живемо», – говорить чоловік.

До повномасштабної війни два 40-квартирні будинки у Приколотному були одними з найпомітніших споруд селища. У 1990-х роках квартири в них отримували працівники місцевого олійноекстракційного заводу. У підвалах багатоповерхівок облаштували найпростіші укриття, куди під час атак спускалися місцеві жителі. За словами Валерія Становського, останнім часом російські військові дедалі частіше атакують саме багатоквартирні будинки.

«Туди були неодноразові влучання КАБів. Після ударів півторатонними авіабомбами у двох будинках повністю завалилися під’їзди. Під плитами досі залишається тіло загиблої жінки. Щоб її дістати, потрібна важка техніка і крани, але доправити їх туди та проводити роботи зараз нереально», – розповідає чоловік.

Перебувати просто неба на території Вільхуватської ТГ нині небезпечно через велику кількість FPV-дронів. Для виявлення безпілотників громада закупила спеціальні детектори. Завдяки їм працівники можуть бачити наближення дрона та попереджати людей.

«Ми спостерігали, як дрон летів до сільської ради, де ми ховалися. Зайшли у приміщення, а він полетів далі, кружляв і шукав ціль. Часто вони били по олійноекстракційному заводу. Туди прилетіли вже десятки дронів», – каже Валерій Становський.

Наслідки обстрілів по Приколотному

17 кілометрів пішки

Наразі у населених пунктах Вільхуватської громади досі залишаються близько 400 людей. Переважно це літні жителі та люди, яким складно самостійно пересуватися. Лише у Приколотному перебувають близько 120 людей. Частина з них відмовляється евакуюватися, попри постійні атаки керованими авіабомбами, «шахедами», «молніями» та FPV-дронами.

«Через кожні 15–20 хвилин щось летить. Люди йдуть в укриття, ховаються. FPV-дрони полюють на автомобілі. Побачили машину – одразу атакують. Били навіть по велосипедистах», – розповідає директор Центру надання соціальних послуг Вільхуватської сільської ради Олександр Черсунов.

Олександр Черсунов раніше був військовим, після цього 14 років працював селищним головою у Приколотному, а з 2020 року він директор комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Вільхуватської сільської ради. До повномасштабного вторгнення Центр опікувався літніми людьми та жителями, які потребували допомоги. Після початку великої війни працівники установи почали доставляти гуманітарну допомогу, хліб і продукти до населених пунктів громади. Нині Олександр займається ще й евакуацією, говорить, переконати жителів залишити домівки вдається не завжди. Навіть після згоди на евакуацію люди можуть в останню мить відмовитися.

«Домовляємося, що приїдемо о шостій ранку. Приїжджаємо, а бабуся вийшла копати часник і цибулю. Каже: «Не поїду, доки не викопаю картоплю». І це не поодинокий випадок. Люди ще не до кінця усвідомили, що може настати момент, коли виїхати вже не буде можливості. Навіть якщо вони проситимуть про допомогу, до них просто ніхто не зможе дістатися», – ділиться керівник Центру.

Олександр Черсунов

Людей з Вільхуватської громади намагаються вивозити кожні два-три дні. Під час однієї поїздки евакуюють різну кількість жителів – інколи чотирьох, інколи понад пів сотні. Окремо організовують виїзд маломобільних людей. Нещодавно спеціалізованим транспортом удалося забрати людину з інвалідністю першої групи, яка не могла самостійно пересуватися. Під час евакуацій транспорт доводиться ховати у лісі або посадках і чекати можливості подолати небезпечну ділянку.

«Жодного разу не було такого, щоб можна було спокійно проїхати. Ховаємо машини, користуємося детекторами дронів. Мої працівники ходять пішки або їздять велосипедами, щоб попередити людей. Коли бачимо небезпеку – ховаємося», – говорить Олександр Черсунов.

Деякі мешканці самостійно дістаються до Приколотного із сусідніх сіл, щоб звідти евакуюватися. Двоє жителів Широкого пройшли близько 17 кілометрів пішки, щоб виїхати. Також людей підвозять кіньми або тракторами. Виїжджати з речами також допомагають місцеві водії, які ризикують власним життям і транспортом.

«Люди кажуть: «Як я все це покину? Це ж нажите за роки». Місцеві мешканці погоджуються приїхати бусом і забрати хоча б кілька сумок. Ми вдячні кожному, хто це робить», – зазначає Валерій Становський.

Наслідки обстрілів по Приколотному

Рятувальники та «швидкі» не заїжджають

Через небезпеку екстрені служби не можуть працювати на території громади. На виклики не виїжджають рятувальники та медики, будь-який транспорт стає потенційною ціллю для безпілотників. Тому пожежі людям інколи доводиться гасити власними силами. Одного ранку російська «молнія» влучила у дитячий садок «Сонечко» у Приколотному. Директор комунального підприємства «Водопостач-1» Віктор Какадій вирушив туди пішки, адже їхати машиною було надто небезпечно. Разом зі ще одним мешканцем громади вони почали гасити вогонь.

«У нас був великий промисловий вогнегасник. Ми його ледве затягнули на другий поверх, швидко розібрались, як ним користуватися, і збили полум’я. Потім я зібрав своїх хлопців, і вони чергували, бо вогонь час від часу спалахував знову. Так ми врятували наше «Сонечко», – розповідає Віктор Какадій.

Віктор Какадій

Сам він залишати Приколотне поки не планує. У селищі необхідно підтримувати водопостачання. На підприємстві продовжують працювати семеро людей.

«Люди до всього звикають. Поки не планую їхати, працювати ж треба. Вода потрібна і місцевим, і нашим військовим. Робимо те, що в наших силах», – говорить директор підприємства.

Його власний будинок пошкоджений. Поблизу школи, неподалік від якої він живе, раніше влучили дві ракети С-300.

«Дах підіймався, усі вікна вже забиті. Але наперед нічого не загадуємо. Вирішуємо проблеми у міру того, як вони виникають. Ми городи посадили, надіємося, що прогонимо росіян та восени будемо збирати урожай», – каже Віктор Какадій.

Наслідки обстрілів 

Навчання далеко від дому

Начальник Вільхуватської сільської військової адміністрації Євген Шаповал розповідає, що після удару FPV-дрона у Приколотному згорів єдиний магазин, що продавав хліб. У громаді продовжують працювати ще кілька торговельних точок і відділення «Укрпошти». Також до громади доставляють продуктові набори від міжнародних партнерів.

Після влучань керованих авіабомб частина населених пунктів залишалася без електропостачання. Енергетикам удалося відновити його наступного дня. Також працюють водопостачання та каналізація. Мобільного зв’язку в громаді тривалий час немає. Для комунікації використовують Starlink та підсилювачі сигналу, які люди нерідко купують самостійно.

«Але на вулиці перебувати зараз дуже небезпечно. FPV-дрони полюють на усе, що рухається. Дорога до громади перебуває під контролем ворожих дронів. Через це у нас великі проблеми з тим, щоб безпечно дістатися або в громаду, або з громади», – говорить Євген Шаповал.

У прикордонних селах ситуація ще складніша. Поліція та інші служби туди не виїжджають, тому навіть установити точні наслідки обстрілів часто неможливо. У деяких населених пунктах залишаються лише по кілька людей.

Учителька Приколотнянського ліцею Вікторія Борисова переїхала до Харкова, бо через відсутність стабільного інтернету не могла проводити уроки. Її чоловік і мати залишаються у Приколотному, тому жінка періодично повертається додому. Вона каже, переїзд з громади дуже вплинув на школярів.

«Переїзд дуже вплинув на них емоційно. У когось там залишилися батьки, бабусі, дідусі. Сільська дитина переїжджає у велике місто – це психологічно складно. Ми завжди спілкувались онлайн. Я з ними і плакала, і раділа», – розповідає Вікторія Борисова.

Цьогоріч у Приколотнянському ліцеї було 18 випускників. У червні у Вільхуватському хабі для учнів дев’ятих та одинадцятих класів організували випускний. Це перші урочистості для школярів громади після початку повномасштабного вторгнення.

«Я дуже рада, що ми це витримали. Усі перешкоди подолали, і мої випускники отримали документи. У нас із дітьми дуже тісний зв’язок», – каже вчителька.

Педагоги сподіваються, що в Харкові для дітей із громади облаштують безпечний простір, де можна буде не лише навчатися, а й зустрічатися з однокласниками та вчителями.

Послуги далеко від дому

Більшість евакуйованих жителів Вільхуватської громади оселилася у Харкові та області. За попередніми підрахунками, лише в обласному центрі перебувають більше ніж дві тисячі мешканців громади. Для них у Харкові працює Центр підтримки. Тут приймають представники ЦНАПу, земельного відділу, служби у справах дітей, соціального захисту та частково відділу освіти.

«Усі послуги, які ми надавали на території громади, продовжуємо надавати. Жителі та внутрішньо переміщені особи, зареєстровані у Вільхуватській громаді, можуть звернутися до наших працівників у Харкові», – говорить Євген Шаповал.

У Центрі також видають продуктові набори, засоби гігієни та побутову хімію, проводять юридичні консультації. У підвальному приміщенні планують облаштувати безпечний дитячий простір. Під час першої реєстрації працівники Центру взяли на облік близько 300 соціально вразливих родин. Нині реєстрація всіх евакуйованих продовжується.

Найчастіше люди звертаються з питань субсидій, пільг, соціальних виплат, реєстрації місця проживання, відстрочки для військовозобов’язаних і отримання витягів з Єдиного державного реєстру ветеранів. Окремий напрям роботи – допомога власникам пошкодженого житла.

«Приймаємо повідомлення про пошкоджене майно, допомагаємо подати заяву на компенсацію. Велика проблема в тому, що нерухомість багатьох людей не внесена до реєстру. Поки її там немає, подати заявку неможливо. Тому пояснюємо, куди звертатись і як оформити документи», – розповідає начальниця відділу ЦНАП Вільхуватської сільської ради Оксана Селютіна.

Частині літніх людей складно користуватися цифровими сервісами, тому працівники Центру покроково пояснюють, як оформити допомогу або скористатися державною програмою.

У Центрі також працюють із ветеранами, колишніми військовополоненими, родинами загиблих захисників, людьми з інвалідністю та постраждалими від обстрілів. Працівниця Вільхуватської СВА Аліна Кушнір розказує про жителя громади, який майже три роки перебував у російському полоні. Після повернення йому допомогли оформити документи, стати на облік та отримати матеріальну підтримку. Зараз він працює заступником директора в комунальному закладі «Ветеранський центр Харкова».

Нині громада співпрацює з ветеранськими організаціями Харкова, куди може перенаправляти захисників і членів їхніх родин для отримання психологічної, медичної та юридичної допомоги.

«Багато людей звертаються за матеріальною підтримкою. Територія потерпає від обстрілів, є поранені, є люди зі зруйнованим житлом. Ми намагаємося допомагати кожному, хто опинився у складній ситуації», – говорить Аліна Кушнір.

Так Центр підтримки у Харкові став для евакуйованих мешканців місцем, де вони можуть не лише оформити документи чи отримати допомогу, а й зберегти зв’язок зі своєю громадою. Водночас у Вільхуватській СВА продовжують закликати тих, хто ще залишається під обстрілами, не відкладати виїзд.

«Можна сказати собі: я виїду, перечекаю, поки стане трохи краще, а потім повернуся додому і продовжу життя. Зараз треба ухвалити рішення. У Приколотному дуже небезпечно, а в селах біля кордону – ще небезпечніше. Не треба сидіти до останнього, найголовніше – врятувати своє життя», – підсумовує Валерій Становський.