Діти про окупацію, школу та соцмережі: досвід Петропавлівської громади

Журналістка «Слобідського краю» Ксенія Карпенко: Добрий день, сьогодні в черговий раз поговоримо про медіаграмотність, говорити будемо з керівником Харківського клубу медіаграмотності Максимом Корнієнком та з дітьми з Петропавлівської громади. Я вас попрошу зараз представитися: скільки вам років, ваше ім'я, де ви зараз навчаєтеся, де навчалися?  

Іван, учень Харківського ліцею № 167: Я Іван, мені 12 років, я навчаюся у Харківському ліцеї №167.

Богдан, учень Петропавлівського ліцею: Я Богдан, мені 13 років і я навчався в Петропавлівській школі. І зараз навчаюся.

Валерія, учениця Харківського ліцею № 167: Я Козир Валерія, мені 12 років, я навчаюся у ліцеї №167. Навчалася в Купинському ліцеї, ну у Петропавлівському.

Ксенія Карпенко: Розкажіть, будь ласка, як ви жили в окупації. Я так розумію, вам довелося ходити до «російської» школи. Як це було, чому вас навчали? Чи були там українські підручники?  

Валерія: Підручники були російські. Вчителі почали розмовляти російською більше. Різницю я не помітила, тільки одне: під окупацією нам казали виходити надвір, якщо починають стріляти. Загалом ми сиділи в класі, навчалися, як завжди. Тільки стояли воєнні озброєні у класі. Двоє-троє військових. Вони у вікно дивилися, а нам сказали на них уваги не звертати.

Ксенія Карпенко: Але при цьому вони були озброєні.

Валерія: Так, з пістолетами, зі зброєю вони стояли.

Ксенія Карпенко: Вам не страшно було перший час?

Богдан: На початку трохи було, потім якось вже звикли. Але недовго ми ходили в школу.

Валерія: Там літаки літали зі свистом, було страшно.

Ксенія Карпенко: А який період у школу ви ходили?

Валерія: Тиждень максимум, я вже не згадаю точно.

Ксенія Карпенко: Що було з підручниками? Вам привезли нові російські книжки? Чи ви займалися за тими, які у вас були?

Богдан: Були російські книжки.

Валерія: Я не пам'ятаю.

Керівник Харківського клубу медіаграмотності Максим Корнієнко: В який клас ви ходили на той час, коли навчалися?

Валерія: На той час я ходила в четвертий клас.

Богдан: Я в п'ятий.

Іван: Я ходив теж ву четвертий клас, але онлайн. Я на той момент був у Харкові. На початку війни, у перший день, ми з мамою та рідними пішли в підвал. Там сиділи взагалі майже без зв'язку. На уроках я не був. Сидів просто в підвалі, думав, як це все скінчиться. Чи коли це все скінчиться.

Валерія: Ми в перший день якось не помітили, що почалася війна. Я прокинулася, виходжу. Там стоїть тато, дивиться телевізор з новинами. Я кажу: «Що таке?» Він каже: «Почалась війна, мені о п’ятій ранку дзвонила Люда». 

Ксенія Карпенко: Новини наші чи вже були російські?

Валерія: Я не пам'ятаю.

Богдан: Наші були.

Ксенія Карпенко: А як швидко вони зникли, ці українські новини? Пам'ятаєте, як швидко все почалося? От книжки, ви кажете, одразу завезли, так, російські книжки вам у школу? Почали вчитися за російськими підручниками.

Богдан: Так.

Ксенія Карпенко: Як швидко зникли українські новини?

Валерія: Пів року пройшло, почали Куп’янськ обстрілювати набагато сильніше. Тоді і зв'язок уже ловили, як могли, хоча раніше ми просто без світла сиділи. Ну хоч воду включали.

Ксенія Карпенко: Тобто світла, зв'язку – цього вже не було?  

Валерія: Не було. Ми там рік були і, коли хотіли виїжджати, ми ловили зв'язок, щоб додзвонитися до родичів з Харкова, які там перебували.

Максим Корнієнко: Скажіть, будь ласка, ви ж вчилися до початку повномасштабної війни з тими ж вчителями, правильно? Чи змінилося у вчителів до вас ставлення і подача інформації? Можливо, вам казали, що хтось поганий, а хтось хороший, або що прийшли класні хлопці, які фактично нас звільнять, і ми типу один народ.

Валерія: Вчителі взагалі цю тему не піднімали. Вони удавали, що все як завжди. Що військові не ходять по школі, що все як завжди. Просто не помічати нам казали, і все. Нам вистачало інформації від батьків.

Ксенія Карпенко: А що батьки казали?

Валерія: Що почалася війна, зараз закінчиться, і все. Нам особливо багато не розповідали.

Ксенія Карпенко: А ви реально вірили, що закінчиться все швидко?

Валерія: Так. Там казали: «Зараз ми їх виженемо, і все буде добре».

Максим Корнієнко: Ми почули від вас про те, що з'явилося російське телебачення. Правильно? І до вторгнення теж було. На вашу думку, чи змінилась та ж реклама та передачі, коли почались такі активні дії? Я розумію, що це досить доросле питання. Але я бачу, що активні дуже, мені здається, дорослі не по роках.

Іван: Я пам'ятаю, як я приїжджав у Петропавлівку, то російське телебачення завжди було. Я пам'ятаю, коли я був маленький, приїжджав до двоюрідної сестри та брата. Ми сиділи, бачили оцей телевізор, дивилися там російські мультики.

Валерія: Ми загалом дивилися мультики російською.

Богдан: Потім помінялося все. Було російською здебільшого.

Валерія: Потім взагалі зникли українські канали.

Ксенія Карпенко: Але все ж таки залишився цей розважальний контент, чи потім з'явилися тільки новини, які інформували про те, що відбувається?  

Валерія: Новини. Хоча, можливо, нам просто не включали мультики, але загалом новини були. Батьки дивилися тільки новини.

Ксенія Карпенко: А ви? Вам не цікаво було?

Валерія: Ми сиділи, просто якісь іграшки на телефоні грали.

Максим Корнієнко: Є такий популярний мультик «Маша і Ведмідь». І зараз і українці, і європейці вважають, що він був пропагандистський. Чи вважаєте ви цей мультик таким?

Ксенія Карпенко: Ви його дивилися взагалі?

Іван: Так. Я здебільшого його дивився в дитинстві, і я не бачив у ньому нічого – просто мультик і мультик, і все. Я його дивився, мені подобалося.

Валерія: Звичайний мультик. Тобто нічого такого пропагандивного я там не бачила.

Ксенія Карпенко: Вам подобався?

Валерія: Так, у дитинстві ми його дивилися, мені сподобався.

Богдан: Мені дуже сподобався цей мультик.

Ксенія Карпенко: А що ви зараз дивитеся?

Валерія: Взагалі блогерів з YouTube, TikTok.

Богдан: Я серіали дивлюся.

Іван: Я загалом дивлюсь якісь комп'ютерні ігри і відео в TikTok.

Максим Корнієнко: А які модні блогери зараз? Які в тренд входять, що ви їм довіряєте і будете тільки їх дивитися, їх підтримувати.

Іван: Я почав цього блогера дивитися ще на початку повномасштабного вторгнення. Для мене це був і залишається Мішган. Він просто зневажає усю російську культуру. У нього дуже класні жарти про росію. І мені він взагалі дуже сильно подобається.

Валерія: Я загалом люблю короткі ролики в TikTok, ну і якісь фільми. 

Ксенія Карпенко: ТікТок він теж про щось. Про що ти любиш ролики?

Валерія: Про квіти, наприклад. Мені подобається, як ставлять експерименти з якоюсь рідиною. Ставлять дві квітки, одну просто поливають, а другу з якимось добривом. Також дивлюся відео з якимись іграми, відеоіграми. Наприклад, я граю в танки. Мені подобається дивитися, як інші гравці виграють. Ну і кілька блогерів дивлюся та якісь новини. Але я думаю, що це неправда. Тому що в TikTok взагалі багато чого кажуть.  

Ксенія Карпенко: А новини ви дивитеся? Читаєте, можливо?

Іван: Ну я чую, коли бабуся вмикає в іншій кімнаті.

Валерія: В мене тато дивиться у телеграмі чати українські, там він дивиться всі новини, куди ракети летять. А так щоб новини дивитися, ми не дивимося, хіба батьки, але рідко.

Ксенія Карпенко: А ти ні, так?

Валерія: Так. Батьки щось розповідають, нам цього вистачає.

Максим Корнієнко: Ви молодь, і вам де більше подобається проводити свій вільний час?

Іван: Гуляю або на якісь додаткові заняття йду, на англійську, математику, або ще кудись. Здебільшого гуляю, або граю з друзями у відеоігри. Це ввечері. Ще на плавання ходжу. 

Богдан: Я свій час вільний проводжу на тренуваннях. Мені подобається футбол. Я навіть можу раніше прийти, мені просто подобається тренуватися.

Валерія: Я на тренування не ходжу, хіба що на англійську. Загалом я гуляю. Одразу після уроків іду гуляти. Зараз вже темніє дуже швидко, тому доводиться рано виходити.

Ксенія Карпенко: Ви ж зараз усі в Харкові живете, так? 

Богдан: Так.

Ксенія Карпенко: Гуляєте, без проблем виходите?  

Іван: Так. У мене до початку повномасштабної війни була своя компанія з чотирьох друзів. А зараз вона розширилася десь до одинадцяти. І тепер я з ними гуляю.  

Ксенія Карпенко: А ви з друзями, які були там, у Петропавлівці, спілкуєтеся? Чи вони, можливо, сюди приїхали?

Валерія: В мене загалом друзів у Петропавлівці не було, тільки однокласники. Я з ними спілкувалася. Зв'язок ми з ними сильно не підтримували, тільки в школі можемо говорити на перервах і все.

Ксенія Карпенко: Роз'їхалися хто куди, я так розумію?

Валерія: Хто куди, так. Я навіть не знаю, хто куди роз'їхався. Я знаю тільки про одного однокласника, він кудись за кордон поїхав до своїх батьків, і все. Я не підтримую з ними зв'язок, я перестала ходити до школи. 

Ксені Карпенко: Зараз росіяни активно вербують наших підлітків. Скажіть, будь ласка, чи відомі вам такі випадки? Читали, можливо, чули у школі, можливо, хтось із ваших знайомих на це «повівся», коли приходять повідомлення, пропонуються гроші, спілкування чи ще щось, і потім завдання від росіян. Чи відомі вам ці випадки? Чи знаєте ви, як реагувати на те, коли вам приходять повідомлення з невідомих номерів?

Іван: Так, я чув це здебільшого в школі, в новинах іноді дивлюся, я у телеграм-каналах різних сиджу, і коли скролю новини, то бачу, що десь якась дівчинка «повелася». Я один раз з таким зіткнувся, я одразу повідомив дорослим. І далі я не знаю, що з цими шахраями відбулося.

Ксенія Карпенко: Тобто ти не відповідав, ти одразу зрозумів, що щось не те, треба повідомити батькам?

Іван: Мені написали: «Привіт», я написав: «Хто ви?». А потім мені запропонували заробіток, і я одразу зрозумів, що це той випадок, коли підриваються воєнні машини, і все таке. Я одразу повідомив дорослим.

Ксенія Карпенко: У вас з цим стикалися, чули?

Валерія: Якщо я стикалася, то просто кидала в чорний список. Запитувала спочатку хто це, бо раптом хтось знайомий написав. І якщо він просто хоче познайомитися, кажу: «Ні, я не знайомлюся», і кидаю у чорний список.

Ксені Карпенко: Але були випадки, писали, так?

Валерія: Так.

Богдан: І в мене були випадки, писали.

Ксенія Карпенко: Розкажи, будь ласка.

Богдан: Спочатку пише: «Привіт», я пишу: «Привіт, ви хто?». Відповідає: «Я твій друг, грав колись теж у World of Tanks». Я питаю: «А звідки ти знаєш, в які ігри я граю?». Він: «Ну ми ж раніше грали вдвох». Я кажу, що я вас не знаю. Потім у друзі хотів додати, а заблокував, і все. 

Ксенія Карпенко: Ти не додаєш, так, невідомих людей?

Богдан: Ні, я якщо не знаю людей, я не додаю.

Максим Корнієнко: А в яких соціальних мережах ви знаходитесь?

Іван: Скоріше за все, Telegram і TikTok. І Viber теж.

Максим Корнієнко: У мене питання до вас таке. А ви ж, мабуть, щось викладаєте в соціальних мережах? Якісь емоції, пости. Ну щось, чим ви ділитеся із суспільством? Фотографії. Якщо, наприклад, не пишуть вам особисто: «привіт, давай знайомитися». А, наприклад, під фотографією. 

Валерія: Ні, не було. Я взагалі не викладаю ніяких фото, тому ніхто такого не писав.

Ксенія Карпенко: А чому, не хочеш, чи тобі не подобається вести в соцмережі?

Валерія: Мені не дозволяють.

Ксенія Карпенко: А що тобі батьки сказали, з якого віку можна буде?

Валерія: Вони казали, коли 18 виповниться – можеш робити що завгодно. А зараз не потрібно викладати, бо вони бояться, що мене можуть «зламати». Я їм пояснюю, що це неможливо, через фотографії.

Ксенія Карпенко: Ти поділяєш таку думку їхню на цю заборону, що все тільки тобі б хотілося?

Валерія: Хотілося б, але не дозволяють. Я б хотіла якісь пости викладати в спеціальному додатку, я пишу фанфіки – це якась коротка історія така. Але мені не дозволяють їх викладати. Хоча один я виклала, з дозволу мами.  

Максим Корнієнко: Коли ви бачите якусь інформацію, а як ви її перевіряєте?

Валерія: Я не вірю взагалі інформації, що мені попадається в інтернеті, тільки якщо дадуть якісь докази. Наприклад, фото- чи відеодоказ.  

Ксенія Карпенко: А новини, сайти новин читаєте?

Валерія: Ні, не цікаво.

Ксенія Карпенко: Ніякі, ні харківські, ні всеукраїнські?

Валерія: Тільки тато читає, він щось розказує, а так ні.

Іван: Бабуся включала іноді новини, і я дивився. Хоча мені було взагалі не цікаво.

Ксенія Карпенко: Я вам дуже дякую за цю розмову, сподіваюсь, вам теж було цікаво. Читайте нас та підписуйтеся.

Раніше ми писали про те, як російська пропаганда намагається впливати на жителів Харківщини не тільки через фейки.