До меморіалу під дронами: як у Вовчанській громаді вшановують полеглих Героїв

Як розповіла кореспондентці медіа «Слобідський край» староста округу Неля Березовська, сьогодні Бугаївський старостинський округ — це понівечена обстрілами земля, де тиша є рідкістю, а небо повне дронів. З понад 1300 мешканців тут залишилося лише 117. Але попри небезпеку, коли навіть принести квіти до меморіалу — це смертельний ризик, громада вшановує загиблих Героїв.

«Уже п’ять наших земляків навічно залишилися в строю. Це Руслан Рак, Андрій Босюков, Максим Вітченко, Володимир Донченко, Сергій Андрійченко», — розказує староста.

Двом із них — Максиму Вітченку та Андрію Босюкову — встигли встановити меморіальні дошки. Вони розташовані біля пам’ятника воїнам Другої світової війни.

«Поки було більш-менш безпечно, ми ходили туди, клали квіти, — згадує Неля Березовська. — А зараз через постійні обстріли та ворожі дрони навіть у Бугаївку дістатися важко. Машиною не проїдеш — тільки пішки або на велосипеді, та й то доводиться ховатися від безпілотників, поки доберешся».

Трьом іншим захисникам меморіальні дошки планують установити пізніше, коли ситуація зміниться. У планах громади — створення справжнього меморіального парку з великими портретами на постаментах, де рідні зможуть посидіти поруч зі своїми Героями.

Зараз громада збирає інформацію для майбутньої Книги пам’яті. Фотографії, дати, історії життя — все це передається до музею у Верхньому Салтові та зберігається для власного архіву.

Найскладніше зараз — із пошуком даних про одного з полеглих (немає точної дати загибелі), який став на захист країни у 2024-му і майже одразу загинув. Зв’язку з його матір’ю немає — телефон мовчить.

Староста каже, що після війни у місцевому Будинку культури обов'язково з'явиться спеціальна кімната пам'яті.

«Ми хочемо, щоб була інформація про кожного нашого Героя, який віддав своє життя за нашу свободу. Щоб люди могли прийти, подивитися на обличчя хлопців, вшанувати їх. Це все буде після перемоги», — зазначає староста.

Найважче говорити про вік. Загиблі хлопці — це молодь, народжена наприкінці 1990-х та у 2000-х. А ще двоє мешканців округу вважаються зниклими безвісти. 

«Батьки зниклих безвісти воїнів кажуть: хай як там буде, може, в полоні, аби тільки живий був... Кожному хочеться вірити в краще», — ділиться Неля Березовська.

Перейменування вулиць на честь полеглих захисників — це теж завдання на «після війни». Коли процес деколонізації тільки починався, у громаді ще не було загиблих. Тепер же їхні імена обов'язково з'являться на мапі рідних сіл.

«Бугаївка чекає тиші. Чекає можливості без страху принести квіти до меморіальних дошок і назвати вулицю ім'ям хлопця, який жив по сусідству, а тепер став частиною історії боротьби України за свою незалежність», — зазначає Неля Березовська.

Раніше ми писали, як у прифронтових громадах Харківщини люди намагаються зберегти зв’язок з рідними містами навіть після евакуації. Хтось рятує покинутих тварин під обстрілами, хтось створює петиції та громадські ініціативи, щоб нагадати про знищені війною населені пункти і підтримати земляків. 

Дякуємо, що прочитали цей матеріал. Приєднуйтесь до читацької спільноти «Слобідського краю».