Як знання агрономії та ютуб-канал допомагають науковцю волонтерити

Сергій Авраменко – нетиповий доктор наук. І вигляд має не такий, як зазвичай мають поважні науковці: жвавий, веселий, позитивний; на голові – бейсболка, бо так зручно (великий козирок прикриває очі від сонця); руки, які звичні до важкої роботи на землі. Може, тому, що він – доктор сільгоспнаук і водночас практик, працював і агрономом, і головним агрономом, а з 2003 року – в Інституті рослинництва імені Юр’єва. А може, тому, що в душі залишився хлопчиною з Барвінківщини, якому ну дуже цікаво: а чи можливо, наприклад, виростити інжир у себе в садочку...

Читайте також: Що сталось із харківським банком насіння

«Український агроном»

Маючи багату практику та знання, три роки тому Сергій створив власний ютуб-канал, назвав його, не довго думаючи, «Український агроном» і почав записувати короткі відео з конкретними порадами для фермерів. 

– Я записував короткі ролики про те, що вважав корисним для аграріїв. У мене не було та й немає ніякого спеціального обладнання – знімав усе на звичайний телефон. Та я навіть монтувати не вмію! – посміхається Сергій і додає: – Я хотів допомогти знаннями, які в мене є – адже я працював як головний агроном, тому можу проконсультувати. Та я не очікував, що буде стільки підписників.

Стільки – це майже 40 000. Ані Національна академія аграрних наук, ані Інститут імені Юр’єва не можуть похвалитися такою кількістю на своїх ютуб-каналах. Можливо, секрет Сергія в тому, що він відповідав на цілком земні питання на кшталт «що робити, якщо...» і робив це просто та зрозуміло: звичайний хлопець десь на звичайному лані дає прості, але ефективні поради. 

Читайте також: «Воно проросло!»: науковець посадив насіння зі зруйнованого селекційного центру під Харковом

– Я вказав в описі свій номер телефону для консультацій – і таке почалось... Телефонували навіть з Австралії. Іноді в туалет, вибачте, ніколи було сходити. Питали: скільки грошей треба заплатити за індивідуальну консультацію, я спочатку говорив, що нічого... Потім поставив номер своєї банківської карти – кому не шкода, кидали по 50–100 гривень. Я ті гроші не брав, вони накопичувались. А потім почалась війна, і я вирішив витратити їх на волонтерство, – розповідає Сергій.

У перші дні війни з Полтавщини возив «гуманітарку» на Харків, а з Харкова евакуйовував людей. Забирав стільки, скільки влазило.

«Видобувач» при волонтерському центрі

У волонтерській діяльності неабияк допомогло те, що Сергій був знайомий з великою кількістю фермерів – і дрібних, і відомих господарників. Вони знали його і як фахівця, і як порядну людину. При волонтерському центрі, який постачає гуманітарну допомогу в щойно визволені від ворога села Харківщини, він працює «видобувачем» і жалкує, що через родину не може ризикувати та їздити на передову. 

На  фото сім'я Сергія з колишнім одногрупником, а нині фермером з Первомайщини – Артемом Татаренковим.

– Багато людей знають, що я займаюсь благодійництвом, і пропонують допомогу. Наприклад, я приїжджаю в сільгоспгосподарство, надаю консультацію. Люди знають, що я це роблю безоплатно, тому або купують за гроші, або виділяють кілька тонн борошна для волонтерського центру. Я до війни надавав консультацію й у Вінницькій області, нещодавно той фермер мені зателефонував і запропонував допомогу. Він переказав велику суму грошей, бо впевнений, що все піде людям. І таких прикладів багато... – ділиться Сергій. – Один аграрій розповідав про те, як у невідомому напрямку зникли чотири автівки з гумдопомогою, які він відправляв до постраждалих регіонів. І він припинив жертвувати абикому і робить це через людей, яких знає особисто. Він вийшов на мене і почав передавати продукти для харків’ян.

Допомога для Харкова від Олександра Земляного – працівника однієї з агрохімічних компаній.

Найцікавіше, що велика кількість тих, хто допомагає, особисто із Сергієм ніколи не бачились, а знайомі тільки через ютуб-канал. Волонтер обов’язково звітує за кожну копійку та за кожний кілограм борошна або літр олії. 

Неабияк впливає й те, що Сергій – людина віруюча і ніколи до чужого не доторкнеться. Зі сміхом згадує, як одного разу віз пиріжки з фермерського господарства «Ґрунтознавець» на Полтавщині як волонтерську допомогу, і так вони смачно пахли, що аж голова обертом, але ж ні – навіть не доторкнувся, бо для інших призначені.

Винайшов власний спосіб унеможливлювання поїдання пиріжків.

Володимир Чишко – керівник СФГ «Ґрунтознавець» з Полтавщини, який багато разів передавав допомогу для харків'ян.

До речі, керівник цього господарства – колишній «докучаєвець» (випускник Національного аграрного університету ім. Докучаєва,  в якому навчався і Сергій Авраменко) – уже декілька разів завантажував машину Сергія «під зав’язку» борошном, олією, хлібом – для жителів Харківщини. 

«Не бачив аграрія, який би не допоміг»

Себе Сергій вважає просто надійним каналом, через який одні люди допомагають іншим – і в тилу, і на фронті. А ще – організатором, бо треба ж не тільки гроші мати, а ще знайти, купити, привезти. 

– Для наших захисників на передовій шукав тушонку. Знайшов у Харкові, але вона була не дуже якісна. Поїхав на Полтавщину, на м’ясокомбінат, там є – і я знаю, що хороша. Але ж черга... а мені терміново треба. Просив-благав – і таки посунули чергу, видали 200 банок, – розповідає чоловік. 

Та сама тушонка з Полтавщини.

Під потреби волонтерства Сергій зараз віддав свій мікроавтобус і дивується, скільки разів його виручали пальним навіть у найважчі часи. 

– На початку війни, коли ну дуже погано було з пальним, був такий випадок: йду по селу на Полтавщині і буквально молюсь: ну хоча б десь соляркою заправитися. Аж тут виходить чоловік і говорить: «Ти Сергій Авраменко? Я твій підписник. Може, допомогти чим?». Ну, і заправив мене, та ще й казав – якщо треба, звертайся, знайдемо. Я там рази три заправлявся, – зазначає волонтер. 

Таких історій, які інакше як дивом не назвеш, у Сергія Авраменка безліч: і про те, як фермер з Хмельниччини нещодавно привіз три тонни борошна та горохової крупи для харків’ян; і про те, як колишні «докучаєвці», які зараз живуть в інших регіонах, але допомагають Харківщині. А про своїх місцевих аграріїв він говорить з величезною повагою.

Іван Глянь та Роман Корочанський серед тих харківських аграріїв, які підтримують волонтерську діяльність Сергія.

– Аграрії дуже багато на місцях роблять. Це іншим начебто і не видно, але вони й броніки купують для бійців, і теробороні допомагають, і своїм громадам. Я жодного не бачив, який би не поміг, – підкреслює чоловік. 

Рідна хата Сергія в селі розбита, і гараж з улюбленим мінітрактором також.

...А інжир та інші екзоти Сергій Авраменко таки виростив у себе в Барвінковому, на ділянці біля дідусевої хати. Зараз, незважаючи на війну та купу справ, він захопився ідеєю вирощування жимолості. Можете бути впевненими: як тільки буде можливість – обов’язково спробує. Як тільки закінчиться війна...

«Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів».

Раніше ми писали також, як на Харківщині благодійники готують з Ектором Хіменесом-Браво та допомагають громадам