росія знищує історію: що втратила Великобурлуцька громада за час війни

Унікальна дерев’яна будівля пережила імперії, революції, громадянську та Другу світову війни, але не вистояла під час повномасштабного вторгнення росії.

Садиба, яка була символом громади

Світлини палаючого маєтку швидко облетіли мережу. Для жителів Великобурлуцької громади це стало не просто черговим російським ударом, а символом втрати частини власної історії та культурної пам’яті. Про значення садиби та її знищення медіа «Слобідський край» розповів начальник Великобурлуцької СВА Віктор Терещенко.

Маєток Донець-Захаржевських - Задонських у Великому Бурлуці вважався однією з найкращих садиб Харківської губернії. Двоповерховий дерев’яний будинок у стилі класицизму розташовувався у мальовничій долині річки Бурлук і був частиною великого архітектурного ансамблю з парком, господарськими спорудами та Преображенським храмом.

«Це була візитна картка Великого Бурлука. Пам’ятка архітектури, яка пережила століття. Будинок був зведений ще у XIX столітті, пережив стільки історичних подій і воєн. Але російську навалу не пережив. Після ударів безпілотників від нього фактично залишився тільки фундамент», – говорить Віктор Терещенко.

За його словами, після першого удару росіяни через день атакували вже згарище.

«Спаливши дерев’яний маєток, ворог в ніч на 9 квітня 2026 року наніс ще два удари безпілотниками вже по згарищу. Це було цілеспрямоване знищення. Ворог не просто обстрілює територію — він свідомо нищить нашу культурну спадщину, нашу пам’ять», – наголошує начальник СВА.

Історія, яка починалася з козацьких часів

Історія садиби нерозривно пов’язана з одним із найстаріших козацьких родів Слобожанщини — Донець-Захаржевськими. Землі навколо Великого Бурлука належали нащадкам полковника Григорія Донця ще з XVII століття. Пізніше маєток розбудовували представники роду Донець-Захаржевських. Саме вони звели садибний будинок, господарські споруди, оранжереї та в’їзні брами. Архітектуру комплексу дослідники пов’язували зі школою Бартоломео Растреллі.

У XIX столітті ансамбль доповнив новий двоповерховий дерев’яний маєток, який і проіснував до квітня 2026 року. Будівля була виконана у стилі класицизму. Зовні вона була оштукатурена та пофарбована у світло-коричневий колір, що гармонійно поєднувався з білими колонами. Завдяки майстерності виконання будинок справляв враження кам’яного.

«Це була унікальна будівля. Коли люди приїжджали до Великого Бурлука, то обов’язково йшли подивитися саме на садибу. Для громади вона була не просто пам’яткою — це була частина нашої ідентичності», – говорить Терещенко.

Садиба мала не лише архітектурну, а й культурну цінність. У XVIII столітті там неодноразово гостював Григорій Сковорода. Філософ підтримував дружні стосунки з Яковом Донець-Захаржевським і часто бував у Великобурлуцькому маєтку. Саме там були написані окремі твори Сковороди, зокрема «Брань архистратига Михаила со Сатаною», «Потоп зміїний» та частина збірки «Сад божественних пісень».

«Для нас це особливе місце ще й тому, що воно пов’язане зі Сковородою. Тут створювалися його твори, тут він жив і працював. Це частина не лише історії громади, а й усієї української культури», – зазначає начальник СВА.

Від родинного маєтку до комуналки

У грудні 1918 року під час громадянської війни у Великому Бурлуці бандою Сахарова була жорстоко вбита Катерина Василівна Задонська. Разом з нею – родина князів Вадбольских, сестра княгиня Юлія Гагаріна, подруга графиня Цецилія Гендрикова та гувернантка міс Лі. Син Катерини Василівни – Василь Андрійович, помер у 1909 році. Онук Андрій Задонський, останній власник садиби, у 1920 році назавжди залишив Великий Бурлук.

«Влітку 1919 року в розореній бібліотеці маєтку були знайдені дерев’яні дощечки з вирізаними написами. З часом вони дістали назву «Велесова книга». На жаль, дощечки були втрачені в роки Другої світової війни, збереглися лише кілька відбитків. У цьому ж році серед облікованих 186 старовинних церков, 27 поміщицьких садиб – пам’яток архітектури Харківської губернії, значиться і садиба Задонської та Преображенська церква у Великому Бурлуці Вовчанського повіту», – розповідає очільник громади.

Після націоналізації маєтку радянською владою на території садиби діяли комуна ім. Григорія Петровського – одне з перших подібних господарств на Слобожанщині, працювала машинно-тракторна станція,  певний час – Великобурлуцька середня школа, а згодом кімнати маєтку були роздані райвиконкомом людям під житло. Там мешкало близько 10 сімей.

З часом садиба зазнала руйнувань і частина архітектурних елементів була втрачена. Попри це будівля залишалася пам’яткою архітектури та зберігала історичну цінність. У громаді неодноразово намагалися привернути увагу до необхідності реставрації.

«Маєток потребував відновлення давно. У 2019 та 2021 роках в громаді проводилися виїзні засідання за участі фахівців  Департаменту містобудування та архітектури ХОВА, Харківського науково-методичного центру охорони культурної спадщини, науковців Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, архітекторів, реставраторів, керівництва громади, істориків. За результатами огляду було порушено питання подальших кроків щодо збереження об’єкта: підготовки необхідної документації, визначення балансоутримувача та проведення ремонтно-реставраційних робіт», – розповідає Віктор Терещенко.

У 2025 році садибу офіційно передали у власність громади саме з наміром подальшого відновлення.

«Ми дійсно планували її відроджувати. Хотіли підготувати документацію, проводити реставраційні роботи, залучати фахівців. Але росія не дала цієї можливості. Вони хочуть стерти все, що пов’язане з українською ідентичністю», – каже Терещенко.

Він нагадує, що ще у 1930-х роках радянська влада знищила Преображенський храм, який був частиною садибного ансамблю. Від нього залишилися лише фундамент та частина фасаду.

«Тоді радянська влада знищила храм, тепер росіяни спалили маєток. Ненависть та жага до руйнування передається поколіннями», – зазначає начальник СВА.

Сьогодні на місці маєтку — лише згарище та фундамент. Але у Великобурлуцькій громаді переконані: навіть це не здатне знищити історію місця.

«Історичну пам’ять неможливо спалити. Вона залишається у документах, фотографіях, спогадах людей. І найголовніше – в нашому ДНК», – говорить Віктор Терещенко.

Нагадаємо, у Великобурлуцькій громаді триває примусова евакуація родин з дітьми з населених пунктів, розташованих поблизу лінії фронту. Наразі у громаді залишаються 33 дитини із 20 родин, однак місцева влада сподівається завершити евакуацію у визначені терміни.