Буряти з Гостомеля і Бучі тримали людей у жаху: як жила Шевченківська ТГ під час окупації

«Виставили низку вимог – зняти прапор, написати заяву путіну»

Шевченківська селищна територіальна громада розташовується на сході Харківської області в Куп’янському районі. Ця ТГ була окупована російськими загарбниками на третій день
війни – 26 лютого.

– Близько п’ятої ранку мене будить дочка із сином на руках і каже, що по нас стріляють. Я їй відповідаю: «Тобі приснилося, не може бути». Потім зайшли в Інтернет і побачили про наступ ворога. Ми чули вибухи з боку Ізюма і Харкова, по нас прильотів не було, – згадує про початок війни очільник Шевченківської територіальної громади Валерій Приходько. – У перші дні вторгнення все у нас зникло з полиць магазинів. Ми домовилися із сусідньою Дворічанською громадою та підприємцями міста Куп’янськ ТГ за надання хліба, і я поїхав за ним з місцевим бізнесменом Араратом Косяном 26 лютого. Тоді в громаді почали з’являтися ворожі блокпости. Того ж дня я пережив перші моторошні хвилини за час війни. Ми потрапили під обстріл і, тільки дякуючи Богу, зуміли вижити.

З початку окупації керівник громади був на місці понад два місяці. За цей час до нього неодноразово навідувалися небажані гості з однією метою – змусити будь-яким чином спів­працювати. Перша така зустріч відбулася 5 березня.

– Під селищну раду приїхала велика військова машина. Забігає здоровенний мужик і питає: «Хто тут голова поселення?». Відповідаю: «У нас тут таких немає, я селищний голова». Вони одразу виставили низку вимог – зняти прапор, написати заяву путіну, що в нас все погано тощо. Я відмовляюсь, він кричить, що вб’є. Чесно кажу, важко було з ними розмовляти, але мене підтримав колектив. Вони вийшли і почали в один голос кричати: «У нас тут все добре, ми – Україна». Залякували нас, що кинуть гранату, втім у підсумку вони розвернулися і пішли. Це була наша перша перемога, – розповідає Валерій Приходько.

Допомагали людям вижити

За тиждень окупанти знову вийшли на селищного голову, втім тут одними залякуваннями справа не обмежувалася.

– Орки взяли мене з кількома колегами і почали возити по громаді, розповідаючи, як у нас все погано і що ми в цьому винні. Наприклад, заїхали до землячки, яка залежна від алкоголю, і окупанти казали, що мало не ми винуваті в її такому бідному житті. Тоді взагалі вийшла ціла денна історія, з якої ми вийшли із синцями на тілі та голові, але живі і задоволені, що не виконали все те, що вони хотіли, – каже керівник Шевченківської ТГ.

А через кілька днів безчинства орків щодо місцевої влади повторилися. Окупанти увірвалися до селищної ради і одразу автоматами почали бити всіх чоловіків, жінок вони не чіпали. Без огляду на розвиток подій, очільник громади одразу вирішив для себе, як він діятиме.

– Я не виїжджав з Шевченкового до останнього. Коли вийшов наказ начальника ХОВА про те, що голови окупованих громад повинні евакуюватися, я ще залишався. Для себе прий­няв таке рішення, що треба працювати до кінця, а саме до того моменту, поки на нашій адмінбудівлі майорітиме стяг України. І ось до 20 квітня на селищній раді були два прапори – державний і Шевченківської ТГ, – говорить Валерій Приходько.

Увесь цей час, коли очільник ТГ був на місці, робилося все можливе, аби допомогти людям вижити в таких непростих умовах. Керівництво громади домовилося з агрокомбінатом «Слобожанське» з Чкаловської ТГ, і на Шевченківщину почали возити свиней для людей. Місцеві активісти рубали м’ясо на частини і роздавали всім охочим. Спочатку це було безкоштовно, а потім за ціною «хто скільки може», оскільки підприємство сиділо без зарплат. З цієї свинини працівники дитсадків і шкіл робили запаси тушонки. Валерій Приходько каже, що ідея була така: зараз наготуємо, 2-3 дні, може, тиждень – прийдуть наші хлопці, і ми нагодуємо їх.

Місцеві підприємства теж допомагали своїм землякам. Вони надавали спочатку безкоштовно молоко, а потім за мінімальну ціну – 7-10 гривень за літр. До того ж у громаді організували випічку хліба і виробництво борошна та круп. Допомагали вижити і двом інтернатам – Шевченківському дитячому будинку-інтернату і Безмятеженському психоневрологічному інтернату. Валерій Приходько розповідає, що гуманітарна допомога надходила і від Харківської ОВА, також допомагали з Польщі.

Після чергового тиску довелося виїхати з громади

18 квітня до Шевченківської ТГ заїхали окупанти, яких перекинули з Бучі, Гостомеля. За словами Валерія Приходька, в основному це були військові бурятської зовнішності. Два дні громаду тримали в жаху.

– Літали на БМП, усе відбирали і обкрадали, особливо магазини. Заїхали на наше комунальне підприємство «Аква» (здійснення послуг з централізованого водопостачання та водовідведення. – Прим.) й витягнули звідтіля все, що можна – акумулятори, генератори, комп’ютери тощо, – згадує керівник Шевченківської громади.

20 квітня до Валерія Приходька в черговий раз навідалися окупанти. Вимог не змінювали.

Коли відмовився з ними співпрацювати, привезли в селищну раду, де в підвалі вели допит.

– Казали, щоб завтра виходив на роботу. Ми перейшли в будівлю поруч і працювали там шість днів. Потім приїхали 27 квітня і сказали: «Видаватимеш «гуманітарку», рублі і працюй далі». Я розумів, що на їх умови я не піду, і у мене не залишалося вибору, треба їхати, бо інакше – кудись вивезуть. І 28 квітня я покинув громаду, – каже Валерій Приходько.

У той же день, коли Шевченківський селищний голова виїхав, до нього додому з криками: «Хозяин, выходи работать» прийшов місцевий зрадник Анд­рій Стриж. На початку травня колаборант став самопроголошеним головою Шевченкового. Він протримався в кріслі окупаційного керманича селища менше чотирьох місяців – зняли зрадника навіть ще до повернення в Шевченкове стяга України. За часи окупації в громаді нічого не робилося, а самопроголошений керівник вбачав своє призначення в знищенні всієї української символіки і здаванні людей з проукраїнською позицією.

– 3 травня зігнали людей на площі. Стрижко розповів, що все буде добре, оскільки прийшов «русский мир». Однак це були лише слова і не більше. Так, вони привозили свою «гуманітарку», але щодо неї було багато скарг від людей. Здебільшого вона була простроченою, іноді її не вистачало. Окупанти хотіли взяти під свій контроль Шевченківську районну лікарню, втім представники нашої медицини відмовилися від російських зарплат та продовжували отримувати виплати від НСЗУ, – згадує Валерій Приходько.

Також до співпраці окупанти хотіли змусити і освітян громади. І, на жаль, частково їм це вдалося. За словами голови Шевченківської ТГ, з 288 вчителів громади 30 вийшли на заняття. В новому навчальному році з 11 шкіл в окупації відкрилися дві – у Шевченковому і Новомиколаївці. Агітувала працювати педагогів при окупаційній владі одна із співробітниць селищної ради.

– Коли 5 березня до мене вперше прийшли росіяни і наш колектив мене підтримав, я тоді дуже пишався, що в нас така команда. Втім я дуже розчарувався, коли деякі з них згодом перейшли на бік ворога. У нас в апараті селищної ради працювали близько 90 людей, десь до 10 з них пішли на співпрацю з ворогом. І одна з них виливала на мене всякий бруд, мовляв, я вивіз з громади бюджет і «гуманітарку», а вчителів залишив без грошей, хоча їм за червень, а також частина відпускних були виплачені. Загалом у нашій ТГ були колаборанти, але їх був мінімум, – розповідає Валерій Приходько.

Провести референдум ворогу не вдалося

Окупаційній владі вдалося відкрити дві школи, які загалом пропрацювали шість днів. У Новомиколаївці діти на першому дзвонику плакали, а в Шевченковому в оточену з усіх боків автоматниками і танками школу з усієї громади привезли 300 дітей.

– Вони дуже хотіли відкрити школи і в інших населених пунктах громади в будь-який спосіб. Наприклад, у Великих Хуторах місцева жителька, яка самопроголосила себе старостою, телефонувала батькам і казала, якщо вони не віддадуть дітей до школи, малечу в них заберуть. Ті батьки, які відмовилися, сказали: «Ми виїжджаємо, дітей на облік не беріть». Люди покидали власні домівки в той момент, коли на них уже так тиснули, що нічого іншого й не залишалося робити, як їхати. Я, головні лікарі, вчителі, батьки з дітьми тощо. Загалом близько шести тисяч людей повинні були покинути територію громади, – каже Шевченківський селищний голова.

Валерій Приходько розповідає, що є документальна інформація про підготовку до так званого «референдуму» в Шевченківській ТГ. Вони готували скриньки, виборчі стенди, формували відповідні комісії тощо, втім завдяки ЗСУ цього зробити їм не вдалося.

– Коли повернувся в громаду, знайшов доповідну записку Стрижка на ім’я так званого «голови російської окупаційної військово-цивільної адміністрації Харківської області» Віталія Ганчева. Стрижко жаліється, що не може відкрити велику кількість шкіл, що все не  так просто, селищна рада якимось чином проводить агітацію, аби не співпрацювали з гауляйтером, люди дуже патріотично налаштовані тощо. Коли я прочитав це, був дуже задоволеним, що в нас такі люди. А він не міг нічого зробити. У підсумку його зняли. І святом 1 вересня керувала наступниця, яка, на жаль, до цього працювала в бюджетній сфері Шевченківської селищної ради. Вона була гауляйтером усього кілька днів, – каже Валерій Приходько.

Найкращий подарунок

Визволення Шевченківської громади почалося вранці 7 вересня, коли ЗСУ пішли в наступ з боку Василенкового і Волохового Яру.

– Рано-вранці мені телефонують старости і кажуть, що наші пройшли через Семенівку, через Петропілля, через Василенкове, Фашисти не знали, куди бігти. Я про цей наступ здогадувався ще раніше, бо мав зв’язок з нашими земляками, які в цей час були на передовій. І вони перед цим мені казали, що сьогодні для тебе буде подарунок – 7 вересня у мене день народження. І о 22:00 лунає дзвінок і кажуть: «Визволили Шевченкове». Це найкращий подарунок був на день народження у моєму житті, тоді я вже був у дорозі додому. А 10 вересня звільнили усі 60 населених пунктів нашої громади, – згадує Шевченківський селищний голова.

Після повернення додому Валерій Приходько зібрав команду, одразу відсіявши зрадників. У перші дні після деокупації й наразі в Шевченковому базується Куп’янська РВА. І керівництво громади разом з шевченківцями за підтримки області і волонтерів уже почали плідну працю. 13 вересня пішли великі вантажі з гуманітарною допомогою. За два дні силами небайдужих людей розвантажили 17 двадцятитонних фур.

– У нас є гуманітарний хаб Куп’янського району. За потребою ми робимо в них замовлення. Наприклад, наразі до нас ідуть багато переселенців з інших ТГ Куп’янщини, то ми також не залишаємо їх без уваги. Вже третій раз ми почали охоплювати громаду продуктовими наборами від ХОВА, Червоного Хреста тощо, плюс ще волонтери привозять адресну допомогу, – каже Валерій Приходько. – Я дуже вдячний усім за це, втім у нас залишається потреба в ліхтарях, санітарній гігієні, побутовій хімії, теплому одязі і будівельних матеріалах. Останнє наразі найактуальніше для жителів громади, оскільки в ніч проти 14 листопада ТГ зазнала найпотужнішого обстрілу за весь час війни.

Загалом у селищну раду вже звернулося понад 550 власників пошкоджених чи зруйнованих будинків, яким потрібні будматеріали.

– У нас, на жаль, уже зруйновані три школи, ще кілька пошкоджено. Селищна рада залишилася без вікон. Також пошкоджені багатоповерхівки, будівля пошти, Будинок культури і заклади освіти. Унаслідок обстрілу поранено дві людини. Через цей удар з’явилися проблеми зі світлом і газом, утім робітники відповідних служб все швидко відновили, – зауважив Шевченківський селищний голова.

За словами Валерія Приходька, щодо енерго- і газопостачання, то після деокупації громади їх відновили достатньо швидко – наприкінці жовтня. Мобільний зв’язок є у більшості населених пунктів, утім наразі триває робота, аби ним охопити всю громаду загалом. Аптеки і банки працюють. Укрпошта теж функціонує вже понад місяць. Спочатку були пересувні відділення, наразі – стаціонарні. Таких у ТГ зараз сім, однак, за словами Валерія Приходька, до кінця року обіцяють відкрити ще.

– Продовжується виплата пенсій, але не встигають охопити всіх. Наразі дев’ятьом тисячам людей з 13 тисяч виплатили по 1200 від Червоного Хреста. Казали, що до 15 листопада ці гроші отримає і решта наших жителів, але вони не встигли через кадровий дефіцит. Буду наполягати, аби ці виплати видали до 22 листопада. Поки вони повністю не закриють це питання, то люди не отримають наступні 2200 гривень від ООН, – повідомив Валерій Приходько.

Мета одна – разом із ЗСУ здобути остаточну перемогу над ворогом

З 1 листопада в школах відновили дистанційне навчання. Наразі освіту в них здобуває 1277 дітей. Через поганий Інтернет трапляються перебої, але все ж таки процес триває. Щодо підготовки до зими, то, за словами Валерія Приходька, в громаді 1703 будинки, які опалюються тільки дровами.

– Держава дає субвенцію на дрова. У нас у ТГ 3702 будинки, які мають і пічне, і альтернативне опалення. Зважаючи на цю кількість, нам виділили мільйон гривень, за які можна придбати десь тисячу складометрів. Ми розуміємо, що таким обсягом ми зможемо охопити тільки невелику частину потребуючих. Тому звернулися до низки волонтерських організацій, щоб розглянули можливість нам допомогти або дровами, або коштами жителям напряму, аби вони могли це реалізувати. Також ініціюватимемо перед підприємствами надання можливості нашим людям у розстрочку платити за комунальні послуги. Одне, коли затримують пенсію, а інше – молода сім’я, яка залишилася без роботи, – розповідає очільник Шевченківської ТГ.

Він зазначає, дуже добре, що в громаді є підприємство європейського рівня «ГЛОБАЛ ІНВЕСТ СИСТЕМС», яке є виробником м’якої поліпропіленової упаковки для зберігання та транспортування сипучих матеріалів. Воно вже почало працювати над відновленням свого виробництва, взявши на роботу понад 100 людей. Валерій Приходько має надію, що за рік це підприємство запрацює на повну потужність.

– На сьогодні в громаді великі проблеми з місцевим бюджетом, він виконаний на 45 %. Нам до кінця року не вистачає 18 мільйонів навіть на захищені статті бюджету – на тепло, зарплати тощо. Внаслідок цього, на жаль, вимушені зупинити трудові відносини з багатьма хорошими спеціалістами. Адже нарахування йде, а кошти їм дадуть, коли агресор нам їх поверне. Під ці категорії потрапляють дошкільна та позашкільна освіта, спорт, деякі працівники селищної ради тощо. Зараз формуємо бюджет на наступний рік, щоб хоча б вивести людей на простій, аби вони отримували якісь реальні гроші, а не чекали компенсації за рахунок російської федерації, – каже керівник ТГ.

Також Валерій Приходько подякував мешканцям громади за стійкість, терплячість і патріотизм.

– Земляки, тримаймося, як і трималися – об’єднуючись і допомагаючи одне одному. У нас мета одна – допомагати ЗСУ здобути остаточну перемогу над ворогом. Ми сьогодні показали всьому світові, що ми справжня нація, ми українці, і ми доводимо це щоденною працею в нашій прекрасній невеличкій Шевченківській громаді, – звернувся до жителів громади Шевченківський селищний голова.