Студенок та Яремівка без світла, газу та зв'язку: люди готуються до зими

Про це кореспондентці видання «Слобідський край» розповів староста Студенокського старостинського округу Сергій Кохан.

За словами старости, кількість людей у селах поступово скорочується. Якщо ще місяць тому у Студенку та Яремівці разом залишалося близько 70 мешканців, нині їх орієнтовно 55–60. У самому Студенку близько 36–40 людей, у Яремівці ще менше. Здебільшого це люди старшого віку.

«Люди виїжджають, помирають. І не завжди йдуть із життя літні жителі округу. Не так давно не стало п'ятдесятирічного чоловіка – інсульт вкоротив йому віку. Таке воно, життя», – говорить Сергій Кохан.  

Без світла, газу і зв’язку

Повсякденне життя у Студенку та Яремівці залишається вкрай складним. Електрики немає, газопостачання також відсутнє, немає і мобільного зв’язку. Деякі мешканці купили невеликі сонячні панелі за власні кошти, щоб мати можливість хоча б заряджати необхідні пристрої.

За словами старости, люди також потребують павербанків та ліхтарів. Частину таких речей намагаються отримати через волонтерів та громадські організації.

«Проте навіть за таких умов, врахуйте ще й постійні російські обстріли, мешканці залишати свої домівки не поспішають. Навіть за відсутності газу та електрики вони налаштовані зимувати вдома», –  каже староста.

Одне з питань, яке нині турбує людей, –  допомога на придбання твердого палива. Йдеться про виплату до 19,4 тисячі гривень, яку мешканці прифронтових сільських територій можуть використати для придбання дров, брикетів чи іншого палива. За словами Сергія Кохана, жителі округу поки цієї допомоги не отримали й чекають на її оформлення.

Хліб, гуманітарка і медики

Попри складну безпекову ситуацію, допомога до населених пунктів продовжує надходити. Людям привозять продуктові та гігієнічні набори, а також хліб.

Медична допомога організована за можливості. У селах буває медсестра, періодично приїжджають медики з громади. Вони знають потреби місцевих жителів і можуть привезти необхідні соціальні ліки.

Та у разі серйозної проблеми зі здоров’ям ситуація ускладнюється в рази – швидко дістатися до лікарні із села непросто.

Деякі мешканці пристосувалися до такого життя настільки, що долають понад десятки кілометрів велосипедом, аби купити ліки, зняти гроші чи вирішити питання з документами в Ізюмі.

«Люди вже звикли. Деякі їздять велосипедом до міста за 26 кілометрів, щоб задовольнити нагальні потреби», – зауважує Сергій Кохан.  

 
Обстріли та порожні будинки

Обстріли Студенка та навколишніх сіл тривають. Через це пошкоджуються та руйнуються будинки – вони залишаються без вікон, дверей, дахів тощо.
Частина житла стоїть і досі. Проте у спорожнілих селах з’явилася ще одна проблема – мародерство.

За словами старости, до поліції надходять заяви про крадіжки з покинутих будинків. Місцеві мешканці, яких залишилося небагато, самостійно протистояти мародерам не можуть.

«Людей залишилися мало. Вони кажуть: ми з ними боротися не можемо, і страшно», – розповідає Сергій Кохан.

Окрім людей, у селах залишилися домашні тварини. Частину котів і собак господарі були змушені залишити під час евакуації. Місцеві мешканці, волонтери та працівники старостату намагаються їх підгодовувати.

«Це ваш вибір»

Обов’язкова евакуація у Студенку та Яремівці триває вже близько пів року. Проте переконати всіх виїхати не вдалося.

Староста говорить, що кожному, хто залишається, пояснюють ризики. Але остаточне рішення дорослі люди приймають самі.

«Я їм із першого дня пояснював: це ваш вибір. Повинні розуміти, що буде можливість – евакуюєма. А якщо не буде можливості – вибачте», – каже староста Студенокського округу.

Причини, через які люди не хочуть залишати домівки, різні. Хтось боїться, що після повернення не матиме куди повертатися через мародерство. Хтось не хоче залишати господарство, город, худобу. Для когось виїзд означає втрату звичного життя, яке  будувалось десятиліттями.

Є й ті, хто після евакуації все ж повернувся.

Сергій Кохан наводить приклад 97-річної мешканки, яка після двох місяців перебування у родичів вирішила повернутися додому. Дістатися до села їй допомогли рідні та перевізники.

Є й інші історії: люди, які виїхали у безпечніші місця, продовжують навідуватися до своїх господарств, садять городи, доглядають за курми та годують покинутих тварин.

Переважно залишаються на Харківщині

Тих, хто все-таки виїхав, за словами старости, не залишають сам на сам із проблемами. Багато колишніх мешканців Студенокського округу оселилися в інших населених пунктах Харківської області. Частина виїхала до Полтавської, Київської, Черкаської та інших областей.

Люди звертаються до координаційних центрів, де можуть отримати допомогу з розселенням, гуманітарною підтримкою чи подальшим переїздом.

Сергій Кохан каже, що більшість його земляків намагаються влаштувати життя на новому місці. Хтось винаймає житло, хтось живе у родичів.

Попри це зв’язок із тими, хто залишився, не переривається. Староста продовжує їздити до округу, коли це дозволяє безпекова ситуація, а разом із гуманітарною допомогою та необхідними речами намагається привозити мешканцям головне – відчуття, що про них не забули.

Раніше ми писали, як у Шевченківській громаді підтримують тих, хто залишається вдома.

Дякуємо, що прочитали цей матеріал. Приєднуйтесь до читацької спільноти «Слобідського краю».