Меморіалізація на Харківщині: які ініціативи впроваджуються в регіоні

Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіли бібліотекарка Капитолівської сільської бібліотеки Юлія Какуля-Данилюк та колишня директорка Дворічанського краєзнавчого музею Алла Гудь.

У громадах Харківської області, які пережили окупацію, руйнування та втрати, пам’ять про загиблих дедалі частіше набуває нових форм. Тут рідко йдеться про класичні пам’ятники — натомість з’являються мурали, громадські простори, цифрові архіви та ініціативи, що об’єднують людей навколо спільної історії.

Сад пам’яті

Дитчий письменник Володимир Вакуленко загинув у березні 2022 року під час окупації рідного села Капитолівка, що на Ізюмщині. Чоловік не приховував своїх проукраїнських поглядів. Коли у Києві відбувалася Революція Гідності,  був одним із її учасників. Ця інформація не пройшла повз російських окупантів, коли вони взяли Капитолівку в облогу. Володимира двічі кидали до підвалу. Другий раз виявився для нього фатальним.  

28 листопада 2022 року стали відомі результати ДНК-експертизи, яка підтвердила що тіло письменника було в масовому похованні під Ізюмом разом з іншими жертвами російських загарбників.

За даними поліції, 12 травня військовослужбовці рф наказали місцевим жителям захоронити тіло чоловіка, яке понад місяця пролежало поблизу Капитолівки. Експертиза підтвердила, що Вакуленка окупанти застрелили з пістолета Макарова. В тілі були знайдені дві кулі.

Справу про вбивство, в якому заочно підозрюють двох окупантів, передали до суду.

Ідея вшанування пам’яті Володимира Вакуленка  виникла не як формальний проєкт, а як продовження його життя і мрій.

«Володимир сам створив це місце. Розчистив територію при в’їзді в село, висадив сад у кращих українських традиціях – здебільшого вишневі дерева – доглядав за ним. Казав, що після нього залишиться хоча б це. Утім, він був різноплановою особитістю — писав вірші та казки для дітей. Неодноразово ініціював екологічні акції в селі і сам був їх активним учасником. Та, найголовніше, він був справжнім патріотом. Йому боліла Україна», – розповідає бібліотекарка.

Після деокупації громада разом із партнерами подала грантовий проєкт, який передбачав створення культурного простору на базі бібліотеки. Одним із його елементів стало оформлення муралу поруч із садом, закладеним письменником.

На бетонній стіні з’явився малюнок із символами села — хатою, книгою, лелеками, деревами. Без портрета і без прямих згадок про загиблого.

«Ми свідомо не робили меморіал у звичному розумінні. Це не про смерть. Це про слід, який людина залишає після себе», — пояснює Юлія Какуля-Данилюк.

Мурал створила харківська художниця Дарія Хрисанфова. Проєкт отримав назву «Дім там, де твої сліди» — цей напис також з’явився на стіні.

Місцеві жителі добре знають, що це місце пов’язане з Володимиром Вакуленком. Його батько на шматку звичайного пластику від руки написав «Вовкин сад» і прикріпив його на одній із вишень.

За територією, на якій знаходиться мурал, доглядають літні батьки Володимира та односельці. Вони прибирають, висаджують квіти, проводять біля нього зустрічі. Простір став не лише символом пам’яті, а й точкою єднання громади.

Інший підхід 

По-своєму підійшли до збереження памяті про тих, кого втратили, у Дворічанській громаді Куп’янського району.

Громада й досі залишається зоною активних бойових дій. Після руйнування місцевого краєзнавчого музею його колишня директорка Алла Гудь продовжила свою роботу вже в іншому форматі. Вона створила онлайн-спільноту, де збирає історії про земляків — як загиблих військових, так і цивільних жертв війни.

Селище Дворічна. Березень 2025-го / Фото з фейсбуксторінки Алли Гудь

«Я спілкуюся з людьми, записую спогади, збираю фотографії. Частину публікую, частину зберігаю в архіві. Намагаюся по крихті відновити втрачене через війну. На кінець липня 2022 року у нашому Дворічанському краєзнавчому музеї нараховувалось 3568 одиниць основного фонду і 2029 – науково-допоміжного. На жаль, нічого з надбаного врятувати не вдалось», — розповідає Алла Гудь.

За її словами, матеріали надходять від родичів, друзів, знайомих. Іноді пишуть навіть ті, хто не має прямого зв’язку з громадою, але втратив близьких на цьому напрямку.

«Є люди, які не хочуть публічності. Але їм важливо, щоб пам’ять збереглася. Вони пишуть у приватні повідомлення. Через приватні повідомлення я допомагаю односільчанам і в пошуку рідних, зв’язок з якими був втрачений під час повномасштабного вторгнення », — каже жінка.

Вона також систематизує зібрані дані і планує в майбутньому використати їх для створення книги про історію Дворічанщини — з урахуванням подій російсько-української війни.

«Якщо зараз це не записати — потім ми втратимо ці історії», — наголошує Алла Гудь.

Онлайн-група, яку веде дослідниця, стала ще й місцем спілкування для людей, яких війна розкидала по різних регіонах України та за кордоном.

«Люди пишуть, що це єдине місце, де вони можуть знайти одне одного, адже від громади залишились тільки руїни. Навряд чи хтось там нині мешкає, адже розбите не тільки житло, а й зруйнована вся критична інфраструктура. Проте пам’ять повертає людей до своїх витоків. Я як можу підтримую і розвиваю це прагнення своїх земляків», – говорить Алла Гудь.

Жива пам’ять

Пам’ять продовжує існувати — у цифровому форматі, у спогадах, у діалозі між людьми.

На Харківщині ці процеси лише формуються, але вже зараз стає очевидно: меморіалізація виходить за межі традиційних підходів. Вона стає більш живою, гнучкою і тісно пов’язаною з повсякденним життям громад.

Сад, мурал, онлайн-архів — це різні форми одного процесу. Це спроби не просто зафіксувати втрату, а зберегти сенси, історії і зв’язки між людьми. І, можливо, саме така пам’ять — неформальна і створена зсередини громад — матиме найбільшу силу з часом.

Раніше ми писали, що у Харкові створили мурал на честь загиблого бійця «Kraken».

Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».