Незламні українці

24 лютого Україна невідворотно змінилася… Світанок не приніс звичного вранішнього сонечка, хоча воно сяяло в небі, але українці його не бачили, бо рідна країна палала. Сонце затуляли клуби диму, від вибухів здригалася земля, а майже з усіх боків сунула ворожа техніка. Цього ранку слово війна відлунювалося з кожного будинку, викарбовувалося у кожному серці, гострим лезом шматувало душі …наші душі. І кожен українець став на захист своєї рідної країни, свого життя, хто чим міг і як умів: хто взяв зброю, хто пішов волонтерити, хто забезпечував життєдіяльність громад під обстрілами, хто, працюючи у надскладних умовах, давав роботу людям, аби їм було за що жити, – кожен робив, що міг, але всі ми разом вистояли. Про одну таку людину хочеться розповісти окремо, бо Україна є, була і буде саме завдяки кожному, хто залишився на рідній землі, боронячи її, допомагаючи, забезпечуючи, захищаючи, ремонтуючи, лікуючи…

Про нього мені розповіли знайомі, а їм – їхні знайомі, бо багато кому він допоміг у ці скрутні часи. І мені захотілося розповісти про цього чоловіка, бо саме такі звичайні люди переломили ситуацію, коли тільки віра й надія тримали нас.

Я побачила, як то кажуть, звичайного чоловіка, але сиві скроні й стомлені очі говорили без слів. Він тихо привітався і представився: «Василевський Віктор Якович, підприємець». Дуже чітко, спокійно, впевнено. Було в інтонації щось таке, що відразу справляло враження, що переді мною людина, яка звикла боротися, долати перешкоди. Я спитала, звідки такий спокій посеред хаосу? Виявилося, що в минулому Віктор Якович займався професійно спортом, тож звик битися й тримати удар.

Ми розмовляли про все, що його спіткало, про те, що було до війни, коли він власноруч створив компанію в Харкові, 20 років розвивав її, плекав надії… Говорили про складні часи, про непорядних людей, яких, на жаль, доволі багато в ділових колах, про те, як рейдери намагалися знищити його компанію, не гребуючи навіть відверто бандитськими методами, коли його підприємство кілька разів палили. Говорив, як напередодні війни у смт Шевченковому активно розвивали підприємство, створюючи нові робочі місця, що мало дати новий етап розвитку його справи.

В розмові спливло, що він безперешкодно міг виїхати з країни, бо мав на це законне право (2 група інвалідності, має трьох малих діток), розповідав і про те, як під обстрілами на початку березня вивозив сім’ю, а потім повертався у Харків, про все те, що для кожного з нас сьогодні стало звичним.

Та Віктор Якович, незважаючи ні на що, залишився у Харкові, бо на нього розраховувало багато людей, які працювали на підприємстві, яке спеціалізується на виробництві дверей та знаходиться у Харкові на вулиці Киргизькій. Наше місто тоді нещадно обстрілював ворог, намагаючись здолати опір захисників і захопити Харків, тож палали адміністративні будівлі, підприємства, критична інфраструктура, багатоповерхівки… Під час обстрілів у підвалах підприємства, яке теж неодноразово потрапляло під ворожий вогонь, переховувалося близько 100 людей. Віктор Якович організував підвезення води та обігрів приміщення.

Розповідаючи про все, що трапилося в ті перші пекельні тижні війни, мій співрозмовник пригадував, що допомагав тоді всім чим міг: і матеріалами, і коштами, і давав прихисток, і брав участь у ліквідації пожеж та руйнувань, і просто по-людськи заспокоював. Так, директор ТОВ «ЕНЕРГОРЕСУРС І К^о» М. В. Глущенко надіслав офіційний лист, в якому висловив «щиру подяку за вагому допомогу, яка була надана 28 лютого 2022 року під час ліквідації пожежі ПС-110/6 «ХЗТД» за адресою: м. Харків, вул. Киргизька, 19, – яка сталася в результаті ракетного обстрілу нашої підстанції з боку російських військ». А начальник відділу з надзвичайних ситуацій по Слобідському району Головного управління ДСНС України у Харківській області Валерій Медвідь вручив відзнаку – Подяку, якою нагороджують осіб за визначні заслуги «…за допомогу при гасінні пожежі, що дало можливість у найкоротший термін поновити електропостачання...». Тож завдяки допомозі Віктора Яковича вдалося у найкоротший термін ліквідувати пожежу й зберегти більшу частину обладнання та відновити електропостачання як об’єктам критичної інфраструктури, так і мешканцям міста.

У той час нашим захисникам украй необхідні були дерев’яні бруси (сировина для виробництва дверей) й інші матеріали для облаштування позицій, тож відкривалися склади, й необхідне їхало до наших хлопців на передову. Тож на знак глибокої поваги і вдячності командир 5-ї бригади Національної гвардії України Михайло Якобчук прислав Віктору Яковичу офіційну подяку за волонтерську ініціативу та безпосередню допомогу підрозділу.

Допомагали безпосередньо й своїм працівникам, кому продуктами, кому грошима. Надавався транспорт для вивезення поранених, перераховувалися кошти. Також за власний рахунок Віктор Якович придбав в Америці кілька бронежилетів й через волонтерів, зокрема через Анатолія Величка, передав їх бійцям. А працівникам, які пішли на фронт, перераховував гроші на екіпірування, і сьогодні допомагає їхнім сім’ям, за можливості. Батьки одного з бійців, якого врятували завдяки наданому транспорту, навіть передали на знак вдячності ікону.

Батько Віктора Яковича теж активно долучився до допомоги, зокрема надав Харківській теробороні приміщення, де хлопці жили доволі комфортно деякий час, але, на жаль, неподалік прилетіла ракета.

З болем мій співрозмовник розповідав про підприємство «Контакт 2002» у смт Шевченковому, яке спеціалізувалося на виробництві бруса для дверей, до того ж там будували новий завод. Ворог зайшов у Шевченкове у перші дні війни. Підприємство опинилося на окупованій території. Відповідно жодної інформації до звільнення не було, а коли після деокупації території Віктор Якович туди потрапив, то жахнувся. Вивезено й сплюндровано було все, навіть кабелі видрані. Нічого цілого не залишилося, тож підприємство необхідно буде відновлювати з нуля. Місцеві розповідали, що ворог на підприємстві робив… труни. На даний час підраховуються збитки й подаються позови щодо відшкодування в суди, як наші, так і європейські. 

Нещодавно до Віктора Яковича звернулося керівництво звільненого Шевченкового, де вкрай важка ситуація, бо йдуть постійні обстріли, з проханням надати дрова для Пунктів Незламності, бо в нього на виробництві є деревина. І підприємство активно долучилося, аби допомогти людям вижити, за що Віктор Якович отримав лист від голови селищної ради зі словами щирої вдячності. Також хочу додати, що й до війни, у період локдауну, коли була дуже скрутна ситуація з важкими хворими, він особисто безкоштовно передав апарати ШВЛ у лікарні.

Сьогодні підприємство потроху відновлює роботу, платить податки до бюджету, дає роботу людям, підтримує українську економіку, бо власник не виїхав за кордон, а залишився на рідній землі, піклується про своїх працівників, любить свою країну й допомагає їй, наскільки достає сил.

Я слухала розповідь і думала, що, яким би сильним і страшним не був ворог, нас ніколи не здолають, бо, коли всі стають один поряд з іншим, і кожен робить усе від нього залежне, і навіть більше, а надія й віра в Перемогу надихають, ми стаємо непереможними. І Віктор Якович Василевський один із тих, хто наближає Перемогу, бо любить Україну не на словах, а діями кожного дня підтверджує, що він справжній українець.

Нагадаємо, жителі Шевченківської громади почали отримувати дрова і рубероїд.  Також жителі Шевченківської громади вже можуть отримати щеплення проти небезпечних інфекційних хвороб, таких як кір, краснуха, дифтерія, правець, кашлюк, поліомієліт та COVID-19.

Нагадаємо також, що на зимовий період мешканці Куп’янського району можуть евакуюватися до Харкова з подальшою можливістю переміщення в інші регіони України.

Головні новини Щевченкове читайта на нашому сайті.