«Не маю права опускати рук»: фермерка з Балаклії продовжила справу батька (фото, відео)
Фермерка з Балаклійщини Анна Страхова отримала 1,6 мільйона гривень грантових коштів на трактор New Holland і сама працює на ньому в полі через нестачу працівників. Вона продовжує вести сімейний агробізнес, який у 2009 році започаткувала разом із батьком, попри заміновані землі, складну безпекову ситуацію та його передчасну смерть.
У полі вона тепер не лише керівниця господарства. За потреби — трактористка, агрономка, механізаторка, бухгалтерка, менеджерка і людина, яка просто має встигнути все. Анна Страхова з Балаклійської громади сіла за кермо трактора не тому, що мріяла про таку роботу. Просто у господарстві, де бракує робочих рук, інакше ніяк не можна.

Трактор, придбаний на грантові кошти, на якому Анна працює в полі / Фото: Анна Страхова
Її сучасний New Holland T6050 потужністю 130 кінських сил з’явився завдяки гранту Українського ветеранського фонду — 1,6 мільйона гривень спрямували на придбання техніки.
«Для мене цей трактор — не лише результат грамотно написаного гранту, який переміг. Хоча не стану критися, успіхи завжди окрилюють. Це ще один доказ того, що я продовжую справу, яку сімнадцять років тому починала разом із батьком», – підкреслює фермерка.
Тоді вони були фермерами-одноосібниками. Вирощували зернові та олійні культури, поступово розширювали господарство, набували досвіду. А потім прийшла війна. Вона принесла окупацію, руйнування і грабіж сільгосптехніки, складських приміщень, заміновані поля, нестачу працівників і смерть батька. Попри складні випробування, Анна продовжує обробляти землю.

Сергій Кузін, покійний батько Анни, з яким вона започаткувала сімейний агробізнес / Фото: Анна Страхова
«Сьогодні наша сімейна справа перетворилася на товариство з обмеженою відповідальністю «Агромама». Беру участь у грантових програмах, шукаю працівників, борюся за кожного з них», — каже вона.
Від бухгалтерії — за кермо трактора
За освітою Анна — економіст-менеджер. Понад 13 років працювала бухгалтеркою, була і головною бухгалтеркою. Аграрна справа спочатку була родинною, майже домашньою. Якось на сімейній нараді Анна разом із батьком Сергієм Кузіним вирішили спробувати себе у фермерстві. Спершу зареєструвались як ФОП, а в 2024 році створили СТОВ «Агромама».

Керівниця СТОВ «Агромама» з батьками і сестрою / Фото: Анна Страхова
Новий статус потрібен був для того, щоб легше працювати з партнерами та реалізовувати вирощене зерно. Господарство працює з ПДВ, а це важливо для бізнес-партнерів, особливо коли значна частина збіжжя йде на експорт.
«Працювати у статусі ФОП нині вже недостатньо ще й тому, що для розвитку господарства потрібне підприємство, зокрема через питання бронювання працівників. Знайти сьогодні механізаторів молодших за шістдесят років майже неможливо. Багато з них на фронті, частина — за кордоном», – говорить фермерка.
Так Анна, яка ще кілька років тому основну частину свого робочого часу проводила з бухгалтерськими документами, поступово опинилася в центрі зовсім іншого процесу — від підготовки поля до продажу врожаю.
Вона сама веде бухгалтерію, оформлює договори, перебирає на себе роботу агронома, контролює внесення добрив, стежить за тим, щоб вчасно обробити посіви від шкідників, організовує польові роботи.
В «Агромамі» зараз працюють двоє трактористів. Один із них пенсіонер, інший має відстрочку від мобілізації.

Сімдесятирічний механізатор «Агромама» / Фото: Анна Страхова
Підприємство вже третій місяць намагається отримати статус критично важливого, щоб мати можливість забронювати ще одного працівника. Та поки цього не відбулося, Анна не сидить склавши руки. Вона сама навчилася працювати на тракторі.
«До цього у нашому господарстві був МТЗ-892. Техніка надійна, але керування нею потребує значних фізичних зусиль. Новий трактор New Holland T6050 має потужність 130 кінських сил і коробку-автомат. Для того, щоб опанувати його, я пройшла тримісячне навчання», – розповідає Анна Страхова.
Коли тракторист працює із сівалкою, Анна може їхати слідом з іншим обладнанням. Вона переганяє техніку між полями, працює з навісним обладнанням, допомагає завантажувати добрива, підміняє механізатора.
«Так ми економимо час і встигаємо зробити більше. Якщо буде потрібно, готова навчитися працювати й на комбайні. Якщо треба — значить треба», – зазначає жінка.
Пішов добровольцем
У родині завжди було розуміння, що землю треба не просто обробляти — за неї треба відповідати. І коли в лютому 2022-го почалася повномасштабна війна, Сергій Кузін, якому було вже майже 60, пішов захищати Україну добровольцем.
«Батько рвався до війська, рвався захищати Балаклію. Його було не втримати», – говорить Анна.

Захисник України Сергій Кузін з онуком / Фото: Анна Страхова
Це рішення змінило не лише життя самого Сергія, а й роботу родинного господарства. Батько пішов на війну, а доньці довелося тримати господарство.
Пів року Балаклійщина перебувала в окупації. Російські військові господарювали у чужих будинках, нищили та вивозили майно. Родина Анни теж втратила частину того, що роками створювала власною працею: сільськогосподарська техніка була пошкоджена, складські приміщення розбиті, причепи та інше майно вивезені.
Коли окупація залишилась у минулому, треба було повертатися до землі.
«У 2022-му році, відразу після деокупації, було дуже важко. Але на елеваторах збереглося наше зерно, і ми стартували», — згадує Анна.
Це був той випадок, коли навіть збережений урожай став можливістю почати все спочатку.
Повернувся з війни і батько. Після демобілізації він знову долучився до сімейної справи, був поруч із донькою, її опорою в агробізнесі. Здавалося, все спадає на лад. Але найважче випробування чекало попереду.
«Іду за двох»
Під час чергового медичного огляду лікарі виявили у Сергія Кузіна важке захворювання. Майже рік родина боролася за його життя. Людина, яка ще недавно воювала, а до війни разом із донькою будувала фермерську справу, тепер сама потребувала допомоги. У липні цього року батька не стало.
«Це була не лише особиста втрата. В один момент я відчула, що тепер тільки від мене залежить існування ТОВ «Агромама». Тягар відповідальності ліг на мої плечі. Про те, щоб закрити справу, не могло бути й мови. Для мене це означало б зрадити пам'ять рідної людини, поховати разом із нею наші спільні сподівання на успіх у родинному бізнесі», – ділиться фермерка.

Анна з чоловіком і сином / Фото: Анна Страхова
На жінці тепер — підприємство, земля, працівники, техніка, фінансові зобов’язання. А ще – родина: чоловік, двоє дітей, дім. Чоловік також має статус учасника бойових дій і допомагає у господарстві.
«Тепер іду за двох», – упевнено каже Анна.
Нові виклики
Останнім часом безпекова ситуація у Балаклійській громаді різко погіршилась – помітно зросла кількість та інтенсивність обстрілів. Ворог завдає ударів по цивільних об'єктах, прицільно б'є по зерносховищах.
«Перед місцевими аграріями постали нові виклики: врожай зібрали, а засипати на зберігання немає куди. Реалізувати вирощене майже неможливо: на внутрішньому ринку надлишок збіжжя, а порти перебувають під регулярними російськими обстрілами. Через це утворилася заборгованість по всіх наших фінансових зобов'язаннях. Спасибі людям – йдуть назустріч, погоджуються почекати з розрахунком», – озвучує Анна наболіле.
За словами фермерки, чотири роки тому, коли російських військових погнали з Балаклійщини, теж було нелегко. Але тоді було відчуття, що все найгірше вже позаду, а трапилося з точністю до навпаки.
«Ми ще не всі уламки ракет винесли з полів, які за роки війни вже встигли вкритися іржею, а тут підступили вже нові, більш серйозні випробування. Ще частина земель залишається замінованою – на межі Балаклійської і сусідньої Донецької громади, а російські військові застосовують вже нові, ще страшніші види озброєння. І всі вони націлені , в тому числі, і на знищення нашої нелегкої селянської праці», – ділиться фермерка.

Уламки російських ракет, які фермерка знаходить на своїх полях / Фото: Анна Страхова
На відміну від людей, земля не може чекати. Деякі ділянки родина почала обробляти після консультацій із військовими. На інші подали заявки через Державний аграрний реєстр на гуманітарне розмінування.
Виконавця робіт уже визначили. Якщо все відбудеться за планом, частину полів мають обстежити та очистити від вибухонебезпечних предметів до кінця року.
Грант допоміг підтримати інших
Однією з умов грантової програми було створення робочих місць і підтримка місцевої громади. Анна каже, що це повністю збігається з її принципами.
Фермерка разом із працівниками СТОВ «Агромама» вже допомогла місцевому фермеру – учаснику бойових дій, син якого перебуває в російському полоні. Для нього безкоштовно обробили, засіяли й обприскали 12 гектарів землі.
Можливо, для великого аграрного бізнесу 12 гектарів — не та площа, яка змінює економічні показники. В для маленького господарства в прифронтовій громаді - це робота, витрати пального, техніки, часу та людей.
«Я впевнена, що майбутнє українського фермерства — за кооперацією. Коли люди допомагають одне одному, можна вистояти навіть у найтяжчі часи. І хочеться допомагати своєму селу там, де це потрібно», — говорить Анна Страхова.
«Головне – не зупинятись»
Сімнадцять років тому Анна разом із батьком відважились і започаткували власну справу. Вони не знали, якою вона стане через десять чи п'ятнадцять років. Не знали, що їхня земля переживе окупацію, що техніку розкрадуть, що частина полів стане небезпечною через міни.
«Хто тоді міг передбачити, що росія піде на нас війною, що батько майже в 60 років візьме в руки зброю, щоб захистити своє, зароблене мозолями? Хіба я думала, що так рано увірветься його вік і я залишуся без його підтримки? Але ми почали. Тепер головне – не зупинятись», – ділиться Анна своїми міркуваннями.

Діти і племінники Анни. Заради них вона працює / Фото: Анна Страхова
І фермерка не зупиняється. Навчається новому, бере участь у грантових програмах, шукає людей і можливості.
Раніше ми писали про виклики, з якими зіштовхнувся аграрій з Балаклійщини.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».

«Ми ж його сіяли»: аграрії Золочівщини виходять у поля попри FPV-дрони
Жінка за кермом трактора: як фермерка з Балаклійщини відроджує господарство
«Коли горить хліб — це найстрашніша картина»: росіяни «шахедами» атакували пшеничне поле в Олексіївській громаді