У перші дні війни працювали майже цілодобово: військовослужбовиця про бойовий шлях

Ad

Історію жінки медіа «Слобідський край» розповіли у 3 танковій Залізній бригаді.

У війську Наталія вже майже 30 років, до армії пішла завдяки прикладу свого батька.

– Я народилася в родині військового, де виховувалося четверо дітей. Батько для всіх нас завжди був прикладом. Він був прапорщиком, служив у повітряних військах. Дисципліна, порядок, охайність, відповідальність, працелюбність – ось ті риси, які ми бачили та намагалися перейняти від тата. Пам’ятаю до сьогодні батькові військові чоботи, начищені до блиску, як дзеркало, – говорить жінка.

Тривалий час родина жила в Естонії.

– Відтоді я маю гарні спогади про дружній естонський народ – тих людей, з якими жили поруч. Ще тоді вони у приватних розмовах у негативному ключі говорили про росіян, натомість українців поважали й казали, що Україна так само, як Естонія, є окупованою росією, – розповідає військова. 

Спочатку вона працювала за цивільною спеціальністю – технолог швейних виробів, бо любить конструювати та моделювати одяг. Раніше Наталії до війська потрапив її чоловік Олександр, а з 1994 року й сама вона у лавах ЗСУ, розповідає історію родини газета «Вперед».

– Коли я вийшла заміж, мій батько став прикладом для мого чоловіка. І він вирішив пов’язати свою долю з армією – закінчив школу прапорщиків та розпочав службу. Разом ми проживали у різних куточках України, де чоловік служив. Отож якось природно виникла ідея: а чому не піти у військо й мені? Усе в цій сфері було знайоме і близьке, тому вирішила спробувати, – говорить Наталія.

У 2013 році жінка вийшла на пенсію за вислугою років. Але з 2019 року, коли 3-тя окрема танкова бригада вже сформувалась, усе ж вирішила повернутись до служби.

– Уже за кілька днів до 24 лютого 2022 року були тривожні передчуття, тому що розмов про ймовірну війну, про тривожні валізи було багато. Але в такий розвиток подій не вірилося взагалі. У ту ніч я прокинулася від тривожного дзвінка з частини: оголошено збір. Звичайно, було багато роботи, завдань, які необхідно виконувати. Оскільки я мала досвід роботи з резервістами, долучилася до проведення мобілізаційних заходів, – згадує військова.

Наталія розповідає, що перші дні повномасштабної війни були дуже напружені, працювати доводилося майже цілодобово, маючи по годині-дві на відпочинок. 8 березня у складі першого ешелону Наталія поїхала на Харківщину, у район Барвінкового.

До Залізної бригади після вторгнення пішов її чоловік, який на той час був військовим пенсіонером. Нині за станом здоров’я він звільнений зі служби. А от донька Наталії та Олександра зараз проходить службу в одній з військових частин.

– Ми підтримали вибір нашої донечки. Я бачу поряд із собою щодня багато жінок, які служать на різних посадах, зокрема задіяні у підрозділах, які безпосередньо беруть участь у бойових діях. За роки моєї служби в армії у цьому плані ситуація кардинально змінилася – тоді жінок-військових були одиниці. Але я весь час почувалася органічно і на своєму місці. Тому і вибір Вікторії прийняла, – зазначає жінка.

Раніше ми писали про Михайла з позивним «Бук» – бійця 120-го окремого батальйону 113-ї окремої бригади Сил ТрО. Після закінчення інституту чоловік працював на заводі, а у 2019 році пішов служити в зенітно-ракетний полк. Після закінчення контракту Михайло обрав цивільне життя, проте бажання повернутися до війська чоловіка не покидало.

Та про Сергія, підприємця та ІТ-фахівця, а зараз командира танкової роти в 3-й окремій танковій Залізній бригаді, якого звістка про повномасштабне вторгнення застала на Кіпрі. Він мав вилітати в іншу країну, щоб оцінити перспективи місцевого ринку для подальшого розвитку власного бізнесу. Але нікуди не поїхав, бо одразу для себе вирішив, що повернеться в Україну та піде у військо.

А також про бійця з позивним «Халк», який був менеджером приватної фірми та успішно керував людьми у столичному офісі. Однак, щойно почалася повномасштабна війна, чоловік узяв до рук зброю.