Історія танкіста, який, попри тяжке поранення, боронить Україну

Та найбільші труднощі виникали з ремонтом машин, каже чоловік. Адже фахівців, які б взялися усунути несправність, було обмаль. Але підрозділу Андрія пощастило – танкістам допомагали двоє знайомих одного з командирів. Історію воїна Залізної бригади розповіли в «Армія Inform», повідомляє «Слобідський край». 

– Один з них дослужився в танкістах від лейтенанта до, напевно, полковника, бо свого часу в нього в підпорядкуванні було шість батальйонів та дві сотні танків. Тож танки знав як свої п’ять пальців. У 2015-му йому було років 70, тому служити вже не міг. Проте приїхав до нас, аби всього навчити. Йому можна було зателефонувати в будь-який час, описати проблему, і він відразу знаходив причину несправності. Навчав нас серйозно, а ми були дуже вмотивованими, тому ловили інформацію на льоту, – розповідає військовий.

Танки підрозділу Андрія надали з так званого «кладовища», що розташоване в Харкові. Машини бійці обирали самі – забрали ті, які можна хоча б завести своїми руками. На те, аби привести їх повністю до ладу, пішло два місяці.

Згодом чоловік перевівся в піхоту, де дослужився до командира взводу. Поблизу селища Піски дістав перше поранення – під час артобстрілу в нього влучив осколок, який і досі з ним, військовий каже, що це спогад про Донбас.

У квітні 2020 року Андрій знову отримав поранення – шматок ворожого снаряда пробив бійцю шлунок, печінку й нирки та заплутався у великій кровоносній судині.

– Мені пощастило, що неподалік позиції стояла автівка – хлопчину на ротацію привезли. Мене абияк впхнули всередину та вивезли. Вже за 5 хвилин розпочався артобстріл, «швидка» б навряд чи туди заїхала, – згадує чоловік.

Першу допомогу Андрію надали в Покровську. Потім гелікоптером привезли у Харків та провели складну операцію. Одужання тривало три місяці, але поранення підкосило здоров’я, тому Андрій звільнився з лав ЗСУ. А в останній день військової служби отримав звання «прапорщик».

Повернувшись до цивільного життя, займався ремонтом сільськогосподарської техніки. Напередодні повномасштабного вторгнення він зустрівся з побратимом. Каже, говорили про можливість російського вторгнення з боку Білорусі та про те, чи зможе українська армія дати гідну відсіч окупантам і якою ціною. А вже наступного дня спілкувався з військкомом районного ТЦК та СП. Чоловікові запропонували їхати на Хмельниччину, де формувалася резервна танкова бригада.

Деякий час армієць разом з побратимами приводив до ладу та пристрілював на полігоні танки. А вже незабаром ешелоном вони прямували у Барвінкове, де майже одразу вступили в бій з росіянами.

– Бої велися запеклі. Іноді один танк за день по три-чотири конвеєри відпрацьовував: знищать хлопці кілька ворожих машин, а замість них до селища вже танкова рота заходить – росіяни з Ізюма відправляли танки безперервними колонами. Висновок тоді на думку спадав один – їм своїх людей не шкода, танків у них купа, вони думали масою нас задавити. Ну як виявилося, масою не вийшло, – говорить боєць.

Під час вересневого контрнаступу підрозділ Андрія було залучено для підтримки окремої бригади територіальної оборони Харкова. Працювали танкісти з позицій у селищі на північ від Харкова. Військовий згадує, коли піхота гнала росіян з української землі, танкісти ледве встигали відпрацьовувати цілі.

– Приїхали, 15 хвилин постояли – й уже снаряд не дістає до ворога, треба пересуватися ближче. Вони просто тікали під нашим натиском. За годину-півтори ми проводили стабілізаційні дії в селах один за одним, – пригадує чоловік.

Під час запеклих боїв торік рота Андрія втратила велику кількість танків. Нещодавно армієць та його екіпаж отримали третю за рахунком бойову машину – Т-84 БМ «Оплот», сучасний танк українського виробництва.

– Ми приїхали на завод, нас завели в цех, тицьнули на Т-84 зі словами: «Забирайте». Спочатку, звісно, був шок – як ним користуватися, з якого боку підходити? А коли вже сіли, відчули, ніби зі старої машини пересіли на якусь сучасну іномарку. Згодом довелося розбиратися із сучасним прицілом, балістичним обчислювачем, системою керування, правилами технічного обслуговування – за кілька днів було ретельно вивчено посібник з експлуатації на 600 сторінок, – ділиться Андрій.

Раніше ми розповідали про нацгвардійця бригади «Спартан» на псевдо Ранок, який поділився своїми спогадами про Слобожанський контрнаступ.

А також про гвардійця Олексія з позивним «Малий», який отримав важке поранення у боях за Соснівку Харківської області, але навіть після протезування повернувся на службу та боронить Україну.

Та про спогади гвардійців про харківський контрнаступ.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.