«Це міг бути шлях в один кінець»: як батько із сином служать в одній бригаді

У 2015-му, коли Микиті виповнилося 18 років, він як доброволець брав участь в антитерористичній операції, де набув першого бойового досвіду. Останні три роки Микита працював управителем готельного комплексу, а після повномасштабного вторгнення знову став на захист країни.

Свою історію батько та син розповіли для Армія.Inform, повідомляє «Слобідський край».

Уранці 24 лютого Ярослав вивіз сестру з прикордонного селища, яке вже опинилося під російською окупацією. Він приєднався до підрозділу однієї з механізованих бригад, що обороняла околиці Харкова. Наступного дня на ці ж позиції прибув Микита. Там батько й син провели два тижні.

Тоді Ярославу дали позивний «Привид», бо нищити окупантів він виходив тільки вночі. А Микита разом з побратимами в перші дні успішно відпрацювали по групі росіян, які намагалися зайти до Харкова, та захопили декілька одиниць зброї й боєприпасів. Серед трофеїв – вогнемет «Джміль», який потім Микита постійно носив із собою.

– Я з ним і спав, і їв, і переміщався з точки на точку. Тому побратими почали між собою звати мене «Джміль» – так і з’явився мій позивний, – згадує військовий.

Пізніше батько й син приєдналися до одного з батальйонів Харківської бригади ТрО. Вони пройшли запеклі бої на Харківщині та Донеччині. Майже всі бойові завдання чоловіки відпрацьовують разом – виходять на розвідку та штурмують ворожі позиції. Розповідають, що одного разу на позиції батальйону зайшли росіяни. Їхній підрозділ отримав завдання вибити звідти окупантів.

– Це була важлива позиція. Якби ворог на ній закріпився, лінія нашої оборони могла б «просісти». Комбат дав нам тоді «карт-бланш» – ми могли використати необмежену кількість боєприпасів, застосувати будь-які засоби, але захоплений спостережник потрібно було відвоювати, – зауважує Ярослав.

Для корегування дій використовували безпілотний літальний апарат, яким керував Ярослав.

– Для коптера в нас було три АКБ із зарядом на 20 хвилин кожна. Аби безпечно вивести хлопців на позиції, ми мали лише годину. Кожен воїн розумів, що це міг бути шлях в один кінець. У той час, коли «пташка» поверталася для заміни батареї, в небі не було наших «очей», тож могло трапитися що завгодно, – ділиться «Привид».

Ярослав говорить, що пишається сином, проте зізнається, що кожного разу під час бойового завдання сильно за нього переживає.

– Його реакція на різні обставини вражає. Він миттєво приймає рішення, від якого залежить не тільки його життя, а й побратимів. Були моменти, коли Микита був на межі. Те, що я відчував, складно назвати страхом. Скоріш за все, це розуміння того, що ти чогось не пояснив, не втримав вчасно. Тому після таких випадків ми обговорюємо, як краще було б діяти. Сперечаємося, лаємося, але консенсус знаходимо, – розповідає Ярослав.

А для Микити батько – найближчий побратим у підрозділі.

– Хоча ми доволі часто сперечаємося, бо обидва лідери за натурою, я дуже дорожу часом, який ми проводимо разом. Мені дуже пощастило, я знаю, що в мене тут, на позиціях, є людина, на яку можу покластися на всі сто, яка завжди прикриє мене з тилу, – зауважує військовий.

Раніше ми розповідали про 40-річного бійця Національної гвардії Сергія з позивним «Лом», який за два місяці з початку війни з рядового дослужився до молодшого сержанта. У лютому 2023 року йому достроково дали звання молодшого лейтенанта, зараз гвардієць командує взводом.

Раніше ми писали про Євгенія з позивним «Ворон» –  помічника капелана в Харківському окремому батальйоні територіальної оборони. 

Та про командира роти у 5-й Слобожанській бригаді Національної гвардії України Дениса з позивним «Шрам», який у свої 24 роки вже встиг пройти бої за Харків, Балаклію, Куп’янськ і Кремінну.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.