Бійці 113-ї окремої бригади територіальної оборони розповіли, як захищають рідну Харківщину

Кореспондент «Слобідського краю» поспілкувався з тероборонцями.

Один з бійців – Андрій з міста Чугуїв. Він кадровий військовий, який ще у 2008 році вийшов на пенсію. Проте у 2015 році чоловік пішов добровольцем та був психологом у 92-й ОМБр, тоді брав участь в АТО. Після повномасштабного вторгнення чоловік пішов служити втретє. Каже, зараз населення Харківської області зовсім по-іншому ставиться до війни, яку росія розпочала ще у 2014 році.

«У 2014-15 роках і далі, поки було АТО, в основному війна стосувалася тих, хто воював, і родин військових та волонтерів, які допомагали. Для всіх інших війна була десь далеко й багато кого не стосувалась. Але прийшло 24 лютого 2022 року, і нарешті більша частина населення Харківської області зрозуміла, що війна – це війна всієї держави проти рф за свою свободу та незалежність», – говорить Андрій.

Військовий зізнається, що дружина не схвально ставилася до рішення чоловіка йти воювати, проте він упевнений, що це потрібно задля мирного і щасливого майбутнього України.

«Дружина не пускала ні перший, ні другий раз, але ж хто мене втримає. Коли повернуся додому, хочеться нарешті жити в нормальній європейській країні, бо іноді виникає відчуття, що люди думають, що будуть жити, як і до війни, але цього не буде, бо скільки люди пережили болю та жаху, й вони більше не дозволять з них знущатися так, як знущалися до цього», – каже боєць.

Ще один військовий ТрО, теж на ім’я Андрій, захищає Харківщину з 8 березня 2022 року. До війни він займався підприємницькою діяльністю. Найважче, зізнається чоловік, було розлучення з рідними. Вдома його чекають дружина, двоє дітей та мати. Андрій упевнений, що у війську повинні бути люди, які дійсно цього хочуть, в яких є мотивація.

«Якщо людина потрібна на своєму місці й вона допомагає якимось чином армії чи суспільству, то, можливо, їй і не час зараз поспішати в армію. А тих, хто взагалі не хоче захищати свою рідну землю, на мою думку, їх краще брати в якісь стройові відділення, не давати їм зброю і не направляти на передову. Якщо немає бажання захищати, то воно не з’явиться. Якщо у підрозділ приходять люди, які не мають мотивації, – це негативно вплине на підрозділ», – зазначає Андрій.

Ще один доброволець – Богдан із Сахновщинської громади. Вдома його чекає дитина та батьки. Чоловік був у Бахмуті, там отримав поранення. Говорить, там для нього були найтяжчі бої, бо росіяни кидали туди всі бойові сили.

«Найбільш страшно було у Бахмуті, коли йшли масові обстріли. Коли знищували вулицю за вулицею, місто за містом. У таких ситуаціях головне не розгубитися. Потрібно не соромитись, не боятися, а йти захищати Україну. Ми ж захищаємо не тільки Батьківщину, а й своїх рідних та близьких», – розповідає Богдан.

Раніше ми розповідали про Михайла з позивним «Мішаня», який зараз служить в Ізюмському окремому батальйоні територіальної оборони.

Нагадаємо, 26 березня бійці Харківської окремої бригади ТРО, які воюють під Бахмутом, отримали нагороди.

Раніше ми розповідали історії бійців 3-ї окремої танкової Залізної бригади, що від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну виконує бойові задачі на найгарячіших напрямках.