12 пекельних діб оборони Кліщіївки: спогади харківського гвардійця  

Історію військовослужбовця на своїй сторінці у Facebook розповіла і виклала пресслужба прикордонної бригади «Гарт», повідомляє медіа «Слобідський край».

Головне в житті чоловіка – родина, тож, коли почалася велика війна, він одразу став на захист України, аби захистити сім’ю від ворога. А досвід на той час у нього вже був.

– В мене жінка – моя опора, син дає більше сил в собі не сумніватися. Пішов з метою, щоб ворог не дістався мого дому. В 17 році я пішов на строкову службу, в маріупольську Нацгвардію, там на блокпостах стояли і окопи копали, теж були прильоти, і частину двічі хотіли брати штурмом, ну ми завжди залишалися на місці, – пригадує той час Хантер.

Як і хотів, з початком широкомасштабної війни чоловік потрапив саме до рідної Національної гвардії України. Перші пів року служби головним завданням гвардійця була оборона населених пунктів Харківщини. Далі навчання – і практичне вивчення географії сходу України.

– Поїхали на Донецький напрямок – Кремінський ліс. У Кремінському лісі мало приємного було. Доводилося навіть зі своєї окопної лінії, на якій ми тримали оборону, лишати і ходити до хлопців на поміч, – говорить чоловік.

Він розповідає, що порівняно з обороною Кліщіївки взимку робота на попередніх позиціях – просто квіточки. Але спочатку до нової позиції треба було дістатися. І вони йшли близько 12 км.

– Сказали, що треба вийти на зміну – 5 днів максимум, там все добре, недалеко йти. Як з’ясувалось, щось недоговорили. Ми йшли під час дощу, по коліна в багнюці. Ноги померзли. Поки йшли, нас накрили двічі «градами», нам пощастило, що після першого ж прильоту почули, попадали хто де. Поки дійшли, нас уже «засікли» дрони. Ми пришвидшили темп і дійшли вже без ВОГів, – розповідає гвардієць.

Він згадує, що з першого ж дня на новій позиції на них з побратимами пішов ворог.

– Ми навіть не очікували, що після першої ДРГ-групи вони можуть поперти на нас через 3-4 години. Бій тривав десь  годину-півтори, – зазначає Хантер.

Тримати оборону ставало важче, коли вдарили морози.

– На позиціях почалися сильні обстріли, не було змоги підвезти їжу, воду, доводилось збирати воду з калюж. Якщо мороз вдарив, то сніг збирав у пляшки, доки в один прекрасний момент не прилетіла 120-та міна – побила осколками всю воду, яку я збирав. Я перші 4 доби взагалі не спав. В окопі сів з автоматом і заснув, мене просто вже виключило. Поспав я десь години три-чотири і проснувся від того, що я замерз, –  розповідає Хантер.

А потім прилетів постріл осколкової гранати, й Хантеру дуже сильно опекло обличчя, руки та ноги. Проте це не завадило йому взяти ще одного полоненого. На цій позиції їх було троє, його побратим із ЗСУ пішов перевіряти сусідню позицію і це коштувало йому життя, ще один побратим дістав сильне обмороження. 

– До найближчої позиції було десь метрів 200. Це зліва, справа – ще більше. Кожен вечір вороги вилазили десь плюс-мінус 10-11 ночі та пробували прострілювати, – розповідає Слобожанський гвардієць.

Так тривало 12 днів.

– Я Новий рік там зустрічав, це таке пекло було… Я думав, що до 1-го числа вже не дотягну, тому що нас почали крити з усіх сторін. От прийшов хлопець, десь 2-3 числа, каже: «Хто такий Хантер?» Відповідаю: «Я Хантер». А він мені: «Я твоя зміна». До того моменту, доки я не дійшов до труби, я ще не вірив, що мене вже поміняли. З труби, коли ми вже виходили, я ледь-ледь йшов. В мене було обмороження середнього ступеня плюс опіки та контузія, – ділиться спогадами військовий.

Хатнер переконаний, що зручного часу для захисту своєї землі не буває.

– Я не шкодую, що пішов на захист України. В першу чергу я пішов на захист рідного дому, на захист рідних. Усі ж бачать, яка ситуація в країні, скільки вже загинуло дітей, скільки мирних людей загинуло, просто сидиш у своїй оселі дома, п’єш чай – і тут тобі від росіян прильот. І якби відмотати час назад, то я б знову пішов би служити, – зазначає гвардієць.

Раніше ми писали про те, що у 5-й Слобожанській бригаді «Скіф» служать двоє харків’ян з позивними Добрий і Веселий. Обидва старші сержанти, за їхніми плечима – оборона Харкова, важкі бої під Кремінною, штурми в Кліщіївці.