Шевченківська громада: «Дома є хто? Евакуація!» - люди виїжджають із прифронтових сіл через обстріли
«Дома є хто? Евакуація!» – ці слова зараз чують на своєму подвір’ї багато жителів Шевченківської громади. Волонтери приїжджають по них, щоб вивезти з рідного села, яке майже щодня обстрілюють росіяни. Вивезти спочатку до Транзитного евакуаційного центру в Харкові, звідки вони почнуть своє нове життя вже без власного дому. І яким воно буде, на жаль, не знає ніхто.
«Раніше було терпимо, а тепер уже ні»
Подружжя Олена та Анатолій – із Куп’янська, але зараз евакуювалися із села Зорянське Шевченківської громади. Там вони мешкали останній рік, а до цього пережили ще три переїзди. Спочатку через значні обстріли Куп’янська виїхали до Харкова, але, як стало трохи спокійніше, повернулися у свою громаду, у село. Та безпекова ситуація ускладнювалася, тож родина опинилася вже у Шевченківській громаді.
«Поки можна було, доки сиділи. А потім вже почалося таке, що вони б’ють по базару. Гахнуло дуже, а там же можна було продукти купити. Магазини закрилися. Ми живемо у селі віддаленому. До Шевченкового ще їхати треба півтора чи два кілометри. Добре, що велосипед є та я ще в змозі доїхати. А чоловік після інсульту, йому і ліки, і перша необхідна допомога потрібна», – розповідає Олена.
У Харкові уже оселилися їхні дорослі діти, теж ВПО, але подружжя планує жити окремо. Кажуть, що домовилися про місця у гуртожитку, сподіваються, що умови там будуть непогані.
«Мені все одно, аби було де переспати та щоб лікарня поруч була», – каже жінка.
Про Зорянське та час, який там прожили, вона згадує дуже тепло.
«Ми там і город посадили, ми ж люди сільські, звикли до цього. Таке класне все виросло. І що, і знову тікай? Але люди тікають, на нашій вулиці залишилась одна жіночка. А село величеньке таке, мені там подобалося. Сиділи, доки було терпимо, а тепер уже ні. На город виходимо, а над тобою кружляє дрон, і оптоволокно тягнеться. Це вже ні, ніяк», – розповідає Олена.
Перспективи наразі не дуже, зізнається вона, але треба жити далі.
«Життя продовжується, будемо жити. Тим більше діти поруч, оце найголовніше. Що ми не самі», – посміхається Олена крізь сльози.
Олена та Анатолій
«З Харкова ближче до дому»
Про те, що не збирається опускати руки та вже планує своє життя на новому місці, говорить і Юрій з Аркадівки. Він та дружина пережили вдома окупацію. Чоловік зазначає, що росіянам дуже не подобалося його прізвище – Зеленський. Після визволення мав багато планів на життя вдома, але ось тепер треба евакуюватися.
Зізнається, що теж сиділи, аж доки не прилетіло за 500 метрів від їхньої хати. Вибуховою хвилею повибивало вікна, уламками посікло паркан. Тож евакуювалися з дружиною у Харків, знайшли тут житло. Залишаться у місті тому, що так ближче до дому. Сам чоловік уже знайшов і роботу, бо на одну пенсію не прожити.
«Треба робити, кудись рухатися. Рух – це наше життя. Я трошки займався волонтерством. І зараз буду допомагати військовим. Що зможу, що у моїх силах, буду допомагати», – каже Юрій, у якого 10 чоловіків із родини зараз у війську.
Юрій Зеленський
Безпекова ситуація загострюється
Як розповідає начальник Шевченківської СВА Сергій Старіков, на сьогоднішній день у громаді оголошена загальна евакуація для всіх 60 населених пунктів.
«У зв’язку з тим, що з початку літа безпекова ситуація у громаді різко загострилася, довелося оголосити евакуацію в додаткових населених пунктах. Це 41 населений пункт. І, відповідно до наказу начальника Харківської обласної військової адміністрації від 28 липня, розпочато евакуацію по всій громаді. Десь приблизно на сьогоднішній день із 6 350 людей, які проживали на території 41 населеного пункту, евакуювали значну частину, і на сьогодні, станом на 24 серпня, залишається 4 250 людей», – говорить начальник СВА.
За його словами, у першу чергу йдеться про евакуацію родин із дітьми. Це родини статусні, тобто діти, позбавлені батьківського піклування, ті, що мають дітей під опікою, дітей-сиріт. Із 33 родин з території громади виїхали практично всі. Залишилося шість, які повинні евакуюватися до кінця серпня.
Начальник Шевченківської СВА Сергій Старіков
Люди знають, куди виїжджають
Керівник евакуаційного транзитного центру в Харкові Сергій Мусієнко розповідає, що зараз люди виїжджають саме із Шевченківської громади. У середньому за день до Центру приходить близько 200 людей, більшість – звідти.
Евакуаційний транзитний центр у Харкові
«На евакуацію впливають постійні обстріли. Через це люди виїжджають, бо бояться. Трішки на попередньому тижні притихло, не дуже обстрілювали – і люди сидять, вірять, що все ж таки, може, це припиниться, все буде добре. Але як тільки знову починають обстрілювати, то масово виїжджають. І дуже багато з дітками», – розказує Сергій Мусієнко.
За його спостереженнями, ситуація з евакуацією порівняно з минулими роками змінюється.
«Раніше люди сиділи до останнього тому, що не знали, куди їхати. Тобто не знали, що їх очікує далі. Зараз у нас працює система «Поруч». І людина може, навіть сидячи в Шевченковому, зайти на сайт «Поруч», обрати кімнату, забронювати, і коли її вивезуть, ми вже будемо бачити, що у неї заброньований цей гуртожиток, тобто вже вона поселена», – каже керівник транзитного центру.
Тут евакуйовані отримують різні види допомоги: грошову – 12 300 гривень на людину, гігієнічні засоби, продуктові набори, матраци, подушки, ковдри, психологічну, юридичну підтримку. І після цього їх відвозять до того гуртожитку, який вони обрали. Це може бути і не Харків, а інший населений пункт по всій Україні.
«Добре, що людина не боїться евакуюватися, бо знає, куди вона їде. Люди зараз самі виїжджають, а не сидять до останнього, як, на жаль, було з Куп’янськом. Бо найцінніше – це життя: і людей, і волонтерів, які ризикують, щоб їх евакуювати. Тому дуже потрібно виїжджати саме вчасно, а не коли ситуація стає дуже складною та небезпечною», – зауважує Сергій Мусієнко.
Керівник евакуаційного транзитного центру в Харкові Сергій Мусієнко
«Люди, не нехтуйте своєю безпекою»
Про те, як триває евакуація із Шевченківської громади, розповідають волонтери, які саме привезли звідти людей до евакуаційного транзитного центру в Харкові.
«Сьогодні ми працювали у селах Огурцівка, Аркадівка, Гроза і Шевченкове. Евакуювали 8 людей. Забрали чоловіка, на жаль, у нього загинула жінка від недавніх прильотів. Дім розбито. Він залишився один, ми його у Харків привезли. Забрали дідуся. Теж залишився сам, 1948 року народження. Зараз співробітники координаційного центру вирішують питання з поселенням його у пансіонат. Вивезли сина з мамою 1936 року народження», – розказує керівник благодійної організації «Благодійний фонд «Світ та Україна» Олександр Підгорний.
Керівник благодійної організації «Благодійний фонд «Світ та Україна» Олександр Підгорний
Про те, що побачив у селах громади, каже, що ситуація дуже складна. Постійні обстріли, залишатися там небезпечно.
«росіяни не розбираються, мирні, немирні. Вони бачать, що їдуть машини, і просто б’ють. Не важливо, цивільна, військова. Просто все, що в цьому районі знаходиться, все розбивається. Нещодавно розбили швидку допомогу», – говорить Олександр Підгорний.
Волонтер ГО «Троянда на руці» Олег Чопенко розповідає, що на Аркадівку цього разу його машина ще їхала нормально, а по Шевченковому вже «не захотіла».
«Пора на відпочинок, каже, треба її ремонтувати. І обстановка там не дуже, Шевченкове постійно під обстрілами: КАБи, «шахеди», «бандеролі» – усі ці гидоти нові. Що можу сказати? Люди, не нехтуйте своєю безпекою і евакуюйтесь як можна швидше. Бережіть своє життя й життя волонтерів, тому що кожен день змінюється ситуація. І можливо, наступного дня ми не зможемо за вами приїхати при всьому своєму бажанні. Хоча, звісно, будемо їздити все одно, якщо треба буде вивозити людей», – говорить Олег.
Волонтер Олег Чопенко
«А мені хоча б десь тихе місце дали»
Валентина Костянтинівна із села Прокопівка Куп’янської громади – це та сама жінка із сином, про яку розповідали волонтери. Коли розбили їхні хати, до невістки в Аркадівку їх вивозили військові. А коли ситуація загострилася й у Шевченківській громаді, удвох вирішили їхати на Харків.
Валентина Костянтинівна у транзитному центрі
Дорогою бабуся розповідала волонтерам, що вже й картоплю вибрала на городі. Але із собою нічого не взяли, залишили невістці, бо їй теж треба. А ще 18 липня у Валентини Костянтинівни був день народження.
Коли прибули на місце, хлопці з машини висадили жінку на візок, щоб літній людині було легше чекати, доки син вирішить усі питання в евакуаційному центрі. Найголовніше – де їх розмістять, у якому гуртожитку.
«Бомблять ту Аркадівку, місця спокійного немає. У Шевченковому все порозбивали. І оце привезли мене сюди, і не знаю, що далі. І син кудись пішов, а я оце сиджу тут. Хто вивозив, ті казали, що усе буде добре. А мені хоча б десь тихе місце дали», – плаче літня жінка.
Наслідки обстрілів у прифронтовій Шевченківській громаді
Коли підійшов син, Микола Федорович, бабуся трохи заспокоїлася. Встала з візка, узяла його під руку й пішла з ним до різних фахівців, до яких ще треба було звернутися. Йшла важко, спираючись на сина. Але тепер вже посміхалася, бо разом, як зізналася до цього, не так страшно. Навіть у невідомому новому життя, де вже немає ні свого дому, ні свого села, ні усього того, що надбала за свої 90 років.
росіяни щодня обстрілюють населені пункти Шевченківської громади