Учасники «МастерШеф» з Харкова розповіли про свої відкриття на шоу
В інтерв’ю «СК» учасники розповіли, що на проект потрапили завдяки своїм жінкам, які заповнили анкету тайкома. І обидва спочатку недооцінювали важливість цього карт-бланш, але проект перевернув їхнє життя.
Вже сьомий сезон на шоу «МастерШеф» (СТБ) українські телеглядачі спостерігають за тим, як звичайні аматори в кулінарії перетворюються на справжніх гуру кухні.
Нагадаємо, цей проект виник у Великій Британії, швидко набув популярності по всьому світу й у 2011 році прийшов на екрани України. За правилами, на шоу відбирають сотню учасників. Після цього члени журі у складі шеф-кухарів Ектора Хіменес-Браво та Дмитра Горовенка, і кулінарки Тетяни Литвинової обирають 50 тих, хто приємно здивує своєю приготовленою стравою. Після цього на двох наступних, уже складніших, конкурсах обирають тридцятку, а згодом і двадцятку найкращих, які продовжують боротися за головний приз у 500 тисяч гривень та можливість навчатися в одній з кращих кулінарних академій – Le Cordon Bleu в Парижі.
Протягом усього шоу учасників перевіряють на наявність якостей, необхідних у професії шеф-кухаря: витримку, кмітливість, дисциплінованість, уміння працювати в екстремальних умовах і в команді, готувати страви з екзотичних інгредієнтів і боротися зі своїми страхами.
Від посудомийника до зірки
– Мене ніхто ніколи не знімав, я працював собі спокійно за мангалом, і все, а тут мільйон камер довкола тебе. Попервах було страшно, у голову нічого не лізе, руки трясуться – неможливо готувати. А потім, через тиждень-два, не звертаєш уваги ні на що, просто включаєшся в роботу, і все, – розповів кореспонденту «СК» учасник проекту Михайло Грушецький.
Михайло народився в Ізюмі, до 11 класу жив у Балаклії, а потім переїхав навчатися та жити в Харків. За освітою – пожежник, за покликанням – м’ясник. Ще з малого малечку полюбляв спостерігати, як його батько порається біля мангала, звідти й особлива любов до кулінарії. Якось хлопець влаштувався у звичайну їдальню мити посуд, лише щоб бути ближче до кухні, бачити процес ізсередини. Його експеримент змінив життя – на третій день Михайла попросили допомогти приготувати м’ясо, після цього дуже швидко його обов’язки на кухні змінилися з посудомийника на кухара. А згодом він і самостійно почав заробляти собі на життя тим, що їздив на різноманітні бенкети готувати шашлик.
Власне, й на кастингу Михайло готував м’ясо. Щоправда, чоловік серйозно ризикнув, вирішивши вперше поєднати два абсолютно різні інгредієнти – м’ясо та креветку в одній страві. Така імпровізація викликала жвавий інтерес суддів. Адже один з відомих кухарів-алхіміків світу Хестон Брументаль саме такими експериментами й займався. Він їздив протягом 15 років по всьому світу, вивчав консистенції та створював неочікувані поєднання.
– Мені важливо було показати, що це можна готувати. Нічого тут страшного немає – бери і пробуй. Жорстко ризикнув, це правда, на кону було місце в п’ятдесятці. Я тільки потім зрозумів, що зробив. Мабуть, протягом усього проекту я постійно ризикую: додаю від себе спеції, інгредієнти, яких не було в рецептах. Мене лаяли й казали більше не імпровізувати, але все одно роблю, – зізнається Михайло.
До речі, учасники шоу і справді не вміли готували ті страви, які їм пропонували судді. Іноді вони не знали ні назв, ні з чого готується дана страва. Але згодом почали занурюватися в кулінарний світ. І після зйомок на дозвіллі брали книжки й вивчали традиційні страви різних народів світу. На початку проекту учасники також не розуміли, навіщо судді створюють такі важкі умови. Але згодом усе стало на свої місця.
– Спочатку я думав: ну, навіщо мені, наприклад, бігати лісом і копати яму або готувати однією рукою, я ж працювати хочу на кухні ножем! А це все зроблено для того, щоб ти вмів викрутитися. Кухар у кухні повинен викручуватися з будь-якого становища. За рахунок цих випробувань я навчився готувати вишукане ресторанне блюдо без вишуканих продуктів, навчився готувати в некомфортних для себе ситуаціях, наприклад, із закритими очима, – розповідає Михайло.
В усіх цих випробуваннях він дотримувався однієї позиції: «Я прийшов сюди людиною – і людиною звідси піду». Запевняє, що ніякі випробування та гроші не примусять його грати нечесно.
Найскладнішим на проекті для Михайла Грушецького було, по-перше, готувати десерти, чого він дуже прагнув, але боявся, бо на початку не вмів. А друга складність – бути далеко від своєї родини (Михайло із дружиною виховують трьох дітей), адже коли він ішов на «МастерШеф», його найменшій донечці Маші виповнилося лише чотири місяці.
– Я не бачив, як вона почала сідати, як вона почала повзати... Мене постійно мучило, що я не можу на неї подивитися і що не можу покинути «МастерШеф». А згодом зрозумів, що я повинен тут боротися заради неї. Я не бачу, як вона росте, значить, я повинен тут працювати так, щоб у майбутньому вона мною пишалася, – говорить Михайло.
У майбутньому чоловік мріє відкрити спочатку свою мангальню, а згодом і ресторан, у якому б у меню основними були, звісно, страви з м’яса.
У три роки готував борщ
А от інший учасник «МастерШеф» із Харківщини, Олексій Мазніцін, родом із самого обласного центру, він також має кохану дружину та двох маленьких дітей. Уже у трирічному віці Олексій самостійно міг приготувати борща, звичайно, під наглядом дорослих. Однак сам чистив, нарізав, смажив овочі – дорослі наглядали лише за вогнем. На шоу приїхав, як спочатку він думав, «погратися й виграти». Але згодом зрозумів, що це не гра, а справжня боротьба за виживання.
– Коли я приїхав на кастинг до «МастерШеф», думав, що мені все одно, потраплю я на шоу чи ні. Я був дуже зневажливим по відношенню до суддів. На кастингу я готував тартар з лосося, тоді вперше зустрівся безпосередньо із суддями. Вони почали мене лаяти, показувати на мої помилки. Тут я зрозумів, що вони реально професіонали, але все одно я їм не довіряв, і ще довго в нас були тертя, – пригадує Олексій Мазніцін.
Усю серйозність проекту він зрозумів лише тоді, коли потрапив на відбір до двадцятки найкращих. На кону стояла подальша участь у проекті. Тоді члени журі поставили завдання приготувати ресторанну страву на мангалах – грудку кролика в беконі з фуа-гра з двома різними соусами, добуваючи всі інгредієнти самостійно.
Усвідомивши це, Олексій Мазніцін почав активно вивчати рецепти. Пам’ятав головне правило шоу: якщо не знаєш, як готувати, поїдеш додому. Адже за фактом учасники проекту готували національні страви різних країн світу, знаючи їх, можна довше протриматися на проекті. Єдине, що Олексій тривалий час не міг зрозуміти, це жорсткі умови телешоу.
– Я теж до моменту, коли потрапив у цей котел, думав: навіщо ці дивні випробування? Наприклад, було таке, що ти зв’язаний, готуєш з однією рукою, тобі прибирають зір, слух або прикують наручниками до чогось. По-перше, тут розвивають командну роботу – те, чого на кухні – так само, як і у нас на шоу – не вистачає, адже кожен вважає себе лідером. А коли починає командна робота розшаровуватися, на кухню приходить хаос. Це один з основних факторів, чому нас вчать: якщо ти якось обмежений і тобі не допоможе твій учасник по команді, то все – ви програли. Так само й на кухні: ти не зробив замовлення – гість встав і пішов засмучений, – пояснює Олексій Мазніцін.
Шоу дуже сильно вплинуло на сприйняття Олексієм оточення. Він навчився прислухатися до критики суддів, гідно сприймати коментарі професіоналів. Шоу привчило до дисципліни та самоконтролю. Говорить, що до всього був готовий на проекті, але були емоційно складні речі. Наприклад, коли треба було готувати для учасників попереднього – 6-го – сезону, або коли приїжджали родичі, яких на той момент він не бачив уже три місяці. Але не тільки...
– Найскладніша зйомка для мене була, коли ми годували дітей зі Сходу України. Практично всі з них були сироти – ці діти бачили війну. Я не бачив війну і як убивають людей – а вони вже бачили. Емоційно було складно для них готувати, хотілося, щоб хоча б у гастрономії ці діти відчули насолоду, яку може давати життя, – розповідає Олексій Мазніцін.
У подальшому харків’янин прагне відрити свій ресторан, хоче потрапити до кулінарної академії Le Cordon Bleu у Парижі. Каже, що «МастерШеф» дав сильний стимул розвиватися.
Обидва харківські учасники продовжують свою боротьбу на проекті (на момент інтерв’ю – 9 листопада), за період зйомок стали добрими друзями.
Аліна Курлович, позаштатний кореспондент