Як харків`янин винайшов новий вид мистецтва

50 років тому, у вересні 1969-го, про цю людину писали майже усі українські газети і журнали. Саме він поєднав музику та колір – і не в примітивному та звичному на той час миганні кольорових лампочок, а принципово нове мистецтво – кольороводинамічний світложивопис.  Його звали Юрій Правдюк.

У 70–80-ті роки наприкінці бокової алеї парку Горького поруч з гойдалками та каруселями  був розташований невеликий дерев`яний павільйон. Біля каси завжди  висіли афіші, які сповіщали, що саме тут проходять концерти світложивопису та повідомляли про програму: у першому відділенні – класика, у другому – сучасні композиції. У касу зазвичай стояла черга – адже зал вміщував десь 50 чоловік, і квитків не завжди встачало на всіх бажаючих.

Худорлявий, з гривою сивого непокірного волосся, у строгому костюми, до публіки виходив Юрій Правдюк. Стримано вклонившись, Маестро сідав за великий дивного вигляду пульт – і у темряві залу разом з музикою починалось незвичайне видовище: на екрані грали усіма кольорами чудернацькі квіти, які перетворювались то на храми, то на дерева, то на грозові хмари. І музика набувала іншого, глибшого змісту, і не тільки парк з його гамором та веселощами, а й все повсякденне життя опинялось десь далеко, і приходило розуміння, що ця мить – це і є справжнє високе мистецтво.

Шлях Маестро

Охтирський хлопчисько, що через кольорові скельця спостерігав за грою хмар,  харківський студент інженерно-будівельного інституту,  інженер Харківського управління високовольтних ліній – у віці  40 років він прийшов до ідеї поєднання двох видів мистецтв, якими завжди цікавився, – музики і живопису. А далі зіграла свою роль освіта інженера – саме вона дозволила створити не тільки теорію динамічного синтезу музики і світложивопису, а й інструмент, що дозволяє ці задуми втілити. Кілька років пішло на експерименти: Юрій Правдюк хотів не просто механічно передати музику кольором, але і мати можливість імпровізації.
Спочатку Юрій Правдюк випробував апарат вдома; на його домашніх концертах побувало близько 400 харків'ян, в тому числі – поет Борис Чичибабін, художник Борис Чурилов, ректор харківської консерваторії, композитор Володимир Нахабін. Саме за його рекомендацією концерти почали проходити у Палаці студентів Харківського політехнічного інституту, де незабаром була створена студія музичного світложивопису.

 

На концерті у Палаці студентів. Юрій Правдюк  – перший зліва. Фото: ds-khpi.org.ua

А у вересні 1969 року в центральному парку культури і відпочинку ім. Горького було відкрито перший у Радянському Союзі зал музичного світложивопису. Для всіх бажаючих він працював у літню пору, а ось для туристів, які приїжджають до Харкова в «не сезон», спеціально проводили концерти – зал світломузики був харківською «фішкою», відомою не тільки в країні, але і за кордоном. А з 1979 року за ініціативою Юрія Правдюка в обласному Палаці піонерів відкрилася студія світложивопису для дітей.

Під час відкриття залу. Фото з архіву Театру світложивопису

Визнання за кордоном

У 1989 році урочисто відсвяткували 20-річчя відкриття залу світломузики, а через три роки його закрили за найбанальнішою причиною: не було грошей на капітальну реконструкцію. Незабаром старий павільйон просто знесли. Як це було Юрію Правдюку – бачити, як справа його життя йде «в тінь»? Він з цього приводу одного разу сказав: «Це я вже прожив».
У 1994 році Юрій Правдюк публікує в американському журналі «Leonardo» статтю, де викладає основи мистецтва світложивопису. За океаном його ідеями зацікавилися: він був удостоєний звання доктора Нью-Йоркської академії наук, у 1999-му він їде в США, де виконує свої твори у Музеї мистецтва Зіммерлі (США). Його світложивописна установка, записи семи світложивописних композицій і відеофільм про нього включені в постійну колекцію Музею. У 2001 р. Американський біографічний інститут вніс статтю про нього в довідник «Хто є хто в світі».
Маестро не стало у 2002 році. У заснованій ним студії світложивопису зараз працює і навчається вже п'яте покоління його учнів. Статті про мистецтво світложивопису з ім'ям Юрія Олексійовича Правдюка опубліковані у Великій радянській енциклопедії.

Маестро Юрій Правдюк. Фото: media-objektiv.com

Читайте також: Відповіді на нагальні питання сучасності можна знайти в архіві