Норовлива слава кумира 80-х актора Андрія Харитонова

Коли в 1980 році на екрани вийшов фільм «Овід», половина жінок країни закохалася в молодого актора, який блискуче зіграв Артура Бертона. Потім був відважний і ніжний Хоакін Мур’єта, романтичний Грей в «Ассоль» і ще ціла галерея образів, де жоден з них не був схожим на інший. Але листи від шанувальниць Андрію Харитонову приходили мішками.

Фото: minsknews.by

Андрій Харитонов народився 25 липня 1959 року в Києві в родині інженера та вчительки. Батьки хлопчика були людьми вимог­ливими і серйозними. Хлопчика віддали у фізико-математичну школу. Він навчався на відмінно, добре малював, і батьки у своїх мріях бачили сина архітектором. Вони й подумати не могли про те, що син вирішить стати актором. А хлопчик, передивившись у чотири роки стрічку «Фанфан-Тюльпан», закохався в акторську професію та іншої долі собі не мислив. Усупереч сподіванням батьків він вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого на акторське відділення. Зніматися Анд­рій почав майже одразу: йому було всього 19, коли він з’явився в епізоді фільму «На вас чекає громадянка Никанорова». Друга роль була більшою – Андрія затвердили в акторський склад картини «Кілька днів з життя Обломова» Микити Михалкова. Попри успіх, на старших курсах Андрій Харитонов почав сумніватися у правильності свого вибору. Коли він остаточно вирішив перевестися на архітектурне відділення художнього інституту, то саме в цей момент втрутилася доля. Режисер Київської кіностудії імені О. Довженка Микола Мащенко відчайдушно шукав актора на головну роль у задуманій ним екранізації книги Етель Войнич «Овід». Він запропонував Андрію Харитонову «спробувати себе».

20-річна зірка

Двадцятиріччя актора збіг­лося з першим днем зйомок картини. Мама Андрія прийшла привітати його з днем народження. Вона побачила закутого в ланцюги сина в печері. Виявилося, що робоча група пішла на обід, а про Харитонова забули. Мати була в шоці, але її заспокоїв начальник гримерного цеху, який сказав: «Справжній артист зобов’язаний пройти всі кола пек­ла, щоб стати професіоналом».

Роль Артура Бертона принес­ла вчорашньому випускнику Київського національного університету театру, кіно і телебачення премію «Золота Німфа» міжнародного кінофестивалю в Монте-Карло в 1981 році та Державну премію імені Т. Г. Шевченка в Україні. А ще – славу. Сам актор згодом казав: «Зірка – не обов’язково хороший артист. Це – в усі дірки затичка. Я пам’ятаю цей період життя: тебе постійно запрошують на телебачення, творчі вечори, службовий вхід у театр обсі­дають натовпи прихильниць. Мені приходили валізи листів з усієї краї­ни». Листи ці актор навіть не розпечатував: він був затребуваний, а значить – зайнятий. Значно пізніше він дізнався, що серед цих листів був і лист від тієї жінки, яка рука об руку пройде з ним найскладніші роки його життя.

Кадр з фільму "Ярослав Мудрий". Фото: kino-teatr.ru.

Потім були фільми «Ярослав Мудрий», «На Гранатових островах», «Ассоль», «Зірка і смерть Хоакіна Мур’єти», «Вільний вітер», «Людина-невидимка» та багато інших: у рік Андрій Харитонов знімався в двух-трьох стрічках. Після виходу фільму «Таємниця «Чорних дроздів» Харитонова накрила друга хвиля популярності – дуже вже гарним на вроду був негідник Ланс Фортеск’ю. Ця стрічка змусила мало не кожну жінку Радянського Союзу закохатися в Андрія.

Андрій Харитонов у ролі Ланса Фортескью. Фото: vokrug.tv

«Слава не має ні кольору, ні запаху. Коли її багато, просто не помічаєш. Тим більше, що в матеріальному вираженні вона нічого не давала в ті часи. На гонорар за фільм «Овід» я міг купити половину машини «Жигулі», за «Таємницю «Чорних дроздів», напевно, машину цілком. Зараз можна заробити на пристойну іномарку за один знімальний день», – розповідав згодом Харитонов.

На підмостках і екрані

У 1983 році Андрій Харитонов перебирається до Москви. Його запрошують у Малий театр. Він дебютував на сцені театру у виставі «Напередодні». Шість років Андрій Харитонов працював на підмостках, а потім зрозумів: це – не його. «Я – не той актор, який народився, щоб померти на сцені», – зізнавався через деякий час він. Але і на сцені, і на екрані актор умів перевтілюватися в героїв різних характерів і доль. У соціальній драмі «Мама, рідна, кохана...» він зіграв сина багатодітної матері, у кримінальному фільмі «Кінець операції «Резидент» – італійця, а в екранізації «Життя Клима Самгіна» постав в образі цинічного аристократа.

Кадр з к/ф "Людина-невидимка". Фото: vokrug.tv

Коли настали «лихі 90-ті», Андрій Харитонов, як багато хто з артистів, залишився «без діла». У нього почалася творча криза, і як багато артистів, він почав пити. Однак, на відміну від тих же багатьох, йому вдалося зібрати волю в кулак і звернутися до фахівця. «Сам вирішив лікуватися: або буду виконувати програму «зірка повинна померти молодою», або постараюся дотягти до середньостатистичного віку», – розповідав актор. О цій порі на екран виходять значущі проекти того часу: «Романови. Вінценосна сім’я» та «Розкол» за його участю.

Кадр з фільму "Романови. Вінценосна сім’я». Фото: www.vokrug.tv

«Змолоду я собі не подобався. Коли писали, що я найкрасивіший чоловік Радянського Союзу, я дивився на своє відображення в дзеркалі й засмучувався. У двадцять років я хотів бути дорослим, худим і саркастичним. Але не від злості, а від розуму. Зараз я дивлюся на себе в дзеркало, і я собі подобаюся. Тому що на обличчі з’явилися ті риси, які тоді виявлялися за допомогою гриму», – казав Андрій Харитонов.

Режисер та ілюстратор

Андрій Харитонов протягом довгого часу «марив» мрією самому зняти фільм. Коли в СРСР почали з’являтися відеомагнітофони, то можна було долучатися до голлівудських фільмів, і артист переглянув багато зарубіжних стрічок. Він вирішив спробувати себе в ролі режисера, і йому це вдалося. Харитонов дебютував з фільмом «Жага пристрасті», де в головних ролях були задіяні Анастасія Вертинська, Ігор Костолевський і Віктор Раков. Стрічка отримала теплий глядацький прийом і схвальну критику. За цю дебютну роботу його нагородили призами на фестивалях «Сузір’я» та «Література і кіно», а також премією «Кінотавра». Крім того, він був режисером-постановником на телебаченні – ставив програми «Фабрика мрій» (ОРТ), «Фільми нашої пам’яті» (ОРТ), створив авторську програму «Спалах» на телеканалі «Культура», вів програму «Впровадження» на телеканалі «Звезда».

А ще їздив з театральними антрепризами країною. Проте він відчував, що його зірка закотилася: «У метро я відчуваю себе як риба у воді. І ніколи не страждав через свою пізнаваність: коли мені було двадцять, у кіно грав дорослих бородатих чоловіків. Тепер мені самому незабаром полтинник, і глядачі, які пам’ятають мене по «Оводу» або «Людині-невидимці», думають, напевно, що я вже помер».

Фото: podrobnosti.ua

Згадавши про те, що колись дуже добре малював, Андрій Харитонов спробував себе як художник-графік – створив серію ілюстрацій до збірки містичних новел Тетяни Рассанової. Останньою роллю в кіно для Андрія Харитонова стала епізодична роль у серіалі «Під прицілом», що вийшов у 2014 році.

Він одружився зі своєю шанувальницею і прожив з нею 20 років. Його обраниця Ольга Смирягіна не була пов’язаною ні з кіно, ні з театром – вона зай­мається комп’ютерними технологіями. За словами актора, його дружина – мудра жінка, з якою йому просто і комфортно: вона ніколи не мучила ревнощами й не вимагала звіту про проведений день. Сімейна пара жила в Москві. Дітей у них не було.

P. S.

Андрій Харитонов не дожив до свого 60-річчя всього один місяць: не зміг перемогти хворобу, з якою боровся цілий рік. Шість операцій одна за одною, після яких він знаходив у собі сили вийти на сцену, нестерпні болі, допомога друзів-акторів – і надійна рука жінки, що була з ним у горі й радості останні 20 років. Він заповів поховати його на Батьківщині – у Києві.

Читайте також: Художник, який хотів бути українцем: віражі долі уродженця Куп`янщини Опанаса Заливахи