Неповторний Маяцький: як хлопчик з Печенігів став видатним цирковим артистом

Ті, кому довелося в дитинстві бачити цей атракціон, запам’ятали його на все життя: над ареною висіла величезна сітчаста металева куля, всередині якої неслися з шаленим ревом яскраво освітлені мотоцикли, виписуючи вісімки й мертві петлі.

Під час репетиції. Фото: imgsrc.ru

У якийсь момент одному з гонщиків зав’язували очі ‒ і він продовжував гонку, а на його плечах стояла гарна дівчина. Гонки з феєрверком, гонки за лідером ‒ зал завмирав із захопленням, і коли артисти розкланювалися, полегшено зітхав ‒ небезпека для відважних гонщиків позаду, але в цей момент гучний голос шпрехшталмейстера урочисто оголошував: «Уперше у світі... Рекордне досягнення... Єдиний виконавець...» ‒і мотоцикл знову зривався з місця і мчався по горизонтальній траєкторії «екватором» кулі, яка починала роз’єднуватися ‒ її нижня половина відокремлювалася та опускалася на манеж, а мотоцикл кружляв над безоднею... А на афішах було зображено  кулю і великими літерами було написано: «Петро Маяцький».

Афіша. Фото: imgsrc.ru

Походження  - селянське

Цирк ‒ це особливий вид мистецтва: тут династії завжди відігравали важливу роль. Діти циркових артистів ростуть поруч з манежом, ведуть кочове життя разом з батьками і змалку привчаються до нелегкої циркової праці. Тільки в 20-ті роки минулого століття цю традицію було активно порушено: у цирк прийшли «люди зі сторони» ‒ насамперед спортсмени. Вони ставали відомими артистами ‒ достатньо згадати дочку харківського ветеринара Ірину Бугримову, що стала дресирувальницею левів зі світовим ім’ям. Головним критерієм була любов до цирку, безстрашність і готовність присвятити йому своє життя. Одним з таких порушників традицій і був Петро Маяцький.

Фото: imgsrc.ru

Читайте також: Великий Степанич з невеликої Введенки: «золоті» м’ячі та трагедії життя олімпійського чемпіона

Він народився 1905-го в селі Печеніги, у родині місцевого селянина Никифора Маяцького; був хрещений у печенізькій Свято-Преображенській церкві. Як розповіла «Слобідському краю» дочка прославленого артиста Марина Маяцька, про сім’ю батьків Петра і його дитинство було мало відомо.

Метрика Петра Маяцького (публікується вперше). Копія документа надана його донькою Мариною Маяцькою. 

Свято-Преображенський храм у Печенігах, де хрестили Петра Маяцького (не зберігся).

«Пам’ятаю, що батько розповідав, як у неспокійні революційні та післяреволюційні часи він заробляв тим, що влаштувався як силовий акробат у трупу бродячого цирку ‒ вони гастролювали селищами й невеликими містечками на півдні України; працювали не за гроші ‒ за їжу, дісталися з гастролями аж до Юзівки». Сім’я на той час уже жила в Харкові ‒ Маяцькі перебралися сюди, коли Петі було дев’ять років, і це зіграло, певно, вирішальну роль у його житті. Харків, який став через кілька років столицею, давав можливість для старту багатьом молодим талантам.

Ще в школі в Петра проявилося захоплення спортом ‒ він займався акробатикою, боротьбою, важкою атлетикою. Вступивши в будівельний технікум, а потім і в Харківський технологічний інститут, він не тільки не кинув спорт, а став спортивним інструктором, а згодом організував гімнастичну студентську групу; хлопці почали виступати в робочих клубах.

У Харкові ж Маяцький захопився мотоциклом ‒ він вступив до Харківського авто-мото-клубу і купив свою першу машину.

У 1925 році Маяцький з організованою ним групою молодих «гладіаторів» поїхав на гастролі до Полтави. Це був перший крок на професійну сцену.

З «гладіаторів» у мотогонщики

Два роки Маяцький виступав як силовий гімнаст: трупа була невеликою, і доводилося працювати в трьох-чотирьох номерах, а іноді ‒ брати участь у конкурсах «на красу статури» або утримувати на лобі перш, на якому ‒ човен з трьома людьми. Під час гастролей по Донбасу в колектив прийшла дівчина-конферансьє ‒ Клавдія Баришнікова. Медсестра, захопившись балетом і спортом, вона мала те, що циркові називають «кураж», ‒ і стала партнеркою Маяцького і в роботі, і в житті.

З першою дружиною К. Баришниковою під час репетиції "Мотогонок"  Фото: imgsrc.ru

Наприкінці 20-х років, набравшись досвіду, Маяцький з партнерами перебираються до Ленінграда і виступають на естрадах літніх садів. Їх швидко помітили й запросили на роботу в Центральне управління Державних цирків, а 1931-го Маяцький виступає з дружиною з новим великим номером «Ренське колесо на перші» і п’ять років їздить країною, виступаючи в найбільших цирках. Але Маяцький, який захопився до того часу мотоциклами й мотоспортом, обмірковує перший радянський атракціон з мотоциклами. Його приваблює можливість показати з одного боку ‒ міць техніки, з іншого ‒ можливості людини в її освоєнні.

Читайте також: Як харків’яни допомогли режисерові Александрову кінофільм «Цирк» зняти

Перший досвід трюків на мотоциклі він показав у 1936 році в Одесі, а 1938-го, зібравши колектив таких самих, як він, відважних, закоханих у швидкість і техніку однодумців, підготував атракціон «Мотогонки». Колишній цирковий освітлювач, цирковий гімнаст, балерина, випускниця технікуму, механік американського атракціону ‒ зібравши різних людей, Маяцький зробив з них справжню команду, а сам став режисером, автором трюків і конструктором треку ‒ благо, інженерно-технічна підготовка йому дозволяла.

Атракціон "Мотогонки". Фото: imgsrc.ru

...Четверо мотоциклістів несуться по похилому треку, встановленому на арені, а дві дівчини, скочивши на них на ходу, виконують запаморочливі трюки; у фіналі на мотоциклі, керованому Маяцьким, розміщуються п’ятеро його партнерів по номеру й на ходу показують живі фігури. Цей атракціон був неймовірно популярним, демонструючи наочно модну тоді тезу про те, що техніка підкоряється сміливим і може творити чудеса.

Кроки до кулі

У передвоєнні роки преса писала про атракціон Маяцького із захопленням: «блискучий номер», «захоплююче видовище», «блискуча техніка, сила і спритність виконавців», «виняткові по сміливості і композиції акробатичні вправи»... Але мало хто знав, що за всім цим крилася не тільки колосальна праця, а й травми Петра Маяцького ‒ і душевні, і тілесні. За новим великим коханням пішла дружина, залишивши маленького сина Петру. Якось під час репетиції одна з дівчат-партнерок неточно приземлилася на багажник мотоцикла, що мчав, і це обернулося для Маяцького переломом носа і рваною раною передпліччя.

Потім почалася війна. В артистів цирку була бронь ‒ і Маяцького, що володів ще й організаційним талантом, було призначено художнім керівником Ташкентського держцирку. В евакуації він зустрів 19-річну вдову циркового артиста Надію Сорокіну, яка стала його вірною супутницею і в житті, і на арені цирку.

З дружиною Надією. Фото: imgsrc.ru

А в 1950 році Маяцький вийшов на арену вітчизняного цирку з новим, небаченим атракціоном ‒ «Куля сміливості». Він придумав і запатентував дивну конструкцію гігантської сітчастої кулі з двох півсфер.

Монтаж "Кулі сміливості". Фото: imgsrc.ru

Робили апарат за гроші самого Маяцького (він витратив на його виготовлення свою премію, отриману за перемогу в конкурсі) за домовленістю з директором «Уралмашу» на його заводі полонені німці. Чиновникам від цирку атракціон здався настільки незвичайним, що вони кілька років не насмілювалися включити його у програму.

Читайте також: На будівництві нового Харківського цирку: репортаж 50-річної давнини 

Тріумфальна «хода» «Кулі сміливості» аренами країни почалася в 1950 році в цирку-шапіто в Дніпропетровську. Спочатку разом з Петром Никифоровичем у кулю піднімалися його дружина Надія і син В’ячеслав, а згодом ‒ і дочка Марина.

Перед виступом. Фото: imgsrc.ru

50-ті роки для Маяцького ‒ час частих приїздів до Харкова: тут жила його мама; тут був невеликий батьківський будиночок (він не зберігся); Петро Маяцький створює на манежі Харківського цирку колектив під назвою Перший Український цирк. На його прем’єрі Маяцький виступає з «Кулею сміливості». Як завжди, був аншлаг ...

Сімейна справа

До 1963 року «Куля сміливості» залишалася найбільш складним і видовищним цирковим атракціоном у світі. Але 12 січня в Красноярську мотоцикл Маяцького зачепився підніжкою за чарунку сфери, Петро впав в основу кулі, а зверху його придавило мотоциклом. Артист отримав важкі чисельні травми. Він вижив, рік пролежав у лікарні, а після одужання знову повернувся в номер.

Він обмірковував новий атракціон, який символізує підкорення космосу, але навесні 1968-го помер від серцевого нападу. Йому було всього 63 роки. Осиротіла куля лежала в Ярославському цирку, де Петро Маяцький востаннє вийшов на арену.

Син В’ячеслав осів у Харкові й перейшов на тренерську роботу, тому дружина та дочка Маяцького вирішили самі відродити атракціон. Виснажливі репетиції по 8 годин на день, дикі навантаження (виконуючи мертву петлю, артист отримує такі самі навантаження на організм, що й льотчик) ‒ і нарешті атракціон знову був внесений у гастрольний графік Держцирку.

Надія і Марина Маяцькі відновили атракціон.  Фото: imgsrc.ru

Вони пропрацювали кілька років, коли 12 січня 1975 року, рівно через 12 років після трагедії з Петром Маяцьким, у тому ж Красноярську на ту ж арену вийшли дві тендітні жінки ‒ і відпрацювали номер. Вони вже розкланювалися під бурхливі оплески, коли нижня півсфера впала на манеж ‒ не витримала стара лебідка… Обидві жінки отримали III групу інвалідності, Марина два роки ходила на милицях.

Про те, як Марина Маяцька змогла залишитися в цирку, стати спочатку знаменитою дресирувальницею гепардів, а потім ‒ не менш знаменитою клоунесою, варто розповісти окремо.

Марина Маяцька - дресирувальниця гепардів. Фото: imgsrc.ru

На запитання, як вона змогла зберегти і творчий запал, і мужність, і силу духу, вона відповідає: «Тато був дуже творчою людиною, винахідником. Він практично не виходив з цирку й допомагав усім артистам у створенні номерів: дуже багато його учнів стали відомими артистами. У житті він був людиною дисципліни: будинок, побут, сім’я повинна була підкорятися суворому порядку ‒ їсти за годинником. Він складав список книг, які я повинна була обов’язково прочитати, вистав і виставок, на які я обов’язково повинна була сходити. Знав англійську, яку сам опанував, і ми вдома для практики повинні були розмовляти. Захоплювався полюванням. Сам почав вивчати іспанську.Він був дуже легко ранимою людиною стосовно будь-якої несправедливості і підлості. Переживав і тримав усе це всередині себе, ніколи не дозволяв зневажати і скандалити. З роками я зрозуміла, скільки потрібного й доброго він вклав у мене. І от тепер я всім цим користуюся і дуже вдячна татові».