Краща Чіо-Чіо-Сан світу навчалась співати в Харкові

Вона народилася на Закарпатті та співала із самого малечку. Але саме в Харкові її природний талант був відшліфований до стану діаманта чистої води.

Коли лунає її голос, усе інше зникає: він ллється, заповнюючи собою простір, переливається всіма мислимими відтінками, передаючи найдрібніші нюанси інтонації. У середині 60-х років цей голос уперше зазвучав у навчальних аудиторіях Харківської консерваторії. Студентку-першокурсницю – худеньку дівчину з багатодітної сім’ї родом із Закарпаття звали незвично складно для нашого вуха: Гізелла Ципола. Через п’ять років її будуть наввипередки запрошувати кращі театри Радянського Союзу, а через 10 років запрошення на гастролі надходитимуть з найзнаменитіших оперних театрів світу. Харків став для неї стартовим майданчиком.

Дівчинка зі «співучого дому»

«Співучим будинком» називали родину Циполів у закарпатському селі Гать, де майбутня співачка народилася й виросла. У матері було красиве сопрано, у батька – унікальний баритон. Дивовижне ім’я – Гізелла – дівчинка отримала у спадок від предків: у її жилах тече австрійська, словацька та угорська кров. Про їхні долі можна було б написати цілу книгу або зняти фільм з хвацько закрученою інтригою: один дідусь – австрієць, виходець із знатного роду, який одружився на простій, але неймовірно вродливій дів­чині; другий дідусь, словак, який виїхав до Америки і став там мільйонером, про якого родина нічого не знала аж до останнього часу; бабуся, яка блискуче володіла німецькою і англійською і свідомо не прищеплювала внучці світських манер – щоб та не виділялася на загальному тлі... І батько, який відсидів два роки в таборі після встановлення радянської влади на Закарпатті, а після війни працював головою колгоспу і прагнув дати дітям хорошу освіту – усе це було переплетено музикою і піснями, які Гізелла чула і співала з малих літ. Згодом вона сама скаже, що пісню їй поклали в колиску...

Вона виступала на шкільній олімпіаді, коли її спів почув викладач ужгородського музичного училища Андрій Задор. Зі словами: «Рідкісне явище – від природи поставлений голос!» – він запропонував дівчині вчитися.

Співачка – не співачка?

Ще в Ужгороді, слухаючи в її виконанні аріозо Мімі з опери «Богема», багато хто вважав Циполу професійною співачкою. Дівчина ж аж до 4 курсу консерваторії сумнівалася: співачка вона чи ні?

А студенти харківської консерваторії знали: якщо з аудиторії доносяться переливи дивовижного за чистотою срібного голосу – значить, ідуть заняття у Гізелли. Тамара Яківна Веске – педагог від Бога – шліфувала цей діамант наполегливо і терпляче. Пізніше Гізелла Ципола – оперна прима – завжди згадувала з вдячністю цю дивовижну жінку, що стала для неї другою матір’ю: «Ми вчилися в непростий час, і далеко не всім батькам було під силу підтримувати своїх дітей матеріально. Тамара Яківна ставилася до студентів, як до своїх дітей, нас не тільки вчила, а й підгодовувала. Вона – дуже близька для мене людина». Тут же, у Харкові, Гізелла вийшла заміж. Це був студентський шлюб, у якому обоє одне одного підтримували, і єдиним недоліком були чоловічі ревнощі: ну як же, дружина – просто нарозхват: конкурси, пропозиції, виступи... Харків став для Гізелли Циполи низкою конкурсів, у проміжках між якими була важка й наполеглива праця.

1965 рік. Студентка другого курсу консерваторії Гізелла Ципола виконує арію Маженки у спектаклі Оперної студії «Продана наречена», визнаному кращою студентською оперною роботою України, після чого їй пропонують співати кілька партій у Харківській опері.

1967 рік. Студентка 4 курсу Гізелла Ципола отримує першу премію на Всесоюзному конкурсі камерних виконавців.

1968 рік. На найпрестижнішому Всесоюзному конкурсі вокалістів імені Глінки студентка 5 курсу Харківської консерваторії Гізелла Ципола стає переможницею. Тільки тут, у цей момент, на запитання «Співачка вона чи ні?» Гізелла відповіла сама собі: «Так». Одночасно надійшла пропозиція щодо роботи з Большого театру, але... студенти повин­ні відпрацьовувати за розподілом – і Гізелла поїхала до Києва. Згодом вона казала, що саме тоді, після конкурсу імені Глінки, зрозуміла, що потрібен не тільки талант, що він – лише платформа для зльоту, що необхідно вчитися далі, і передусім – майстерності актора.

Київське життя

У цей, харківський, період, на тому самому конкурсі, відбулася ще одна подія, що визначила все подальше життя Гізелли Циполи: вона познайомилася з диригентом Київського оперного театру Стефаном Турчаком. З ним вона пов’яже двадцять років свого творчого життя і щасливі одинадцять років сімейного. У її житті буде ще багато миттєвостей тріумфу: над публікою, над заздрісниками (а в театрі без них аж ніяк), над журі. Але про один конкурс хочеться сказати особливо.

1976 рік. Японія. У журі – Марія Каллас і Джузеппе ді Стефано. Конкурс на звання «кращої Чіо-Чіо-Сан світу». Журі одноголосно присудило перемогу Гізеллі Циполі.

Гізелла Ципола давно вже стала легендою української опери. Вона пережила інтриги заздрісників і нагляд всевидющого ока КДБ, через що її не випускали з країни на гастролі; перенесла особисту трагедію, пов’язану зі смертю коханого чоловіка Стефана Турчака; з гідністю її героїнь вона пішла з театру в 1994 році, коли її, народну артистку СРСР, навіть не запитали про причини відходу. Оперна прима порається зараз із квітами і тваринами під Києвом, у своєму заміському будинку, і знаходить у цьому просту життєву радість.

А в спілкуванні з людьми Гізелла Ципола залишилася такою ж простою і щирою, душевною і чуйною, якою була тоді, у далеких 60-х, коли 20-річною дівчиною переступила поріг Харківської консерваторії.

Читайте також: Поет масштабу Маяковського, якого виховав Харків