Рік війни на Куп’янщині: фейки від рф і реалії українського життя

Початок повномасштабного вторгнення

Плітка про те, що електроенергію з росії відключать в ніч з 23 на 24 лютого, яка сколихнула Куп’янськ напередодні повномасштабного вторгнення, облетіла всі найвіддаленіші куточки міста. В інтернеті масово поширювались повідомлення про нібито відключення курилівської підстанції від воронезької електростанції. Впродовж дня містяни набирали запаси води та будували алгоритми дій, як вони житимуть без світла серед зими.

Офіційні спростування від Харківобленерго та від залізничників, що всі електричні підстанції, якими користується місто Куп’янськ, селища Ківшарівка та Куп’янськ-Вузловий живляться від українських електросистем, здавалося, тільки посилювали паніку.

Перше, що робили куп’янчани, прокинувшись 24 лютого, перевіряли наявність електроенергії: світло було. Від родичів з великих міст посипалися повідомлення про вибухи та ворожі атаки. На Куп’янщині того дня ще був тихий ранок, отже місцеві вмикали радіоприймачі й телевізори, щоб упевнитись, що почалося повномасштабне вторгнення. Життя зупинилось в очікуванні. На роботу й навчання люди не пішли. До праці стали тільки працівники підприємств критичної інфраструктури. Містяни безперервно переглядали новини, а вже ввечері почули танкові бої поблизу села Кіндрашівка. У соціальних мережах жителі громади почали шукати діючі бомбосховища на території міста.

Жертви серед цивільних

Тим часом на Куп’янщині вже палало житло. Пожежі, спричинені ворожими обстрілами, в перший день війни спалахнули в селах Приколотне Вільхуватської ТГ та у Кіндрашівці. Від ураження снарядами в останньому отримали поранення жінка та двоє дітей.

Майже всім селом збирали кошти й жителі Петропавлівки для допомоги родині, яка потрапила під обстріли: поранення дістали мама і двоє дітей. Тяжкі наслідки ворожих ударів довелося долати ще одній землячці – 17-річна Крістіна потрапила в лікарню з мінно-вибуховою травмою головного мозку. Односельці допомогли дівчині оплатити дві складні операції.

Були постраждалі діти й під час прильоту в село Грушівка Кіндрашівської громади вже після деокупації. 20 вересня в результаті ворожого обстрілу в селі поранено 9 людей, ще двоє загинули на місці. Друзі Андрій і Назар того дня лагодили вудки, щоб піти на риболовлю. 10-річний Андрій від осколкових поранень помер 30 вересня у лікарні, його друг Назар і досі перебуває на лікуванні у Швейцарії.

Першоберезневий мітинг

Прочитавши в перший день весни в соцмережах, що місцева влада здала місто, незгодні з її діями куп’янчани 1 березня вийшли на мітинг. На той час у місто вже зайшли російські військові. Люди залишались сам на сам з окупантами. На той момент у Куп’янську вже не було жодного українського військового, представника поліції, СБУ чи прикордонника. Зібратися масово люди не змогли через розбиті мости. Жителі лівобережжя тривалий час не мали доступу до центру міста. Під час мітингу зник депутат і громадський активіст Микола Маслій. Його подальша доля невідома навіть найближчим друзям і родині, які не припиняють спроб віднайти чоловіка або хоча б інформацію про нього.

З часом у районі зникли світло, зв’язок та інтернет. Жителі центральної вулиці засинали й прокидалися під безперервний гуркіт російських військових колон, що везли боєприпаси на фронт.

Суцільні фейки

Через дії ворога, перебуваючи в повному інформаційному вакуумі, літо куп’янчани зустрічали під фейковими гаслами: «россия тут навсегда», «если бы не мы, нацисты разбили бы Купянск», «свет и интернет вам отключила Украина, потому что украинской власти вы не нужны». І «хіт сезону»: «в августе возьмем Харьков, а в сентябре все закончится». При цьому радіо «z» волало у найвіддаленіших куточках району про те, що Харків вже під російською владою.

Тих, хто сумнівався в правдивості російських наративів, відправляли «на підвали». Жінки, яким довелося побути на «перевихованні», розповідають, що фізичного насилля над ними не було. Однак тримали їх у переповнених людьми приміщеннях, поряд з камерами для тортур. В них місцеві запроданці жорстоко допитували чоловіків, а відчувати поряд жахи було нестерпно.

Не маючи новин з України, люди чекали, що ввімкнуть зв’язок і вони дізнаються правду. Обіцянки про відновлення доступу до інтернет-мережі поширювалися постійно. Та замість цього після підключення світла в кабельну мережу місцевих провайдерів були запущені програми російських телеканалів.

Рятувалися як могли

Можливість виїхати на підконтрольну територію України в жителів району з’явилася тільки в червні. Більшість з тих, хто намагався евакуювався на власному транспорті ще навесні, зникали безслідно. Влітку люди винаймали авто, і раз на тиждень, щопонеділка, виїжджали до Печенізької дамби, де був організований перехід для цивільних. Приватними автомобілями їхали і по «великому колу» – росія, країни Балтії.

На момент деокупації точної кількості тих, хто виїхав, не знав ніхто. Станом на початок 2023 року, за приблизними підрахунками місцевої влади і волонтерів на Куп’янщині, залишалося близько 10% жителів.

Довгоочікуване звільнення

Якщо з центру Куп’янська окупанти повтікали відразу за річку, то зачистка лівобережжя стала справжнім випробуванням як для військових, так і для цивільних. Куп’янськ звільнили 10 вересня, через три тижні українські прапори замайоріли на Заоскіллі, у Куп’янську-Вузловому та в Ківшарівці.

Відразу після звільнення Сергій Філімонов, лідер руху «Гонор», військовослужбовець, який брав участь у звільненні Куп’янська-Вузлового, розповів в ефірі радіо НВ:

– Насправді тут є колаборанти, їх вистачає. Я хотів би наголосити, що місцеві мешканці все одно нас зустріли дуже тепло. І в перші дні, коли ми були у Куп’янську-Вузловому, майже з кожного будинку, в якому залишилися люди, виходили місцеві мешканці, розповідали, де жили колаборанти, з яких квартир і будинків вони з’їхали, а де ще лишаються люди, до яких треба придивитися.

На заклики до евакуації місцеві відповідали, що вірять у ЗСУ.

Сьогодення в громадах

Першими після військових на деокуповану територію заходили волонтери. Кажуть, що тут була пустеля без світла, газу, води, тепла, зв’язку та інтернету. Найскладніше було те, що в громадах не було представників влади – не було з ким узгодити потреби, з’ясувати необхідну кількість гуманітарної допомоги.

Невдовзі в більшості громад були призначені нові очільники. У Великобурлуцькій, Дворічанській та Петропавлівській ТГ начальниками військових адміністрацій призначені голови громад. Тут основні зусилля місцевої влади спрямовані на евакуацію та постачання гуманітарної допомоги. Впритул до лінії фронту в перервах між обстрілами односельці розгрібають завали. У Дворічній ще чекають на звільнення лівобережжя.

У зоні вогневого ураження залишається Курилівська громада, де, відступаючи, росіяни вщент зруйнували найстаріший храм Куп’янщини – церкву Іоанна Богослова.

Від великої кількості замінувань потерпають села Вільхуватської громади. Великою проблемою тут є доставляння дров і гуманітарної допомоги жителям прикордонних сіл.

Ворожі обстріли накривають час від часу і Кіндрашівську ТГ. Про масштабне відновлення будівель тут не йдеться, а от для оперативного ремонту житла будматеріали жителям надає Червоний Хрест.

Майже в усіх громадах пошкоджені навчальні заклади та інша цивільна інфраструктура. Не оминула війна й житлові будинки. Через близькість до лінії розмежування обстріли населених пунктів продовжуються.

До відносно мирного життя повертаються Великобурлуцька та Шевченківська громади. Тут відкрились магазини, відділення банків, аптеки, продовжують свою роботу медичні заклади.

У Куп’янську працюють пенсійний фонд і центр зайнятості. З’явилися зв’язок та інтернет. Люди дивляться національні телеканали й читають українську пресу. Серед місцевих ЗМІ відновила випуски міськрайонка «Вісник Куп’янщини» і працює радіо «Нова лінія». Для людей, які евакуювалися, є можливість переглянути локальні новини на сайті Куп’янськ.City.

Відразу за військовими в місто зайшли поліція, СБУ та рятувальники. Незважаючи на обстріли, оперативно ліквідовують наслідки прильотів енергетики, працівники газового господарства та комунальники.

Єдиний перевізник, який працює в місті, обслуговує ще й приміські маршрути. Відновлено транспортне сполучення з обласним центром. Навчальні заклади в громадах функціонують дистанційно.

Складно на Куп’янщині з працевлаштуванням. Зупинили виробничу діяльність залізничний вузол, молочноконсервний комбінат і м’ясокомбінат, рибна компанія – найбільші підприємства, що забезпечували людей робочими місцями. Через втрату техніки та замінування угідь не на повну потужність працює і сільське господарство.

Обласне медіа «Слобідський край» частково об'єднало свої зусилля та майданчики з «Новим життям» (Близнюки), «Обріями Ізюмщини», «Куп'янськ.City» («Вісник Куп'янщини») та іншими ЗМІ регіону, щоб сприяти широкому розповсюдженню інформації про події на Харківщині.