Очільниця Дворічанської громади: Я дивом вижила після ракетного обстрілу, але під завалами досі залишаються тіла людей

Ad

Кореспондентка медіа «Слобідський край» поспілкувалася з пані Галиною в лікарні, куди вона потрапила після обстрілу. Жінка поділилася своїми враженнями про пережите в той день та баченням сьогодення громади.

Підвал – то не небезпека       

Дворічанська громада, яку частково було деокуповано у вересні, постійно під обстрілами. Тому, розповідає Галина Турбаба, у підвалі будівлі селищної ради облаштували безпечні, як здавалося, робочі місця, з Інтернетом та електрикою, перенесли туди всі документи, які вціліли після окупації.

– Оскільки працівників ради в селищі не залишилося, – розповідає начальниця Дворічанської СВА, – приходили наші, дворічанські, мешканці, які допомагали мені зі справами. Крім того, у цьому підвалі ми поставили ліжка, зробили якісь перегородки, і там жили люди, будинки яких було розбомблено. Так що умовно одне приміщення було загального користування, друге – робочий кабінет.

Кожного ранку люди збиралися разом, щоб обговорити план дій на день. Так було і цього разу. Перед спілкуванням, як зазвичай, зробили каву.

– Я там, у підвалі, пішла до робочого місця, хотіла включити комп’ютер, а пришла до тями на підлозі, присипана чимось. Провал. Як залишилася живою – не розумію, – каже пані Галина.

Саме в цей момент у будівлю «влетіла» ракета. Вона вдарила між другим та третім поверхами (які і до того були дуже сильно пошкоджені). Внаслідок удару в підвал провалилася плита, що слугувала перекриттям на першому поверсі.

– Коли прийшла до тями, стала звати людей, щоб зрозуміти, хто живий. Чоловіки відкликалися практично всі. Один був у шоці, бо в момент удару саме йшов в інше підвальне приміщення з чашкою кави в руці. Він тільки вийшов за двері – тут його цими ж залізними дверми і привалило. Якби встиг зробити ще один крок – не вижив би. Ми вважали, що підвал – то безпечне місце. Але від прямого влучання підвали не врятують, – зазначає Галина Турбаба.

Голосів жінок не було чутно, скільки б їх не звали. Пані Галина одразу почала дзвонити рятівникам, у «швидку»…

Екстрені служби приїхали дуже швидко, але зробити нічого не змогли – рашисти, побачивши скупчення людей, почали новий обстріл.

– Так і лежать вони, наші люди, там, під плитою… Бо, щоб її підняти, потрібен кран, а рашисти не дають можливості залучити таку техніку, одразу обстрілюють, – з розпачем каже очільниця Дворічанської громади.

Внаслідок ракетного обстрілу Галина Турбаба отримала тілесні ушкодження, і коли адреналін від подій спав, їй стало зовсім погано. Хоча жінка поривалася залишитися в громаді, волонтери наполягли на шпиталізації. Зараз вона перебуває в лікарні. Серед усього іншого – струс мозку та пошкодження ока.

Будемо в камері їсти картоплю та випивати

Телефон у пані Галини не замовкає. Телефонують волонтери, військові, мешканці громади. Багато хто приходить її відвідати в лікарню.

–  Приходила навіть моя «сокамерниця». Нас разом орки тримали у полоні в серпні. Намагалися схилити на співпрацю з ними. Разом нас держали – разом ми й вибиралися, – розповідає Галина Турбаба. – Пам’ятаю, як орки залишили нас напризволяще. Цілий день була тиша, і ми розуміли, що щось не так. Тому вночі чоловіки з однієї камери вибили вікно, знайшли ключі і відкрили всі камери, і ми серед ночі вийшли на вулицю. Нікого хлопці не кинули, а нас було десь 130–150 людей. І було це за два дні до звільнення Дворічної.

Жінка каже, що у лікарняній палаті разом із «сокамерницею» мріяли, як після Перемоги наварять картоплі, візьмуть пляшку, прийдуть у камеру, де їх утримували.

–  Будемо їсти картоплю та випивати. Бо якщо ми вижили тоді і я вижила зараз, то треба продовжувати жити і укладати плани, – переконана Галина Турбаба.

А планів щодо розвитку Дворічанської ТГ в очільниці громади багато.

– Тільки б припинилися обстріли, і люди відчули безпеку, – каже вона. – Все відбудуємо.

Наражають на небезпеку і себе, і інших

Зараз, незважаючи на постійні обстріли, у громаді залишилося багато людей, зокрема з дітьми.

– На жаль, ми не можемо умовити їх виїхати. Тільки коли зовсім поруч «прилітає», невелика частина виїжджає. Дякую волонтерам Червоного Хреста, які оперативно евакуюють людей. Але є й випадки, які не є зрозумілими. Наприклад, нещодавно мати з двома дітьми виявила бажання евакуюватися. За ними приїхали волонтери – як ви розумієте, наражаючи себе на небезпеку. Але родина у Куп’янську попросила волонтерів її висадити – мовляв, там родичі. І через пару днів вони знов були у Дворічній, – говорить Галина Турбаба.

Такі дії, вважає очільниця громади, є неприпустимими та безвідповідальними. Люди, залишаючись у дуже небезпечних місцях, наражають на небезпеку не тільки себе, але й інших. Волонтери, рятівники, медики під обстрілами їдуть у населені пункти, щоб допомогти. І це тому, що люди з незрозумілих причин воліють –залишатися там, де неможливо жити.

До речі, під час нашого спілкування з пані Галиною стало відомо, що оголошено обов’язкову евакуацію з декількох громад Куп’янського району, зокрема і з Дворічанської.

Нещодавно ми писали, Харківська область у цифрах: як минув рік повномасштабного вторгнення. Крім того, в Куп'янському районі оголосили обов'язкову евакуацію дітей та маломобільних осіб. Таке рішення ухвалила комісія з питань евакуації Куп’янської міської територіальної громади через складну безпекову ситуацію.

Головні новини Дворічна читайте на нашому сайті.