Дворічанська громада: частина – в окупації, частина – під обстрілами

Дворічанська громада була окупована 24 лютого. До війни, за даними статистики, тут проживало 16,5 тисячі осіб. 12 вересня приблизно половину території (умовна межа – по річці Оскіл) звільнили. Зараз звільнене ще одне село за Осколом, але за кількістю населення більша частина громади досі в окупації.

Багато людей з громади виїхало: найбільше – з Дворічної, із сіл – менше. Зараз населення звільненої території – до 2 тисяч мешканців, це приблизно третина від кількості людей, що була раніше. Багато хто виїхав, коли почалися обстріли. В перші дні після деокупації, розповідає призначена 27 жовтня начальником Дворічанської селищної військової адміністрації Куп’янського району Галина Турбаба, було більш-менш спокійно, люди вірили, що все буде добре, а потім почалися масовані обстріли, зокрема житлових масивів.

Усі 35 багатоповерхівок пошкоджені

Найбільше від ворожих обстрілів потерпає селище Дворічна, що розташоване найближче до лінії фронту. Всі 35 багатоквартирних будинків, які тут є, розбиті, починаючи з вікон і закінчуючи дахом, стінами. Дві двоповерхівки з них відновити, мабуть, уже неможливо. Також у селищі пошкоджено 18 адміністративних будівель – школа, районний Будинок культури, заклади культури, дитячий садок, приміщення пошти, Укртелекому, фінансового управління, управління соцзахисту, селищна рада.

Розбито близько 30 відсотків житлових приватних будинків. І масовані обстріли продовжуються.

– Логіки в цьому немає. Палять, щоб просто все знищити. Чим їм школа заважає? У громаді на звільненій території три школи зруйновано – Дворічанська, Колодязненська і Рідкодубська. Дитсадок у Дворічній зруйнований, Будинок культури із спортивною школою теж. У нас така спортивна школа була! Стільки дітей займалися і мали успіхи на всеукраїнському рівні, – розповідає очільниця Дворічанської селищної військової адміністрації.

Саме через обстріли громада не має можливості відновлюватися. Наприклад, можна налагодити електропостачання від сусідів, яким уже все зробили. Але те, що дадуть напругу на підстанцію, ситуацію не покращить: треба відремонтувати багато опор, перекинути проводи. Хто і як буде це робити під масованими обстрілами на замінованій території?.. Те ж саме – з газопостачанням. 

Нагальне питання – забезпечення людей дровами

Оскільки світла, газу та тепла в громаді немає, в селах перейшли на альтернативні види опалення: пічки, твердопаливні котли. Зараз селищна військова адміністрація роздає людям буржуйки. Ними також обладнали колективні підвали у багатоквартирних будинках, де зараз живуть дворічани.

Частина людей із Дворічної переїхала в села громади, де спокійніше і є рідня чи просто знайомі. Серед них – багато жителів саме розбитих багатоповерхівок. Але у п’яти будинках на житловому масиві та в двох у центрі селища залишилися мешканці, які не хочуть виїжджати або їм нікуди. Тож підвальні приміщення забезпечили буржуйками для опалення, людям дали постільну білизну – і вони зможуть пережити зиму.

Одне з нагальних питань зараз у громаді – забезпечення дровами. Куп’янський лісгосп, з яким селищна адміністрація має укласти договір на державні кошти, що вже надійшли, теж чекає розмінування території.

– Зараз місцеве ПСП «Виселок» проплатило дрова, і ми розвозили їх по Дворічній. Хоч трішечки забезпечуємо населення, – говорить Галина Турбаба.

«Ми» – це працівники селищної військової адміністрації, де зараз працюють лише Галина Турбаба та її помічник. Частина штату селищної ради звільнилася і виїхала після того, як голову громади перший раз забрали росіяни, і жінка місяць була в полоні. Дехто тоді і погодився на співпрацю з агресором. Потім пані Галину забрали вдруге – це тривало 50 днів. Коли після деокупації Харківщини вона повернулася на роботу, тих, хто погодився на співпрацю, вже не було: втекли.

Тож штатних працівників у селищній військовій адміністрації зараз двоє, а ще ті, хто почав працювати дистанційно. На місці їм допомагають дворічани, до того ж за власним бажанням. 

Возять питну воду в село Рідкодуб

Галина Турбаба вдячна Харківській обласній військовій адміністрації та волонтерам, які забезпечують громаду всім необхідним. «Дуже багато молоді нашої, яка зараз живе в різних куточках України, збирають кошти, телефонують, питають, яка потреба є, і привозять нам продукти, засоби гігієни, свічки, ліхтарики, пальне. Ми вдячні цій молоді за небайдужість», – каже очільниця Дворічанської громади.

Допомагають волонтери з Прилук, Білої Церкви, з Волині, приїздили поляки та англійці. Місцевим залишається лише розвозити гуманітарні грузи по селах.

Завдяки військовим налагодили пекарню, де двічі на тиждень печуть хліб і відвозять у населені пункти. Комунальне підприємство «Дворічна», директор якого Дмитро Стоянов багато допомагає громаді, забезпечує населення водою. Генератор на свердловині наповнює одну башту, а потім питну воду возять у село Рідкодуб і по Дворічній. Інші населені пункти мають колодязі або жителі зробили власні свердловини, тож водою забезпечені.

– Люди не голодують. Від хліба до води – все їм роздаємо. Тушонку, крупи, олію, вершкове масло, макаронні вироби, борошно – все, що до нас доїжджає. В селах легше, у Дворічній трішки важче, бо в жителів менше підсобного домашнього господарства. А в селах є городи, які встигли прибрати, навіть зорати на весну – допомогли місцеві фермери-одноосібники, – розповідає Галина Турбаба.

Ще колишні жителі громади передають плівку, щоб можна було закрити розбиті вікна. Ставити нові немає сенсу через масовані обстріли. Куп’янська районна військова адміністрація передала тарпаулін, щоб накрити пошкоджені дахи, бо шифер класти зараз також марно.

Фермери готують дітям подарунки на Новий рік

Машину, якою в селищній військовій адміністрації розвозять гуманітарну допомогу, надало господарство «Дворічанське-Агро». Автівка вже тричі потрапляла під обстріли, але нічого, працює. Це господарство багато допомагає громаді. Зараз запитали кількість дітей – хочуть зробити їм на Новий рік подарунки. До речі, дітей у громаді залишилося чимало, є школярі, які зараз не навчаються через відсутність зв’язку.

Місцеві вдячні своїм сільгосппідприємствам за підтримку. Керівник ПСП «Виселок», депутат Харківської обласної ради Василь Акулов зараз у Харкові, але багато робить для земляків. Завозив дріжджі на пекарню, щоб випікати хліб, проплатив дрова для жителів Дворічної. За потреби аграрії передають свічки, ліхтарики, інші необхідні речі.

Керівник фермерського господарства «Гиренко Андрій Іванович» теж виїхав з громади, але допомагає в розв’язанні її проблем. Його землі, як і у «Висілка», розташовані на тому боці Осколу, на поки що окупованій території.

Галина Турбаба зазначає, що громада не залишається без підтримки, але є питання, які через складну військову ситуацію вирішити неможливо. Хоча на це дуже чекають місцеві жителі. Наприклад, кошти. У громаді не працюють ані Пенсійний фонд, ані Укрпошта чи банківські установи, бо немає світла та зв’язку. Тож люди давно не отримували пенсію та інші виплати, на які дуже чекають. Так, магазини в них закриті, але в сусідніх громадах уже почали працювати, а людям постійно потрібне то те, то інше. Тож готівка б не завадила.

Або оформлення документів через державні реєстри. Працювати з ними неможливо, бо через відсутність електрики немає зв’язку. А в людей є потреба замінити прострочені документи, отримати якісь свідоцтва чи довідки. Жителям Дворічанської громади доводиться кудись виїжджати, для цього потрібні гроші та транспорт. З грошима проблема, транспорт не ходить. З Куп’янська є автобус до Харкова, але до Куп’янська ще треба дістатися. Та й дороги в деяких місцях не дороги, а напрямок, зруйнований обстрілами та військовою технікою. Зустрічаються такі вирви посеред дороги, що й не проїдеш. 

«Що на тому боці Осколу, не знаємо»

Єдине село по той бік Осколу, яке нещодавно звільнили, це Гряниківка. Його жителі також зараз добровільно працюють у Дворічанській селищній військовій адміністрації. Вони перші після деокупації прийшли звідти, а потім евакуювали інших – переводили по кладочці, бо обидва мости через річку, і старий, і новий, зруйновані. Носили в Гряниківку хліб, ліки. Ситуація там важка.

Що відбувається зараз в окупованій частині громади, невідомо.

– Ми не розуміємо, що на тому боці, як там живуть люди. Доходять відомості, що там гуманітарна катастрофа, немає продуктів, медикаментів. Коли звільнять ці території, то потрібна буде серйозна допомога – і матеріальна, і, мабуть, медична та психологічна, бо ми чуємо, що люди дуже потерпають, – зауважує керівниця Дворічанської селищної військової адміністрації.

У звільненій частині громади з медичною допомогою ситуація складна, але частково вже вирішена. Працює швидка допомога, є один сімейний лікар, який живе в селі, тож до нього звертаються з нагальними випадками. З ліками, хоча аптек немає, теж стабільно.

– Сімейна медицина забезпечує ліками – збирають через волонтерів, наших підприємців, а потім люди звертаються до селищної адміністрації і безкоштовно отримують препарати, які є в нашому розпорядженні. Роздавати людям ліки допомагають колишні працівники аптеки, – пояснює Галина Турбаба.

До речі, крім екстреної медицини, у громаді, де зараз закрита більшість установ та організацій, працює підрозділ ДСНС. Додому повернулися свої дворічани, тож рятувальники також на робочому місці.

Коли вже можна приїхати додому?

Як не дивно, в громаду повертаються люди. Одиниці, але такі є. Днями одна родина повернулася до Дворічної з великого міста. Причина зрозуміла багатьом: вдома – господарство та город, а в місті жити недешево. Крім того, зараз скрізь вимикають світло, а що таке у мегаполісі без електрики? На ній зав’язані вода, каналізація – весь побут, а сільські люди, в яких приватні будинки та велике подвір’я, не звикли сидіти на високому поверсі без усіх комунальних послуг. Тому багато тих, хто виїхав, телефонують та питають: «Коли вже можна приїхати додому?».

З одного боку, зараз не найкращий час повертатися на територію, яку кожен день обстрілюють. Це на додачу до відсутності світла, газу, тепла. З іншого – кожен вирішує для себе сам. Бо в людей є бажання не просто повернутися, а почати щось робити, щоб за можливості покращити ситуацію.

– Ми це між собою обговорювали – пристосовуємося до будь-яких умов, бо не хочемо покидати свою домівку, рідну землю. Де б ми не були, все одно тягне назад додому, у Дворічну. І не просто повернутися, а щось робити. Люди, які приїжджають, кажуть: «Давайте нам мітлу, будемо прибирати все те, що тут у нас нароблено», – розповідає керівниця Дворічанської громади.

Один раз вони виїхали трактором на центральну площу селища, хотіли прибрати сміття, яке за довгий час там назбиралося. На жаль, нічого не вийшло – знову почалися обстріли. Тож бажання щось робити поки стримується небезпечною ситуацією. Але головне, впевнена Галина Турбаба, що місцеві жителі небайдужі, у них є бажання працювати для себе і для громади: «Люди налаштовані на відновлення, це видно – і це дуже добре».

Більше новин про події в селищі Дворічна читайте на нашому сайті.