Як жителі Близнюківської громади об’єдналися заради перемоги

Родина Глушенків. Життя до війни

Сім’ю Глушенків знають в Олексіївському старостинському окрузі як дружну та працьовиту. Голова родини Олександр  Олександрович – механізатор із золотими руками, берегиня Тетяна Юріївна – домогосподарка-вишивальниця. Найбільшим скарбом цього подружжя є їхні діти: Карина, Денис та В’ячеслав. Бо кожен з них – цілісна особистість.

Молодшому В’ячеславу сімнадцять. Він захоплюється спортом і обожнює копирсатися в техніці, допомагаючи батьку. А нещодавно його увага переключилася на пасіку, і хлопець уже цьогоріч зібрав чимало цінного продукту – меду.

Хобі Дениса – малювання та шиття. Він вміє робити красиві зачіски та манікюр, випікає смачнючі торти та в’яже спицями, малює ескізи одягу, а потім шиє його на машинці. Втім, наразі його захопленням стало фотографування.

Карина в цій сім’ї старша, тож їй довелося няньчити молодших братиків. А вони зі свого боку обожнюють свою сестру, яка постійно сипле новими ідеями, втягуючи в їх втілення всіх членів родини. То вона робить декор для свят, підбираючи набори, щоб потім клієнт міг сам прикрасити своє помешкання так, як йому подобається. То готує розвиваючі багаторазові дитячі ігри на липучках. А зараз Карина збирає гроші на парафін для окопних свічок та сировину для зимових маскувальних сіток.

Довоєнне життя всіх Глушенків було щасливим і насиченим різними подіями. Вони мріяли і досягали, виношували нові ідеї та власноруч їх реалізовували, радіючи тому, що все виходить.

Маскувальні сітки та окопні свічки для військових

24 лютого Карина Гавриш разом з чоловіком Віталієм, своїм батьком Олександром Глушенком та його товаришем Олександром Кондрою були на заробітках у Чехії.

– Мій тато та дядя Саша відразу повернулися в Україну. Кондру забрали до лав ЗСУ, а батько поки що вдома, бо займається сільським господарством, а це теж фронт. Ми ж з чоловіком ще деякий час були за кордоном, але Віталія надовго не вистачило. Він залишив мене у безпечній Чехії, а сам пішов захищати рідну землю, – згадує молода жінка.

Під час однієї з телефонних розмов Віталій сказав Карині, що їм на передовій не вистачає маскувальних сіток та «кікімор». Жінка миттю зібралася і приїхала в Україну. В рідних краях відразу взялася до роботи.

– Перші три сітки ми зробили сім’єю – я, мама, бабуся Валентина Василівна та ще брати: Денис і Славко. В садку між деревами розвішували основу розміром 5х3 метри і плели. На це потрібно було багато клаптиків тканини, тож я написала пост у соціальні мережі. Спочатку ніхто не відгукнувся. Це було до сліз прикро, – розповідає Карина.

Жінка не полишила справу, адже сітки чекали на передовій. Карина купила у секонд-хенді одяг і основу під плетіння. Пізніше хлопець з Микільського, Сергій Степанов, який зараз несе службу на першій лінії фронту, побачивши її пост, переслав ще чотири сітки для основи та гроші на парафін для свічок.

– Як же я тоді плакала, бо першу допомогу отримала саме від військового, який навіть там, у самому пеклі бойових дій, думав про те, щоб підтримати своїх земляків, – говорить Карина. – Переплакала і зрозуміла, що все роблю правильно. Та й люди активізувалися і почали зносити і тканину, і бляшанки, бо до сіток додалися ще й окопні свічки. З’їздила я в Чехію, закрила візу – і тут мене понесло.

Виробництво в дії

Родина Глушенків у Микільському розгорнула ціле виробництво з виготовлення маскувальних сіток та окопних свічок.

– Свічки – це окрема історія, – пояснює активістка. – Я купила за власні кошти 25 кг парафіну і почала збирати бляшанки з-під консервів. Люди теж спочатку мене не розуміли, а потім почали зносити звідусіль чисто вимиті бляшаночки. Перші 300 штук свічок ми зробили сім’єю. А потім я зрозуміла, що треба підключати земляків, бо самим нам не під силу виготовити все, на що зібрали матеріал. Я знову через соціальні мережі звернулася до небайдужих людей за підтримкою, і справа пішла на лад. Адже за зібрані кошти я вже змогла купити 50 кг парафіну.

Карина зателефонувала подрузі своєї бабусі Галині Петрівні Хмеленко, колишній учительці Олексіївської школи, яка займає активну громадську позицію і завжди підтримує добрі починання своїх учнів. Галина Петрівна своєю чергою швидко розмістила повідомлення про збір для плетення сіток та виготовлення окопних свічок у фейсбук-групі Олексіївського старостату, поспілкувалася зі старостою Оленою Кірієнко щодо приміщення для роботи – і справа Карини з надання допомоги ЗСУ вийшла на новий рівень.

– Жителі Олексіївського старостинського округу завжди допомагали чим могли і нашим захисникам, і людям, які вимушені були залишити свої домівки через бойові дії на території їхніх населених пунктів, – ділиться колишня вчителька Галина Хмеленко. – Спочатку ми пекли пиріжки, іноді і по тисячі штук, збирали одяг та харчові продукти і відвозили це у волонтерські пункти, які функціонували у Близнюках. Коли Карина затіяла роботу з плетінням сіток та виготовленням окопних свічок, чимало людей відгукнулося, але якось не відразу. Можливо, запал трішки спав, а може, й інші чинники були.

Втім, з часом люди відгукнулися на добру справу і принесли багато тканин для сіток та бляшанок для свічок. Працювати вирішили в будівлі Олексіївського ліцею, який нещодавно закрили. Жінки порізали тканину на клаптики, сплели сітки та ще й «кікімори» (маскувальні костюми) на додаток. Працювали по шість-сім годин на день, але все зробили з любов’ю та молитвою, щоб берегли ці речі наших захисників та захисниць. Карина доставила продукцію за призначенням.

– Коли є зв’язок, телефоную чоловіку, дізнаюся про потреби його підрозділу, завантажую автівку, сідаю за кермо і везу разом з братом Денисом на територію, куди Віталій може виїхати з першої лінії фронту. Передаємо свічки, сітки та «кікімори» і додому, – розповідає активістка.

Підрозділ, де служить чоловік Карини, свічками та сітками забезпечили повністю. Але те, що виготовляють жінки, потрібно і іншим військовим. Карина вирішила передавати їм готову продукцію через волонтерів. Поки не побачила власноруч вироблені свічки в продажу на OLХ.

– Урок засвоїла і тепер передаю готові вироби лише конкретним особам, у доброчесності яких сумніву не маю, – розповідає молода жінка. – Війна відкриває людей по-іншому і часто не з кращого боку, але хорошого, правильного і людяного таки більше. Мені багато хто допоміг у цьому починанні, і я щиро вдячна всім своїм друзям, знайомим за фінансову підтримку, а односельцям – за роботу. Адже виготовляти сітки та свічки робота не з легких.

А далі буде перемога

Життя триває, і всі члени родини Глушенків працюють, роблячи свій особистий внесок у наближення перемоги над рашистами. Три місяці тому Карина занурилася в ще одне захоплення – розвиваючі ігри для дітей.

– Побачила відео в Інтернеті, купила навчальний курс, навчилася і закохалася навік (посміхається) – це я про розвиваючі багаторазові ігри. Розказала Віталію, що хочу цим займатися, і отримала його цілковиту підтримку, – з блиском в очах розповідає жінка.

Наразі, коли Карина повертається з Микільського додому в Лозову, де живе постійно, щоб у черговий раз назбирати грошей на парафін, основу для маскувальних сіток, порожні бляшанки, тканини для клаптиків – із задоволенням робить те, що приносить радість діткам і їхнім батькам.

– Це мій вибір: допомагати, дарувати радість, наближати день, коли ми виборемо перемогу. Знаєте, коли мене запитують: що буде далі? Я всім відповідаю: буде перемога, і життя, і діти, яким просто необхідні мої розвивалки, – впевнена Карина.

Ірина Воронкіна, Нове життя