«Скуштувала українські продукти і розплакалася»: історія врятованої з окупації куп’янчанки

Як усе почалося

 Куп’янщина перебуває під окупаційною владою з 27 лютого 2022 року. За словами Наталії, місцевим важко виживати в безкінечній напрузі та невпевненості в майбутньому. Адже окупанти усюди розповсюджують інформацію про те, що Україні ви не потрібні і тому варто приймати їх правила життя та роботи. Через тривожні думки люди мало сплять та погано харчуються. Відсутність роботи позбавила більшість містян стабільності та грошей. Жителі тимчасово окупованої території вже сповна відчули, що правила «сусідів» неприйнятні, мобільні послуги в окупації – розкіш, а російські товари занадто дорогі та несмачні.

– Відсутність гуманітарних коридорів з територією, що контролюється українською владою, позбавила місцевих жителів можливості обирати собі харчі за смаком. Тривога перших днів війни спонукала родини скупити в магазинах всі запаси продуктів українських товаровиробників. Уже на початку березня куп’янчани відчули подих «руської вєсни», а поціновувачі «руського миру», здається, вже й не зовсім раділи порожнім полицям у магазинах, які за відчуттями повертали всіх у радянську епоху, – згадує час в окупації жінка.

«Довелося згадувати забуті рецепти»

 Та насолоджуватися смаком українських продуктів довелося недовго. Через відключення електроенергії, а з ним і знеструмлення холодильників, провізія швидко псувалася. Тож справжні українські господині взялися готувати. Закуплене м’ясо тушкували відразу в скляних банках, готували з нього солонину, солили сало. Запаси овочів використовували для приготування салатів. Із заморожених фруктів варили компоти та варення.

Широкого розповсюдження на Куп’янщині набуло випікання домашнього хліба та пиріжків. Адже за ціною 30-35 гривень за буханець доводилося ще й 2-3 години відстояти за ним у чергах. Про здобну випічку в торгівлі й зовсім забули.

Наталія говорить, що то був справжній кухарський фронт. В умовах відсутності електрики та водопостачання переробити всі запаси в максимально короткі строки було дуже важко. Та жінки впоралися. І крім своїх сімей, намагалися допомагати харчами ще й переселенцям з Ізюма та із сіл сусіднього району, де не стихали бойові дії.

– Складно було зорієнтуватися і в пропорціях для закруток, адже в мирному житті більшість жінок користується рецептами з Інтернету. Знаходили час для спілкування з мамами та бабусями, радилися з більш досвідченими сусідками. Використовували й рецепти зі старих газет та журналів. Здавалося, що ця макулатура вже ніколи не згодиться, та «велікая росія» повернула нас до давно забутих методів, – зауважує молода господиня.

Наталія зазначає, щоб узяти якийсь рецепт у колеги чи родички, треба було проїхати, а то й пройти пішки мало чи не через усе місто, адже телефонний зв’язок окупанти «заглушили» зовсім. Інколи така подорож була безрезультатною – бо людина могла відлучитися з дому. Так звані «смс» писали на воротах будинку – куди пішли господарі та в який час повернуться.

За словами жінки, зазвичай на такі переміщення витрачалося багато часу, але заради економії грошей на проїзд у транспорті чи на пальне для власного авто доводилося змінювати звичний ритм життя.

 Виручали свої

 Також куп’янчанам довелося згадати й рецепти сироваріння. Наталія розповідає, що вона та її знайомі господині майже щодня готували домашній сир. За відсутності в магазинах оцту для згортання молока використовували лимонну кислоту.

Завдяки місцевим фермерам молока для виробництва сиру було вдосталь. Через порушення логістики та призупинення роботи Куп’янського молочноконсервного комбінату сировину з молоковозів уже на початку літа роздавали безкоштовно всім бажаючим.

– Життєвий цикл на тваринницькій фермі припинити неможливо, тому господарям доводилося зазнавати значних збитків ще й на підключення електрогенераторів до доїльних систем, – розмірковує молода жінка.

За її словами, з перших днів повномасштабного вторгнення Куп’янський МКК був найбільшим постачальником «гуманітарки». Тут роздавали масло та згущене молоко. Соціально вразливі верстви населення щотижня отримували повний набір молочних продуктів, до складу якого входили ще й кефір та сметана.

Пізніше молочні товари почали завозити і з псевдореспублік. Та якщо 400-грамовий пакет куп’янської сметани коштував 54 гривні, то стакан місткістю 200 грамів луганського виробництва вартував 120 гривень.

– Майже не зупиняв виробництво і Куп’янський м’ясокомбінат. Через відсутність консервантів та підсилювачів смаку його ковбаси стали ще більш натуральними та смачними. Ціна ж довгий час залишалася на довоєнному рівні. Варено-копчені вироби коштували в середньому 200 гривень за кілограм. Вартість сосисок та сардельок коливалась від 100 до 120 гривень, – згадує жінка.

Війна змінила назви деяких ковбас. Так, колишня «Московская» стала «Куп’янською». Всі інші найменування виробів були винятково українською мовою і відпускалися лише за українські гривні.

Майже пів ціни втратила й продукція рибної компанії «UFC-компані». Через відсутність шляхів для постачання рибної сировини підприємство розпродало свої запаси і зупинило роботу Куп’янської філії.

– На місцевому ринку низьку ціну мала і свіжа риба від куп’янських рибалок. Відсутність роботи спонукала їх присвятити риболовлі на Осколі весь свій час, а через нестачу електроенергії вони змушені були продавати вилов у максимально короткі строки за мізерні гроші, – констатує Наталія.

Багатий вибір без «вибору»

 У червні окупанти відкрили шляхи для постачання продуктів з росії та з так званої «лднр». І якщо з росії везли харчі з простроченим терміном споживання, то псевдореспубліки, знайшовши нарешті достойний ринок збуту, за словами жінки, не могли скласти ціни своїм товарам.

Так ціна на ковбасні вироби стартувала від 400 гривень, а деякі, особливо делікатесні вироби, сягали відмітки 700-800 гривень за кілограм.

– На смак це тваринний жир з додаванням великої кількості спецій та часнику, – згадує куп’янчанка.

А от смак твердих сирів, за словами жінки, не всім удавалося і відчути, бо ціна сирного продукту стартувала від 500 гривень за кілограм.

Найдешевші карамельки з’явилися в продажу за ціною від 200 гривень. До того ж вони мали лише красиву обгортку. Під нею ж справжнє скло, без смаку та аромату. Виробники з «лнр» не докладають зусиль навіть змінити назву. Більшість товарів мають українські назви, але написані вони російськими літерами.

Така ж історія і з побутовою хімією. Копіюючи логотипи європейських товаровиробників, промисловці псевдореспублік випускають дешевий аналог загальновідомої продукції. Як каже Наталія, ціна на 0,5 пляшку засобу для миття посуду сягає вище 120 гривень.

А ось «диво» харчової промисловості – газовані напої за ціною не нижче 50 гривень за 1,5-літрову пляшку.

– «Yupi» з 90-х – це ніщо порівняно з «республіканськими» напоями, коли після вживання такої суміші на зубах ще довгий час залишається порошок, – стверджує куп’янчанка

Водночас жінка підкреслює, що вже пів року місцеві жителі Куп’янщини «звільнені» від стабільних доходів.

Вітаміни й ліки у великому дефіциті

Сезон овочів та фруктів обмежився на Куп’янщині лимонами, бананами і яблуками. Та й вони, як стверджує Наталія, доступні не для всіх. Адже навіть яблука привезені з «лнр» у червні мали ціну по 100 гривень за кілограм.

Із ліками на окупованій Куп’янщині склалася зовсім небезпечна ситуація. Їх продають на вулицях, прямо з приватних автівок. Зазвичай реалізатори не мають ані фармацевтичної освіти, ані медичної. Однак поради роздають усім і замість одного українського препарату пропонують змішувати два-три російські аналоги.

Окупанти облюбували українське

Зі слів Наталії, смачним українським харчам віддають перевагу й окупанти. Представники інженерних військ росії інколи виносили на ринок свої сухпайки, щоб продати їх місцевим, а самі купували натуральну продукцію.

– Ті, хто зважувався спробувати ту гидоту (до речі, упаковану в презентабельний картонний ящик зеленого кольору з намальованою на ньому червоною зіркою), казали, що «Рис с курицей» це ніщо інше як клейстер жовто-коричневого кольору з вкрапленнями перемелених кісток курки. А «Говяжья тушенка» і взагалі має аромат несвіжих чоловічих шкарпеток, – згадує куп’янчанка.

 Смаки не змінити

Проживши п’ять місяців в окупації, Наталія евакуювалася пішки через Печенізьку дамбу. Згадує, що перед виїздом дуже переживала, що і як там відбувається, адже з квітня була «звільнена» від мобільного зв’язку та Інтернету. Зважившись нарешті на виїзд, переймається за батьків, які відмовилися від евакуації та залишилися по той бік лінії фронту.

Пройшовши весь шлях, уже на підконтрольній території, жінка говорить, що жодної сльозинки не було.

– Не плакала ані від спеки, ані від важких сумок, ані від довгої дороги, навіть від обстрілів. Розплакалася лише тоді, коли в Харкові зайшла до супермаркету та за прийнятними цінами набрала собі ласощів, ще й змогла розрахуватися на касі банківською карткою. Мене дуже розчулив смак рідних українських продуктів, про які в окупації залишається тільки мріяти, – ділиться жінка.