Небезпечне сусідство: наслідки окупації, обстріли Дергачівщини та Білопільщини
У житті прикордонних громад Харківської та Сумської областей від початку повномасштабного вторгнення є дуже багато спільного. Вже понад 400 днів люди живуть під постійними обстрілами, ворог руйнує інфраструктуру, заміновує території. Тому, що відбувається у прикордонних населених пунктах Східної України, присвячений проєкт «Біля кордону» двох медіа – «Слобідський край» (Харківська область) та «Білопільщина» (Білопілля Сумської області).
Російські катівні в Козачій Лопані
Селище Козача Лопань Дергачівської громади Харківської області розташоване за декілька кілометрів від державного кордону та одним з перших було окуповане росіянами. Населений пункт звільнили у вересні минулого року. З того часу його чи не щоденно обстрілюють, однак усе одно до селища поступово повертається життя.
Від північної межі селища Козача Лопань до кордону з рф два кілометри. Через це населений пункт обстрілюють військові країни-агресорки чи не щоденно.
Дорога до селища пролягає через пусті та понівечені вулиці Слатиного, Прудянки та Цупівки, що перебували в так званій «сірій зоні» та які російські окупанти знищили майже вщент.
– Прудянка зруйнована майже на 90 %. Є населені пункти, які на 60 % зруйновані. Загальну кількість у відсотковому відношенні зараз важко визначити, бо працює комісія, яка створена при військовій адміністрації, вона займається складанням актів руйнувань як приватних будинків, так і державних закладів, – розповів «Слобідському краю» начальник Дергачівської міської військової адміністрації Вячеслав Задоренко.
Він додав, що Харківщина наразі одна з найбільш замінованих в Україні, а Дергачівська громада – в області. У населених пунктах Проходівського, Прудянського та Токарівського старостинських округів суттєво пошкоджені лінії електропередач та перебиті газові мережі, а через великі площі замінованих територій немає можливості відновити ці комунікації, оскільки є ризик того, що спецтехніка і фахівці можуть підірватися.
Наприклад, у Цупівці в одного з фермерів за час повномасштабного вторгнення з 30 корів залишилося лише шість. Більшість худоби підірвалася на мінах у районі села. Одна з корів, яка вижила після підриву на протипіхотній міні, залишилася без одного копита. Сам чоловік увесь час бойових дій перебував у Цупівці та опікувався тваринами.
До самої Козачої Лопані російські війська зайшли в перші години повномасштабного вторгнення та поступово просувалися в бік Харкова, допоки українські захисники не дали їм відсіч. Після того, як плани загарбників захопити Харків провалилися, вони організували в селищі свої штаби та катівні, де утримували місцевих жителів з проукраїнською позицією.
Одне з таких місць було організовано у підвалі місцевого вокзалу. Жителі умовно називають цю катівню «слідчим ізолятором», оскільки тут росіяни вибивали з жителів «свідчення». Це невелике приміщення з двома маленькими кімнатами, в одній стоять столи, де окупанти допитували людей, в іншій, ще меншій, розміщувалося двоповерхове ліжко з одним матрацом та захаращені мотлохом кухонні меблі. На одній з шаф написано чорним маркером «Мы на руинах павших городов Воскреснем и в книгу мертвых впишем ВАШИ ИМЕНА».
Після проведення всіх «слідчих дій» окупанти відправляли «підозрюваних» до другої катівні у приміщенні колишньої овочебази, вхід до якої позначений літерою «Z». У кутку підвального приміщення росіяни зварили металеву клітку, в якій на підстеленому пінопласті лежать декілька брудних матраців з подушками та ковдрами. У сусідньому приміщенні розкидана купа меблів, металу та бетону. Як розповідає один з військових, тут жили російські наглядачі, і перед деокупацією по цьому приміщенню українська артилерія завдала прямого удару, внаслідок чого багато окупантів загинуло.
«Без зв’язку гірше, ніж без світла»
11 вересня 2022 року до селища увійшли ЗСУ та звільнили Козачу Лопань від російських військ. Населений пункт був під окупацією протягом 200 днів, і весь цей час мешканці не мали стабільного зв’язку зі своїми близькими. Додзвонитися або зайти в Інтернет на території селища було неможливо, оскільки росіяни поставили поблизу селища «глушилки», які блокували покриття стільникових мереж як українських, так і російських.
– Ми зрозуміли, що навіть без світла і без газу не так страшно. Без зв’язку ми й не знали, що робити. Місцеві, щоб подзвонити, виходили на якісь пагорби та інші височини. Там деколи пробивалася мережа, але ж росіяни знали, куди ми ходимо, телефонуємо, і вони туди також ходили, контролювали, – згадує староста Козачолопанського старостинського округу Людмила Вакуленко.
Подекуди російські окупанти забирали у місцевих жителів мобільні телефони та показово прибивали їх цвяхами до дерева на вулиці Кооперативній – одній з центральних у Козачій Лопані.
У самих же військових рф був централізований зв’язок штабу з росією. Між собою окупанти спілкувалися раціями.
Вплив пропаганди
Ще до повномасштабного вторгнення та навіть початку війни у 2014 році у більшості прикордонних населених пунктів російське телебачення «ловило» іноді краще, ніж українське, а отже, російська пропаганда працювала у Козачій Лопані на повну. Але, хоча частина жителів відчула на собі вплив цих наративів, усе ж таки переважна більшість людей, за спостереженнями Людмили Вакуленко, була проукраїнськи налаштованою, з оваціями та прапорами зустрічала воїнів ЗСУ під час звільнення.
Після повернення української влади до Козачої Лопані повернули і зв’язок вітчизняних мобільних операторів та мовлення українських телеканалів. Російські ж, навпаки, заглушили.
Однак головним засобом впливу на місцевих жителів були газети. Майже по всій окупованій території Харківської області, зокрема в Козачій Лопані, російські війська розповсюджували щотижневу газету «Харьков Z», матеріалами якої вводили в оману відрізаних від українського інформаційного простору людей. Це «видання» пропагувало негатив щодо України та всього українського і відповідно позитив стосовно росії. Наприклад, у цьому «листку» був надрукований матеріал з назвою «Россия здесь навсегда». Зараз ці «газети» є своєрідним експонатом, що нагадує про трагічні події окупації частини області. І ті примірники газет, що залишилися, Людмила Вакуленко планує залишити для музею.
Щоденні обстріли
До початку повномасштабного російського вторгнення в селищі проживало трохи менше 6000 людей, наразі ж у Козачій Лопані – близько 1600 мешканців, з урахуванням тих, хто виїхав з населених пунктів, які ще ближчі до кордону з рф та які ще частіше обстрілюють російські окупанти.
Так, наприклад, нещодавно місцевій владі довелося евакуювати майже все село Гранів. Удалося вивезти маломобільних людей та дітей. Наразі в селі лишаються троє осіб, які категорично не хочуть виїжджати. Гранівці, які залишилися в населеному пункті, попри постійні обстріли та руйнування всієї інфраструктури, пояснюють, що залишаються для того, щоб годувати покинутих тварин, яких доволі велика кількість по всій громаді.
– Ми вже стільки разів пропонували, особливо в тих близьких до кордону населених пунктах – це село Гранів та селище Ветеринарне, однак люди не хочуть. Ми до цього ставимося обережно та з розумінням. Єдине, до чого ми категорично віднеслися – це до евакуації маломобільних та дітей. Тут без ніяких «але», – наголошує Людмила Вакуленко.
Наразі ледь не щоденні обстріли всіх населених пунктів старостинського округу є головною і найбільшою проблемою.
Напередодні приїзду «Слобідського краю» до Дергачівської громади, 24 березня, російські окупанти знов обстріляли Козачу Лопань, унаслідок чого зайнялося поле і загинула жінка, яка намагалася його погасити. Також сталися перебої з електропостачанням, однак світло відновили вже наступного ранку.
Та й узагалі відновлення у громаді відбуваються доволі швидко. Наприклад, електропостачання та газові мережі в селищі відновили майже одразу після деокупації.
– Песимісти і не думали, що так швидко проведуть світло. І з опаленням ми були вже цієї зими, а тих, хто не проводив собі газ, міська рада забезпечила дровами. У нас жодна людина не постраждала від морозів, – ділиться староста селища.
Також вона додає, що, якби росіяни перестали стріляти, селище вже б давно повернулося до нормального життя та відновило все, що пошкодили окупанти.
Життя повертається
У Козачій Лопані вже відновила свою роботу амбулаторія загальної практики – сімейної медицини, в якій наразі працюють два сімейні лікарі, фельдшер та медсестра. Однак у разі екстреної ситуації машину швидкої допомоги доводиться чекати з Дергачів. У середньому шлях з центру громади до селища займає близько пів години по вже відремонтованій дорозі.
Також з березня до селища двічі на тиждень приїжджає мобільне відділення Укрпошти, яке доставляє мешканцям пенсії та кореспонденцію. Раніше, як розповідає Людмила Вакуленко, представники Укрпошти приїжджали до Козачої Лопані раз на місяць, через що поряд з машиною поштарів завжди збиралося багато людей, а це своєю чергою піддавало їх потенційній небезпеці.
У Козачій Лопані відновили роботу три невеликі магазини, проте працювати так, як до повномасштабного вторгнення, вони не можуть. Зараз у торгових точках обмежений асортимент, що складається з найбільш популярних товарів, яких мешканці не отримують у продуктових наборах, що надходять як гуманітарна допомога. Здебільшого це хліб, ковбаса, риба тощо.
Також після звільнення селища у будівлі місцевої школи організували пекарню, де досі печуть безкоштовний хліб для жителів старостинського округу.
Крім того, побільшало транспорту, що курсує між Козачою Лопанню та іншими населеними пунктами. На зупинці перед будівлею старостату висить оголошення з розкладом соціального автобуса до Дергачів. Як розповідає староста селища, зараз транспорт за цим маршрутом їздить тричі на тиждень.
Цей безкоштовний автобус возить мешканців селища завдяки зусиллям громадської організації «Проліска». Також волонтери в найближчому майбутньому запустять ще один соціальний маршрут сполученням Козача Лопань – Харків.
Крім автобусного сполучення, «Проліска» продовжує допомагати Дергачівщині з будівельними матеріалами, яких так потребують мешканці постраждалих населених пунктів громади.
Однак найбільшою потребою Людмила Вакуленко називає запуск електропоїздів. Хоч наразі транспорту із селища вистачає, але люди часто питають, коли вже буде електричка з Дергачів до Козачої Лопані, оскільки вона була б зручнішою для пенсіонерів, які залишаються в населеному пункті. Наразі ж рейковий автобус з Дергачів прямує лише до села Нова Козача, що розташоване за три кілометри від Козачої Лопані. Залізничний транспорт неможливо запустити до прикордонного селища через те, що на ділянці маршруту обірвані проводи, які не можна відновити через мінування та постійні обстріли.
Білопілля: за 7 кілометрів до кордону
Так склалась історія, що маленьке містечко Білопілля, що на Сумщині, з населенням не більше 15 тисяч, уже не перший раз за свою тисячолітню історію виконує функцію фортеці для країни.
Місто знаходиться за 7 км від кордону, а всього у Білопільської громади понад 40 кілометрів спільного кордону з рф. Тож 24 лютого 2022 року про вторгнення там дізналися не з Інтернету, а з вибухів, що почули в усіх домівках міста. Кілометри ворожої техніки рухались околицями Білопілля. І практично одразу, з перших днів вторгнення, громада опинилася в оточенні. Російські військові виставили свої блокпости на головних дорогах, які вели з Білопілля.
Перші ракети, які прилетіли в місто, розбили потужності місцевого ретранслятора. Частково зникли зв’язок, телебачення, радіо, Інтернет. Не працювали ні пошта, ні служби.
Але громада жила, увімкнулися так звані процеси саморегуляції. Люди допомагали одне одному, ділилися продуктами, ліками, підвозили до Сум, допомагали евакуюватися. А найбільше чекали звільнення Сумщини.
Після того, як ворога вигнали за кордон, почався інший етап у житті громади. Фактично щоденні обстріли та вибухи не дозволяють людям повноцінно жити на нашій території. Є села, де вже не залишилося жодної цілої хати, села, де не живуть люди.
Зруйновані цілі вулиці, школи, адмінприміщення, пам’ятники, церква… Сотні пошкоджених приватних будинків. Убиті й поранені мирні люди. Фактично знищено три школи, ще дві – значно пошкоджено.
Місцеві жителі навчились відрізняти по звуку зброю, з якої стріляють, визначати, куди прилетіло. У районі гуляє багато фейкової інформації. Майже щомісяця йдуть чутки «про наступ», які дуже тривожать людей і викликають певну паніку. Тож місцеві медіа двох прикордонних громад Сумщини роблять спецвипуски «Спільнопілля», через які поширюють правдиву інформацію.
Обстріли міста
Ми побували у двох населених пунктах Білопільської громади: безпосередньо у Білопіллі та селі Павлівка, звідки видно ворожий кордон.
Місто, центр громади, у березні постраждало найбільше. Жителі Білопілля та околиць уже звикли до мінометних обстрілів, чують і знають, як себе поводити.
Попри обстріли та руйнування (торік ворог бомбив Білопільську лікарню, залізничний вокзал сусідньої станції Ворожба, школу № 5, житлові будинки), в місті працюють усі заклади та установи.
За рік війни в громаді загинуло сім мирних жителів. З них – одна дитина. Поранено близько двадцяти осіб.
Утім, громада живе і працює. Надається медична допомога, соціальні послуги, працюють магазини, комунальні установи, транспорт. Є зв’язок, Інтернет, дистанційно триває освітній процес.
Ворог руйнує, громада відбудовує. Проте ніколи не розумієш, що можна чекати від окупанта. Так, у ніч з 23 на 24 березня місто опинилось в епіцентрі потужного смертельного обстрілу.
По місту гатили із САУ, «градів», мінометів. Над містом летіли й кидали бомби «Шахеди». Але найбільше руйнувань і біди принесли авіаційні керовані бомби, які скинули з літаків.
За словами речника Повітряних Сил ЗСУ Юрія Ігната, вночі близько 10 винищувачів СУ-35 атакували об’єкти Сумської області керованими авіаційними бомбами.
Вже до ранку стало відомо про двох загиблих. На своїх робочих місцях загинув черговий поліції Вадим Листопад і охоронець ліцею № 4 Олександр Зарецький. У лікарню доставили 15 поранених з різним ступенем тяжкості.
Ворог знову пошкодив ретранслятор, приватні будинки поруч, фактично зруйнував будівлю райвідділу поліції в центрі міста та приміщення початкової школи ліцею № 4.
– Будівля школи фактично знищена. В неї прямим попаданням влучила авіаційна бомба, яка вбила охоронця та в радіусі кілометра пошкодила навколишні приміщення, – розповідає директор ліцею Микола Гончаров.
За його словами, школа побудована 130 років тому. Вона пережила дві війни. П’ять років тому її повністю реконструювали.
– Це історична будівля, тут до 10 років навчався Антон Макаренко та його брат, бо родина мешкала неподалік. Але ворог не рахується ні з чим. Навіть написали у своїх пабліках, що знищили якийсь склад… Скажу чесно, в школі був лише один склад – дров, які ми заготовили для опалення приміщення. Цей склад, як і майстерні та інші приміщення, теж зруйнований. Удар був такої сили, що міцні перекриття із залізничних рейок між двома поверхами розкидало на відстань кількох сотень метрів, і залізні рейки поламало, як сірники. Найбільша втрата – це загибель людини. Школу ми відбудуємо, дітей навчати продовжимо, але життя людині не повернеш, – говорить Микола Гончаров.
Поруч із школою розташоване приміщення Білопільського вищого професійно-технічного училища, в якому вибито 210 вікон і десятки дверей, пошкоджено дах. Завдано збитків майстерням, службовим приміщенням.
У центрі міста вибухом пошкоджено десятки будинків, як багатоквартирних, так і приватних.
За словами Білопільського міського голови Юрія Зарка, вже зранку 24 березня почались ремонти та ліквідація наслідків.
– Ми забезпечуємо найнеобхіднішим пошкоджені будинки: плівкою, шифером, захисною плитою тощо. Працюють бригади з відновлення, допомагають інші громади та благодійні фонди, – розповідає Юрій Зарко.
Але через три дні вночі з 27 на 28 березня знову на місто впала авіаційна бомба і пошкодила кілька будинків у центрі міста та Білопільський ліцей № 1.
За ці дні громада згуртувалася ще більше. За кілька днів відновила роботу пошта, відновлено Інтернет, зв’язок, сигнал телебачення.
Постраждали Павлівка та інші села старостату
Павлівка – це центр старостату, населені пункти якого розташовані вздовж кордону. Цей старостат постійно страждає від обстрілів. Тут найбільше руйнувань та пошкоджень.
Ворог намагався знищити місцеву школу, сільгосппідприємства, пошкоджена техніка, десятки будинків не придатні для проживання. На жаль, у селі загинуло двоє мирних мешканців – жінку вбив осколок від міни у власному дворі, також на міні підірвався місцевий аграрій.
Повністю знищене і фактично спалене ворогом село Волфино, яке з однойменним населеним пунктом у рф розділене залізничною станцією. Із села вивезли всіх людей, залишені будинки щодня обстрілюються. До цього у Волфино знищили ферми, зерносховища, сільгосптехніку. Евакуйовані люди в безпеці.
Зараз на території Білопільської громади посилюються заходи безпеки та все більше надається благодійна та гуманітарна допомога.
Нагадаємо, уздовж автошляху Дергачі – Козача Лопань прибирають стихійні сміттєзвалища.
Нагадаємо, міжнародна благодійна організація «До України з любов'ю» відкрила громадську їдальню у Дергачах Харківської області.
Фахівці Дергачівського району електричних мереж АТ «Харківобленерго» відновили електропостачання у селі Лещенки, яке було знеструмлене ще у березні 2022 року.
Головні новини Дергачі читайте на нашому сайті.
«Армія відновлення» на Харківщині: як працює, скільки платять та хто долучається
«Усе, що їздило, росіяни викрали»: у Шевченковому відновлюють комунальний автопарк
Сотницький Козачок під контролем ЗСУ – керівник Золочівської громади
Ворог захопив Сотницький Козачок і здійснив майже 30 атак: останні новини з фронту на Харківщині