«Людей не кидають напризволяще»: що відбувається після евакуації з прикордонних сіл Харківщини
У прикордонних Івашках Золочівської громади до кордону з росією місцями лише 500 метрів. Попри постійні атаки дронів і мінну небезпеку, частина людей досі не хоче виїжджати. Одна з причин – чутки, що після евакуації вони залишаться без житла та підтримки.
Староста Івашківського старостинського округу Золочівської громади Наталія Піддубна розповіла журналістам «Слобідського краю», як насправді проходить евакуація, де розміщують людей після виїзду та чому чутки про відсутність допомоги не відповідають дійсності.
Ситуація у прикордонних селах Золочівської громади залишається вкрай небезпечною. Від окремих вулиць до державного кордону – лише кількасот метрів.
«Є вуличка, де в нас 500 метрів до кордону, а так взагалі від кілометра до півтора – це кордон, на жаль, з такими сусідами, яким не шкода зовсім населення», – говорить Наталія Піддубна.
Особливе занепокоєння викликає наближення осені та зими. У старостинському окрузі вже немає комунікацій, а усі села – заміновані.
«Я зроблю усе необхідне, щоб вивезти останні 10 людей, які залишаються в Івашках, бо я розумію, що зиму вони не переживуть. У них вистачить гуманітарної допомоги, харчі, буржуйки, гігієнічні засоби – усе це в них є. Але коли похолоднішає, люди ж навіть не зможуть вийти назбирати дров. росіяни розкидують міни скрізь, не дай Боже людина наступить, вона не зможе мені повідомити. Це дуже небезпечно», – зазначає Наталія Піддубна.
Вона наголошує, що евакуація з прикордоння триває постійно, хоча кожна така операція пов’язана з ризиком для життя.
«Два тижні тому ми також вивезли п'ять людей. Завдяки нашим хлопцям, вони, ризикуючи своїм життям, йдуть до домівок, забирають цих людей, переводять, саджають до своїх автомобілів і довозять до Золочева», – розповідає староста.
Після цього людей транспортують у Харків до транзитного пункту, де людям надають багатосекторальну допомогу.
«Там волонтери ними займаються повністю. Вони надають їм всю необхідну гуманітарну допомогу, оформлюють їм грошову допомогу, яку вони потім отримують, також відразу оформлюють їм ВПО, і кому потрібно, надають гуртожиток», – говорить Наталія Піддубна.
За її словами, поширені серед людей побоювання про те, що після евакуації вони залишаться без житла чи підтримки, не відповідають дійсності.
«Гуртожитки, з усіма мешканцями, з якими ми комунікуємо, їм дуже подобаються. І потім ми все одно на зв'язку. Взагалі наші люди задоволені своїм життям у гуртожитках», – говорить Наталія Піддубна.
У громаді наголошують, що головне завдання зараз – вивезти з небезпечних населених пунктів усіх мешканців, які залишаються поблизу кордону, особливо напередодні зими. Адже з кожним місяцем перебування у прикордонних селах стає дедалі небезпечнішим.
Раніше ми писали про те, як живе прикордонна Золочівська громада.
Безкоштовна «крамниця» добра: як харків’яни допомагають переселенцям почати життя заново
Війна змінює освіту: як зросла кількість приватних шкіл на Харківщині
На Харківщині діти з прифронтової громади перемагають у конкурсах і займаються спортом
В Ізюмі російський дрон вибухнув прямо в руках у чоловіка