«Чотири дні пили воду з калюжі»: кому і як допомагають волонтери в Сахновщинській громаді. Фото, відео

24 лютого змінило сферу діяльності багатьох українців. Одна з них – жителька Сахновщини Валентина Косточка, яка до початку війни працювала директором Костянтинівського ліцею. Вона й нині обіймає цю посаду, але поєднує її з вкрай важливою на сьогодні справою – волонтерством.

– Ми зареєстровані як громадська організація «Захисник краю», яку створили ще до війни. Оскільки ГО не може діяти в цей період, ми перевели її протокольно у волонтерський центр «Добро», який я наразі очолюю. Мені важко сказати, з чого наша діяльність почалася. Коли почули 24 лютого, що розпочалася війна, просто сидіти вдома без діла і чекати перемоги ми не змогли, – ділиться пані Валентина.

Як каже очільниця «Добра», її команда надає різноманітну допомогу – широкий асортимент одягу, дитячий і дорослий, постільну білизну, памперси (дитячі й дорослі), продукти тощо.

– На Великдень, 24 квітня, вирішили зробити собі вихідний, але нам телефонували, просили вийти, щоб дали ковдри і білизну. Звичайно, вийшли, бо знаємо, що нашим хлопцям, які захищають нас, набагато гірше. Тому і в нас не може бути ніякого вихідного, оскільки все задля перемоги та всієї України загалом, – стверджує Валентина Косточка.

Читайте також: Проблеми з житлом, готівкою і пальним: як в умовах війни живе Сахновщинська громада

Сильний колектив

Команда «Добра» нараховує близько 40 людей: 19 працюють у Сахновщині, а ще по 2–3 місцевих – по старостатах. 14 волонтерів з центру громади працюють на постійній основі з 08:00 до 17:00, а то й буває до 20:00. Решта – це люди, які спочатку працюють на своїй роботі, а потім підключаються до однодумців і допомагають людям.

– У нас практично всі люди в команді це ті, яких допомогли евакуювати і які приїхали як переселенці. Це дуже сильна команда, це студенти, люди, які також були директорами або вчителями шкіл, чи просто знайомі. Зараз у нас дуже багато знайомих волонтерів у всіх куточках України і за кордоном, і ми кожного дня щось веземо, їдемо за чимось, десь домовляємося, щось розвозимо адресно. Багато співпрацюємо з військовими, – розповідає керівниця «Добра».

Пані Валентина підкреслює, що її команда намагається допомогти всім.

– У 20-х числах квітня привезли 100 ковдр, 100 комплектів постільної білизни, ліки, памперси – все те, чого не вистачало. Кожного дня ми поповнюємо свою базу. Дивимося, якщо щось закінчується, сідаємо в машину та їдемо. Дуже багато людей нам допомагає. Наприклад, за два дні нам зібрали 30 тисяч гривень, якими оплатили машину з «гуманітаркою», що приїхала з Луцька. Також домовилися з волонтерським центром у Дніпрі, завдяки їм привезли бебі-бокси для немовлят. Настільки приємно, коли ти вручаєш ці пакунки, бачиш сльози радості людей, які дуже вражені, – каже Валентина Косточка.

У другій половині квітня з Німеччини до «Добра» прийшло багато ліків. Їх сформували і передали в одну з харківських лікарень, де лікуються наші захисники. Також для них попросили одяг.

Місцеві не залишаються байдужими

Очільниця «Добра» зізнається, що минулий тиждень був найважчим для її організації за весь цей воєнний час.

– Проблема була в той тиждень, що перед Великоднем, коли Західна Україна відзначає це свято, вони всі віруючі люди. Телефонуєш, а вони кажуть: «Давайте з понеділка». І виходить, що в тебе випадає кілька днів, і ти не розумієш, що і де тобі взяти. Домовляєшся з місцевими – дають олію, крупу тощо, – розповідає Валентина Косточка.

Волонтерка поділилася і найбільшим досягненням її організації.

– До нас звернулися хлопці з передової. Ми їм знайшли машину «Пікап» у Литві, назбирали грошей. На початку травня передамо, – каже жінка. – Ми з чоловіком і свою машину «дев’ятку» віддали, передали новий телефон. І це робимо не тільки ми, на це готова вся наша команді – віддати все, тільки щоб Україна перемогла.

Очільниця «Добра» підкреслює, що місцеві сильно згуртувалися, аби допомогти вимушеним переселенцям і країні загалом.

– Я ніколи не думала, що ми такі сильні, що настільки багато людей готові віддати все для того, щоб допомогти іншим, – зізнається пані Валентина. –  Багато місцевих поповнюють наші запаси. Нам люди настільки повірили, що кожного дня хтось щось несе і проситься, щоб приєднатися до нашої команди. Малеча приносить іграшки, а дорослі – гроші, одяг, їжу.

Читайте також: Лежала під завалами та кликала на допомогу: історія 15-річної дівчини з Чугуєва

Зворушливі історії

«Добро» своєю увагою і турботою охоплює всіх переселенців громади, а таких офіціально зареєстрованих у ТГ понад 6 тисяч 800. Утім є одне але –  це не поширюється на нахабних переселенців.

– Буває таке, що заїжджають на джипах і з гонором запитують: «А що тут у вас є?». Ні, стривайте, у нас не супермаркет. А вони починають казати, що нас це не влаштовую і це. І такий випадок трапляється раз на день, – розповідає Валентина Косточка. – Ми стараємося допомагати тим людям, які залишилися без даху. Ми от з Дергачів евакуювали 52 людини, які втратили все. Ми їх забрали з бомбосховищ. Половина з них живе в школі. Ми там їм створили умови, один навіть поранений, міна поряд розірвалася, нога поранена, на інвалідному візку зараз.

За словами пані Валентини, найчастіше в першу чергу внутрішньо переміщені особи потребують одяг і постільну білизну, а потім уже їжу.

 – Ті люди, які тікають, не встигають узяти майже нічого з дому, останні, що приїжджали з Ізюма та Краматорська на обстріляних машинах, заскочили до нас практично роздягнені. Вони навіть їжі не попросили, їм потрібні були подушки, одяг, постільна білизна. Звісно, ми все дали. Дуже переймаємося долями людей. Кожного треба вислухати, допомогти, обійняти, – ділиться Валентина Косточка.

За її словами, до них приходять люди з такими зворушливими історіями, що просто неможливо бути до них байдужими.

– У Сахновщину приїхав чоловік з Краматорська, який звідти до нас добирався чотири дні. До нашого центру він (йому за 60 років) приїхав на велосипеді, одяг на ньому був пошарпаний. Чоловік у нас попросив щось дати йому поїсти, втім, на жаль, у нас на той момент усе роздали. Кажемо, щоб узяв якийсь одяг. Він такий чоловік з гумором, коли вибрав піджак, сказав: «О, так я ще тут і одружуся».

Водночас команда «Добра» шукала хоч щось, аби нагодувати чоловіка. Знайшли банку консервації, яку волонтери брали собі поїсти.

– Чоловік ставить банку, а вона розбивається. Він одразу падає на коліна і благає: «Принесіть, будь ласка, пакет. Я все зберу. Ви не розумієте, ми чотири дні воду з калюжі пили». У нас такий шок був, ми не можемо його підняти, він хапає ті помідори. І це остання банка була, а він каже, що дуже хоче їх. Жахлива ситуація, сліз стримати просто неможливо. Ми наступного дня принесли йому повноцінний продуктовий набір – чоловік був дуже зворушений, плакав, – каже пані Валентина.

«Не страшно, я в Україні»

А ще Валентина згадує маленького хлопчика, який їй у душу запав, чотири з половиною рочки. Він прийшов з бабусею до їх центру. Переїхали вони в Сахновщину з Харкова в перші дні війни. Батьки малюка загинули внаслідок обстрілів.

– Цю історію просто неможливо забути. Бабуся прийшла з онуком. Жінка плаче, ми підшукуємо для них одяг. Поки пенсіонерка вибирала, ми запропонували хлопчику взяти іграшку. Він дуже скромно відповідає: «Ту візьму». Ми йому кажемо, щоб брав дві, а він: «Ні, мені й однієї вистачить, а то нехай іншим діткам буде», – згадує Валентина Косточка. – Продовжуємо з ним спілкуватися і питаємо: «Тобі страшно?». І тут його відповідь нас просто приголомшує: «Ні, не страшно. А чого мені повинно бути страшно, я в Україні, на своїй землі». Раніше мені б таке сказали, я б не повірила, що діти в такому віці можуть так по-дорослому розмірковувати.

Крім переселенців, з артилерії волонтери «Добра» допомагають місцевим – пенсіонерам, які дійсно опинилися в складних життєвих умовах, тяжкохворим, матерям дітей з інвалідністю та багатодітним сім’ям.

Керівниця «Добра» зазначає, що їй дуже подобається те, чим вона займається.

– Коли робиш добро людині, ти настільки заряджаєшся енергією. Так, ти дуже втомлюєшся, втім, коли бачиш, що людина почала усміхатися і дякувати тобі, обіймаєш її і  розумієш, що допоміг їй, це настільки заряджає. І ми всі в команді такі. Чи важко нам? Так. Будемо працювати надалі? Звичайно. Будемо допомагати людям доти, поки це можливо, – зауважує Валентина Косточка.