На Ізюмщину їдуть нові ВПО: історія 70-річної переселенки

Про це кореспондентці видання «Слобідський край» розповіла староста Заводського старостинського округу Валерія Меркулова.

За словами посадовиці, кількість переселенців збільшилась упродовж останніх трьох місяців у зв'язку з посиленням бойових дій на Донецькому напрямку. Люди прибувають як із населених пунктів власне Оскільської громади, зокрема, села Студенок, так і з сусідньої Донецької області.

«Згідно з останніми данними, на обліку в Заводському старостинському окрузі як переселенці перебувають 57 людей. Більшість із них осідає у селі Співаківка, яке теж зазнало серйозних руйнувань під час активних бойових дій та окупації у 2022-му, проте має більше вцілілих будинків у порівнянні з тими ж Заводами. Прибулі поселяються в домівках місцевих, які виїхали до більш безпечних громад України або проживають за кордоном. Усе відбувається за згодою власників житла», – розповідає Валерія Меркулова.

Як зазначає староста, місцеві не просять додаткової плати з нових жильців – їм достатньо, аби вони сплачували тільки обов'язковий комунальний платіж. Це високо оцінила переселенка із селища Дробишеве Лиманського району Донецької області Наталія Колесник. Упродовж повномасштабного вторгнення жінка вже вдруге змінює місце проживання.

«До 25 березня 2025 року я з дорослим сином залишалася в Дробишевому. Черговий приліт зруйнував наш будинок, син отримав серйозне поранення. Після операції, яку йому зробили у Слов'янську, син 48 діб провів у лікарні. Там ми й знайшли нове помешкання. З житлом допомогли хороші знайомі. Зараз у Слов'янську стало дуже небезпечно. Так я опинилася у Співаківці»,  –  розповідає Наталія Колесник.

За словами старости, жінці відвели під проживання будинок місцевих, яких наразі немає в селі. Будинок умебльований усім необхідним, є посуд, постільна білизна. Як і всі інші переселенці, вона отримала гуманітарну допомогу. Не залишили без підтримки і самі співаківці – поділилися городиною та садовиною, яка щедро вродила в цьому році.

«Доведено, що історія повторюється, події життєві також. У далекому 1933-му році моя бабуся Анна Василівна Колесник із трьома малолітніми дітьми йшла по селищу Дробишеве, шукаючи житла. Їх виселили із хутора біля річки Оскіл – саме утворювалось Оскільське водоймище. Добра жінка Марфа Кравченкова пустила пожити в себе в кухні. Так само і я восьмого серпня 2026 року йшла Співаківкою в надії, що мене теж пустять тут пожити. Добрі люди трапились і мені», –  ділиться переселенка Наталія Колесник.

Як розповідає староста, переселенці знаходять себе на новому місці в нових умовах.

«Хто молодший – шукає роботу або стає на облік у Центрі зайнятості в надії знайти її найближчим часом. Подружня пара з числа переселенців влаштувалась до місцевої крамниці: дружина –  продавцем, чоловік – підсобним працівником. Вакансій, у нас, звісно, небагато, зате роботи на сільських дворах і городах – хоч відбавляй. Хто має потребу в грошах – наймається до місцевих: кому картоплю викопати, кому криницю почистити тощо. Долучаються ВПО і до плетіння маскувальних сіток та інших корисних громадських ініціатив», – каже Валерія Меркулова.  

За словами пенсіонерки Наталії Колесник, порівняно зі Слов'янськом у Співаківці вона почувається більш спокійно.

«Тут я стала спати, хоча звуки війни долітають і сюди. Не хочеться їхати далі, все-таки 70 років маю, вік, але всяке може трапитись. Та найбільше хочу додому, хоч у землянку, а додому. І вірю, що до свого Дробишевого я обов'язково повернусь», – не втрачає оптимізму переселенка. 

Раніше ми писали про нову грошову допомогу для ВПО .

Дякуємо, що прочитали цей матеріал. Приєднуйтесь до читацької спільноти «Слобідського краю».