«Позичили» російський танк та партизанили в окупації: як жителі Харківщини протистоять ворогу

Незавершена історія героя з Куп’янська

«Куп’янськ – це Україна!» – скандували учасники мітингу на центральній площі Куп’янська 1 березня 2022 року. Народне зібрання очолював депутат Куп’янської міської ради, ветеран АТО, організатор місцевої територіальної оборони Микола Маслій.

Фото: Фейсбук/Микола Маслій

Коли військові рф увійшли до міста, пан Микола був серед тих депутатів міськради, який не пішов на співпрацю з ворогом. Саме він повернув український прапор на будівлю окупованої росіянами Куп’янської міськради.

Депутату Маслію вдалося зібрати тисячу однодумців. Вони вирушили за ним до центру міста. Біля приміщення «Укртелекому», розташованого на шляху їх слідування, за ними уважно стежили військові рф. Якоїсь миті він відділився від юрби і попрямував у бік росіян. Депутат міськради вирішив переконати їх залишити Куп’янськ. 

Окупанти почали кидати світлошумові гранати. За димом люди не змогли розгледіти, куди подівся Микола Маслій. Одне було очевидним – його забрали росіяни.

На пошуки зниклого кинулися не тільки рідні, а й побратими по АТО. Вони робили численні запити до правозахисних організацій, у тому числі міжнародних. Небайдужі до долі пана Миколи хапалися за будь-яку інформацію. Один з найближчих друзів брався організувати його обмін на російського полоненого. Та намарно. Ніхто з достовірністю не міг назвати його точного місцеперебування.

Минуло вже півтора року, як про Миколу Маслія немає жодної звістки. Рідні та близькі не втрачають надії.

В окупованій Балаклії намагався зірвати триколор

Березень 2022-го. Перші дні окупації Балаклії. Чоловік відчайдушно намагається зірвати триколор з адмінспоруди в центрі міста. Цей відеоролик тоді буквально підірвав соцмережі. Кожен, хто переглянув його, вдавався у питання: «Хто він, цей герой?" 

Сміливцем виявився тепер уже 21-річний корінний балаклієць Олексій Сапожніков. Коли розпочалася війна, Олексій був на заробітках у Чехії. Вже 25 лютого він усе залишив і поїхав додому. У Балаклії залишалася його наречена Віка.

– Я лютував, коли в Балаклію увійшли ворожі танки. Ненависть нуртувала в мені, коли щовечора, щойно повертало на дев’яту годину, їхні винищувачі сколихували повітря – і за хвилину вже чулися вибухи, – розповідає Олексій.

Хлопець з Вікторією та її батьками рятувався від обстрілів у підвалах. Олексій не тільки чув, а й бачив, як мужньо обороняється Ізюм – у його напрямку постійно зависали заграви.

– Одного березневого дня я підбив свого друга на партизанську вилазку. Розповів, що хочу скинути з флагштока над адміністрацією їхній прапор. Друг підтримав мене, – згадує Олексій.

.

Фото: Олесій Сапожніков

Ще один товариш налаштовував свій мобільний на відеозапис. Олексій легко прослизнув усередину адмінбудівлі, бо її двері і вікна стояли настіж. Непоміченим потрапив на дах і тільки тоді збагнув, що флагшток установлений дуже високо. Та відступати хлопець і не думав. Він уже смикав триколор на себе, як почулися постріли. Олексій побачив трьох російських солдатів, які намагалися влучити в нього з автоматів. Він грудкою скотився униз і почав блукати підвальними лабіринтами, щоб непоміченим вийти назовні.

– Мій план, на жаль, видався провальним. Руські прив’язали полотнище міцними вузлами. Там одним смиком було не обійтися, а знизу вже щедро поливали автоматними чергами, – згадує Олексій Сапожніков.  

 Фото: Олексій Сапожніков

Своїм вчинком він хотів підняти моральний дух земляків і показати завойовникам, що їм тут не раді. Сьогодні Олексій з Вікторією вже чоловік і дружина. Живуть у вільній Балаклії під жовто-блакитним прапором.

 Партизани зі Старосалтівської громади

 Із самого початку окупації рідного села в Старосалтівській громаді 63-річний Василь бачив велику кількість ворожої техніки. У них стояли російські БМП, БТР, «Урали», які стріляли по Харкову.

Чоловік дуже хотів допомогти харків’янам і почав через день виходити на «полювання», маскуючись під прогулянку із собакою. Плани, як завадити рашистам, розробляв уночі. Одного разу біля машини окупантів Василь знайшов ящики з боєприпасами. Знахідку чоловік успішно викрав та заховав. Така сама доля спіткала і документи рашистів.

Фото: Суспільне

Потім Василь вирішив красти акумулятори з техніки. Після цього пошкодив шланг, через який заправляють техніку, чим повністю її знерухомив. Але під час однієї з прогулянок наступив на міну. Чоловікові відірвало ногу, самотужки він перев’язав її повідцем своєї собаки Мальви та поповз трасою. Пораненого підібрали українські військові й наклали ще один джгут, після чого доправили в лікарню до Харкова.

А житель Старого Салтова Микола Ковальов відстрілювався від окупантів їхніми ж боєприпасами, які забрав з автівок розбитої колони росгвардії біля сусіднього села. Чоловік побачив у вікно, що на вулиці поблизу його дому зупинилося кілька автівок з окупантами. Він відразу зрозумів, що це по нього. Відправив дружину до матері і сказав, що живим не здасться.

Фото: Суспільне

Рашисти перелізли через паркан та погукали чоловіка. Микола вийшов по-домашньому, вороги не розраховували, що в нього є зброя. Першого окупанта чоловік пристрелив у котельні. Інші російські військові спершу почали тікати, але потім відкрили вогонь по будинку.

Микола Ковальов зміг вибігти до лісу, але там йому теж довелося повоювати – вбив ще одного ворога. Микола переховувався чотири доби, ночами пішки йшов до Харкова. Після цього чоловік дев’ять місяців воював за Україну, у грудні 2022 року його демобілізували. Наразі він намагається відновити свою знищену домівку.

«Мозолили» очі окупантам жовто-блакитними стрічками

В амбулаторії села Веселе Савинської громади молодшою медичною сестрою працює пані Наталія. Село пів року було в окупації. Руські так змучили своїми порядками, що місцевим хотілося бодай якось їм допекти.

– У 2014 році мій племінник закінчив школу. Збереглася його жовто-блакитна стрічка випускника. Разом із друзями я порізала її на вузенькі смужечки, переплела між собою і розвісила в місцях вірогідного скупчення окупантів: на центральній алеї сільського парку, на воротах біля мобільної вишки, – розповідає жінка.

Фото: "Слобідський край"

Загарбники забороняли ходити людям через парк, проте самі постійно гуртувалися там. Повз мобільну вишку не один раз на день проносилися на танках. Пані Наталії та її друзям хотілося, щоб вороги помітили ці стрічки й усвідомили, що люди чекають на своїх.

«Позичили» у росіян танк

2 березня 2022 року в мережі з’явилося відео, де люди як у цивільному, так і у військовій формі верхи на танку радіють і кажуть, що «позичили» його в росіян. Ця подія сталася на день раніше, 1 березня. Тоді мешканці Слатиного Дергачівської громади, які раніше організували своєрідну самооборону з місцевих чоловіків для охорони селища від мародерів, змогли «позичити» російський танк. .Фото: ХОВА

Як розповідає один з учасників цієї пригоди – місцевий підприємець та інженер-технік за фахом Віктор Кичук, танк застряг у полі неподалік Слатиного. Вони разом з односельцями та військовими відкопали його, зуміли завести і вивезти. Після цього танк було передано на потреби Збройних Сил України. За словами Віктора, танк ще довго прослужив українським захисникам, але наразі нічого чоловік про його долю не знає.

Також він згадував, що, крім танка, на дорозі між Слатиним та Прудянкою було ще близько десяти одиниць пошкодженої російської техніки, серед яких і самохідні артилерійські установки та бензовози. Деякі машини вдалося теж вивезти і передати українським військовим.

Передавав координати ворожих складів

Архітектор Олександр Мицай із Донецька відразу не прийняв режим, який ще у 2014 році почали нав’язувати гіркін і його компанія. За день до приходу загарбників він виїхав з міста. Поселився в селі Яремівка Оскільської громади в будинку, який не тільки сам спроєктував, а й збудував.

У 2022 році ворог відразу заглушив у селі зв’язок. Та винахідливі яремівці, хоча було далеко й небезпечно, піднімалися на крейдяну гору. Неодноразово на точці її мобільного «прийому» побував і Олександр. І не тільки для того, щоб поспілкуватися з рідними. Своєму давнішньому другові Сергію Кохану, нинішньому старості Студенокського старостинського округу, до якого входить і Яремівка, він передавав дані про місця дислокації ворожої техніки. Сергій, перебуваючи на підконтрольній Україні території, знаходив можливість передавати інформацію нашим хлопцям.

– У тому, що інформація доходить до потрібних людей, я переконався зовсім скоро. Було в росіян два великих склади зброї. Одного дня їх прицільно розстріляли, – зазначає Олександр Мицай.

Раз на тиждень в обумовлений час Олександр виходив на зв’язок із своїм другом упродовж п’яти місяців. І потім щоразу терпляче чекав, коли ЗСУ «дадуть прикурити» загарбникам.

Чоловік до війни мав свою фірму, був і залишається головою спілки архітекторів Донецької області. Та найчастіше замислюється не над вузькопрофесійним, а над тим, аби бути корисним у наближенні перемоги.

– Якщо імперія не розширяється, вона гине. Не можна залишати їй ані найменшого шансу, – переконаний пан Олександр.

 

Закопав рідний прапор у землю

На Харківщині житель одного з окупованих сіл на власному городі закопав усі жовто-блакитні прапори, що були в його будинку. Він дуже не хотів, аби українські прапори опинилися в руках ворога.

Потім чоловікові вдалося виїхати на вільні території, але про свою схованку він не забував. Після деокупації села звернувся до бійців 103-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України і попросив викопати його "скарб". 

Фото: Фейсбук/103-я окрема бригада територіальної оборони ЗСУ

Військові пообіцяли неодмінно повернути йому прапор з підписами бійців підрозділу як символ нескореності українців.

Не зрадили людей і Україну

На початку повномасштабного вторгнення рф в Україну загарбники частково або повністю окупували 28 громад Харківщини. Кілька очільників ТГ пішли на співпрацю з ворогом. Проте більшість голів не зрадила Україну. Дехто з них був у російському полоні, пройшли через допити та тортури, але не зламалися.

Так, кілька разів окупанти викрадали керівника Циркунівської громади Миколу Сікаленка. Його морозили, не давали їсти та спонукали до співпраці. Але він вистояв.

Через допити, підвал та погрози розстрілу пройшов і очільник Липецької громади Олексій Слабченко. Проте на співпрацю з ворогом чоловік не пішов.

Шевченківському селищному голові Валерію Приходьку рашисти кілька разів пропонували перейти на їх бік, проводили допит, але він відмовився.

Не зрадив Україну й очільник Великобурлуцької громади Віктор Терещенко. Йому тричі окупанти пропонували співпрацювати, один раз – коли чоловік був у полоні.

«Залізними леді» виявилися дві очільниці громад на Харківщині – Дворічанської та Петропавлівської. Галина Турбаба і Ольга Козирєва були у російському полоні та на бік ворога не перейшли, залишилися вірними українському народові.

Нагадаємо, що в окупованій громаді на Куп’янщині чоловік ходив до церкви у вишиванці: історія залізничника з Петропавлівки.

Також нагадаємо, що Савинська громада Харківської області отримала подарунок від Головнокомандуючого ЗСУ Валерія Залужного – прапор з підписом "залізного" генерала.

Раніше ми писали, що волонтерки-родички з Балаклійської громади Ізюмського району Харківської області печуть пиріжки для хлопців на передовій.  

Більше новин Харківська область читайте на нашому сайті.