Веломарафон Україною та фітнес-тренування: як спортсмени Харківщини допомагають ЗСУ

Прийняла за ворога

Дергачівська територіаль­на громада, що в передмісті Харкова, щоденно потерпає від ворожих обстрілів. У непрості моменти громада тримається на єдності та патріотизмі місцевих жителів. Одним із таких є уродженець села Катеринівка Лозівського району Олександр Коломієць, який проживає в Дергачах з 2006 року.

– Дуже довго мій мозок не хотів приймати те, що сталося. Зрозумівши, що це війна, не думав, що так надовго все затягнеться, – згадує Олександр.

Коли чоловік усвідомив, що одним чи кількома тижнями війна не обмежиться, почав думати про те, як бути корисним оточуючим людям. На початку широкомасштабного вторгнення допомагав військовим з облаштуванням побуту – доки в них усе не нормалізувалося. Коли почув, що коїться у Фельдман ЕкоПарку, який потерпав від ворожих обстрілів, поїхав туди. Це було на початку весни. Дергачівець дуже любить тварин.

– Заходжу в парк, а він розбомблений, усе понівечено. Помітив між вольєрами перелякану жінку. На мені дощовик, схожий на військовий – подумала, що це ворог, оскільки окупанти тоді поряд були. Я її заспокоїв, – розповідає Олександр.

Запропонував жінці, яка доглядала за тваринами, допомогу. Потім майже щодня їздив годувати і поїти тварин. Так волонтерив до самої їх евакуації на початку квітня. Олександр також долучився і до цього – допомагав вантажити тварин.

Потім у волонтерській діяльності дергачівця настала пауза. Шукав подальші варіанти діяльності, зрештою виник­ла ідея, яка могла принести користь захисникам України.

Читайте також: Вітаміни, джерельна вода та жовто-сині гамбургери від волонтерів Харківщини

У марафон – з посіченим прапором

Перед війною Олександр збирався поїхати автомобілем у тур Україною. Вторгнення окупантів завадило, однак пробіг таки відбувся – поєднаний з корисною справою. Чоловік вирушив у велотур Україною, під час якого збирав гроші на потреби ЗСУ. Маршрут був практично з довоєнного плану.

– 20 липня я виїхав з Дергачів. Проїхав через Полтаву, Київ, Житомир, Рівне, Луцьк, Львів, Івано-Франківськ, піднявся на Говерлу. Потім через Чернівці, Вінницю, Одесу, Кривий Ріг, Дніпро та Харків повернувся до Дергачів. Увесь шлях склав 3024 кілометри, які подолав за 24 дні, – каже Олександр.

Перед цим марафоном у чоловіка була конкретна мета – придбати дрон DJI Mavic 3 для одного із спецпідрозділів, що боронить Дергачівщину. Вартість приладу – близько 95 тисяч гривень. Саме стільки дергачівець і хотів зібрати.

Збір коштів проходив таким чином. Олександр щоденно виставляв пости у Фейсбуці про свій марафон і додавав номер картки, писав, що зібрані гроші підуть на потреби ЗСУ.

У цей веломарафон Коломієць вирушив з посіченим осколками прапором Украї­ни, що був на Дергачівському будинку культури, куди окупанти скинули бомбу. Чоловік показував цей стяг дорогою людям, розповідав, що відбувається в Дергачах.

Від 6,5 гривні до 5 тисяч гривень

Під час марафону дергачівець зустрів чимало небайдужих людей.

– Це було на початку мого марафону. Їду в бік Полтави. Йшов такий сильний дощ, що й білизна у мене була такою мокрою, як і шорти, а до Полтави ще 25 кілометрів. І тут їде фура та зупиняється – водій бачить, що я під божевільним дощем. Каже: «Кидай велосипед у фуру – і поїхали», – згадує Олександр Коломієць.

Жив чоловік здебільшого у мотелях чи в знайомих. На природі він ночував всього три рази, у марафон вирушив лише з карематом і туристичною ковдрою.

Також Сашкові запам’­яталася історія з дорожником. Їде дергачівець – а на протилежному боці бригада ремонтує дорогу. Познайомися з трактористом, розговорилися. Ремонтник почастував Олександра своїм обідом.

На одній із заправок, де дергачівець зупинився випити кави, підійшла жінка і дала «Снікерс». «Як побачила прапор – заплакала, були в окупації», – пояснила вона. А в Луцькій області чоловіки пригостили чорницею, якою торгували.

Люди підтримували Олександра не лише їжею, а й фінансово.

– У Чернівцях зупиняється машина. Виходить чоловік і просто каже: «Давай мені номер карточки, перекину тобі гроші». Я питаю, чи знаєте мене або десь бачили, а він: «Ні, просто серцем відчуваю». Його жінка перерахувала тисячу гривень, – ділиться Олександр Коломієць.

До збору коштів для ЗСУ долучився і колишній одногрупник Олександра, громадянин Туреччини – дав 100 євро. Загалом гроші переважно кидали на картку. Пожертви були від 6 гривень 50 копійок і до п’яти тисяч.

Читайте також: Борщ «Байрактар» та робота 24/7: як працює волонтерський центр допомоги Люботин SOS

«Герой тилу»

У підсумку дергачівцю вдалося досягти мети – зібрати необхідну суму і купити дрон. Його Олександр передав у серпні захисникам разом з Дергачівським міським головою Вячеславом Задоренком, який подарував землякові прапор громади.

– Олександр – справжній герой тилу. Ця акція – свідчення патріотизму й самовідданості, показник того, що наші люди готові подолати будь-які перепони у боротьбі за свободу та незалежність України. Він розповідає про події в громаді, відкриває людям очі на війну, ще й збирає гроші для ЗСУ. На таких людях і тримається єдність нашої нації, – зауважив Вячеслав Задоренко.

Олександру сподобався спосіб підтримки військових. Тому на початку вересня вирішив відправитися у заплив на байдарці по Дніпру. Коли передавав хлопцям квадрокоптер, з’ясував, що їм ще потрібні тепловізор, навушники, гарнітура, бензопила та дрова. Військові скинули посилання на потрібні моделі обладнання. Все це коштує 375 тисяч гривень. Збір цієї суми і є тепер метою для дергачівця.

– Так, це дуже великі гроші. Та хочеться вірити, що зберу, хочеться вірити в українців. Приходить по 6 гривень, 10 гривень, 50 гривень. Люди вибачаються, що мало кидають, а я кажу: «Які вибачення, дякую за кожну копійку». Хтось може стільки, хтось стільки. Хоч гривню надішліть, і я буду вдячний, – каже чоловік.

Як в американському бойовику

Скільки часу займе заплив, Олександр не знає. Була мета взагалі пропливти Дніпро по всій Україні аж до Чорного моря, це 981 кілометр. Утім події третього дня марафону, 6 вересня, внесли свої корективи.

– Вечоріло, і я вже шукав місце для ночівлі. На горизонті виднілося всім відоме Межигір’я. Хотів там заночувати, але мене з тріском звідти прогнали. Відпливаючи, чую, що мені хтось кричить. Бачу, це військовий. Підплив до берега, там їх було вже кілька. Мене пришвартували, і тут усе почалось, як в американському бойовику, – розповідає чоловік.

На дергачівця наставили автомати, руки зв’язали стяжками, повалили на землю. Виявилося, що чоловік пропливав поряд з Київською ГЕС. Військові допитали, перевірили всі речі волонтера. Потім це саме зробили поліцейські і СБУ. За словами Олександра, деякі хлопці потім вибачалися.

– Звісно, трохи прикро, що у мене така мета, а мене обличчям у землю – але нічого, все нормально. На жодного з них я образу не тримаю, – зазначає дергачівець.

О 23:00 чоловіка відпустили з райвідділку. Проте вже була комендантська година, а йти йому було нікуди. Тут на поміч прийшов співробітник СБУ, який через своїх знайомих знайшов Сашкові тепле місце, де дергачівець і заночував.

Уранці уродженець Харківщини пішов до військових, і вони віддали йому речі. А господар оселі, де ночував, відвіз його подалі на річку. Волонтер продовжив свій заплив.

«Це не мандрівка»

Станом на ранок 12 вересня Олександр зібрав 11 тисяч 390 гривень, також друзі однієї з його підписниць купили дві бензопили. У Сашка в соцмережах багато друзів.

Якось товариш запитав, чому він просто не виставить пост про збір грошей, навіщо ще їхати велосипедом через всю країну чи плисти на байдарках.

– Навряд чи мені переказуватимуть гроші просто так. А завдяки марафонам я хочу показати, що треба боротися, не треба складати руки і чекати, поки окупант прийде в твій дім, – переконаний Олександр.

Він любить подорожувати, природу і спорт – але зізнається, що ці марафони не такі вже легкі.

– Деякі люди пишуть, побачивши мої фото: «Клас, у тебе романтична мандрівка». Та це не мандрівка, а шлях, який я повинен подолати, аби допомогти нашим хлопцям. Я 24 дні крутив педалі з 7:00 до 19:00. Ось їду я Дніпропет­ровщиною, сильна спрага, а поруч ані заправки, ані населеного пункту немає. В перший день, коли плив, хвилі були сантиметрів 70, можна було запросто перекинутися. Це не кайф, я не отримую від цього задоволення, – пояснює чоловік.

Він каже, якщо нинішнє замовлення на 375 тисяч не вдасться закрити, то мета перейде на третій марафон. Ідея для нього є, пов’язана з горами. Але всіх планів Коломієць розкривати нам не став.

Якщо в цьому марафоні вдасться досягти бажаного, то для наступного буде вже інша мета.

– Такі акції планую продовжувати. Головне, що є мета. Вона надає мені сил та наснаги цим займатися. Неважливо, чи холодно, тяжко. Мета – передати хлопцям ті речі, які їм дуже потрібні для якнайшвидшої перемоги, – наголошує чоловік.

Бажаючі можуть долучитися до збору Олександра для потреб ЗСУ:

5168 7422 4453 3794 Олександр Коломієць

Читайте також: Волонтерська ліга об’єднала благодійників та переселенців у Краснограді

Емоційна підтримка і гроші для ЗСУ

Олександр Коломієць не єдиний на Харківщині, хто підтримує ЗСУ спортивними акціями. Зокрема, це робить фітнес-тренерка зі Змієва Анна Труш.

Дівчина працює на двох роботах – у фітнес-клубі та в салоні краси. Десь після місяця війни вона повернулася до обох робіт, а до цього по-різному підтримувала земляків і захисників. Віддала дитячі речі волонтерам, здавала кров, допомагала грошима. А її мама пекла смаколики для військових.

Якось у спортзалі до Анни підійшла одна з клієнток і запропонувала провести благодійне тренування на підтримку ЗСУ. Тренерка вже мала досвід подібних заходів – збирала кошти на лікування онкохворої дитини.

– Звісно, я підтримала ініціативу. Метою було допомогти нашим захисникам – але також і зібратися на свіжому повітрі та підбадьорити самих людей, бо їм це також потрібно, – зауважує Анна.

Тож перше тренування на підтримку ЗСУ прой­шло у 20-х числах липня. Благодійний квиток кош­тував 100 гривень. Були люди, які давали і більше. Загалом у цьому тренуванні взяло участь 13 осіб, а зібрали 2 тисячі 700 гривень. На початку серпня пройшов ще один такий захід – вдалося зібрати до 2 тисяч гривень.

– Усі залишилися задоволеними тренуваннями. Дів­чата зарядилися позитивом, хорошим настроєм, плюс люди знали, куди підуть кошти. Я потім отримувала позитивні відгуки, – ділиться Анна.

За словами дівчини, люди хочуть, щоб такі тренування проходили частіше – десь двічі на тиждень. Однак через інтенсивний робочий графік зміївчанки це вкрай складно, у неї всього один вихідний на тиждень. У вересні тренерка планує провести як мінімум одне заняття.

– Я отримую емоційне задоволення від того, що роблю. Люблю займатися спортом, хочу принести користь і людям, і ЗСУ, – зазначає Анна Труш.