За чим сумує вчитель на війні: чотири педагоги з Близнюківщини боронять Україну

З перших днів війни вони стали в стрій, аби захищати рідну Батьківщину. Хто де: хтось у військових частинах, хтось – у підрозділах територіальної оборони. Вони навчені, морально підготовлені, фізично загартовані. Та є одна особливість: з перемогою їх з нетерпінням чекають не тільки рідні, а й сила-силенна учнів – нинішніх вихованців та випускників різних років. Це вчителі, яких, без сумніву, знають і поважають на Близнюківщині: Володимир Куряченко, Анатолій Мисік, Олександр Шарков та Володимир Полуянчик.

Для деяких школярів вони є ідеалами, для когось – прикладом, а хтось просто поважає їх за чоловічий гарт, стійкість переконань, вчинки. Для багатьох юнаків та юнок вони є друзями, а для декого – наставниками й порадниками. Тож, аби, із зрозумілих причин, їх не відволікати та не забирати багато часу, ми поставили вчителям-захисникам одне запитання: «За чим ви сумуєте і чого вам зараз не вистачає?» 

Всі вони зазначили, що сьогодні їм не вистачає дитячого галасу, їхніх пустощів, навіть непослуху. Отих світлих очей і щирого спілкування, сміху дзвінкого й суперечок палких, адже діти безпосередні, і в них багато чому можна повчитися. Наприклад, безмежній допитливості та непідробній життєрадісності. Вкрай не вистачає отого бадьорого й протяжного «До-обри-ий де-ень!». Вчителі кажуть, що коли день починається з цього дитячого вітання – то гарантія, що пройде він успішно й плідно. А ще вони скучили за крейдою і дошкою, за доведенням теорем і дискусіями.

Вчителі говорять, що і нині тісно спілкуються телефоном з учнями, обговорюють поточні проблеми, підсумки навчального року. Особливо тісний зв’язок зараз із випускними класами, бо педагоги хвилюються і за ЗНО та й за вступ до навчальних закладів. А діти зі свого боку підбадьорюють своїх наставників. 

А ще захисники переконані, що незабаром буде перемога. І після цього всі житимуть уже зовсім по-іншому. В сучасній школі є предмет – «Громадянська освіта», де першою темою є «Самоідентичність нації». То саме зараз, під час війни і нелюдських випробувань, що випали на долю українців, кожний громадянин нашої держави подає приклад, як треба відстоювати самоідентичність та ідентичність нації. На думку близнюківських освітян, Україна переживає той вирішальний період, коли розставляються всі крапки над «і» та встановлюється історична справедливість. Вони переконані, що зовсім скоро ми житимемо в квітучій європейській країні під назвою Україна, і вислів «Я – українець» звучатиме гордо.

Олександр Степанович Шарков
З 1987 року вчитель фізичної культури та спорту

– Зараз літо, і в мирний час ми з учнями прокладали туристичні маршрути, тренувалися у спортивному таборі «Веселка», грали в різні ігри і просто насолоджувались життям, чудовою погодою і постійним відпочинком, який я завжди намагався робити для дітей активним. З теплотою згадую про ці дні.

Побратими, навіть іноді зі сміхом, запитують: «Степановичу, замріявся, знову уроки фізкультури проводиш чи в похід дітлахів ведеш?»  До слова, я і їх до спорту привчаю, бо хороша фізична підготовка для військового – це ще одна можливість вижити. Всім своїм учням усіх випусків зичу мирного неба, віри в перемогу і вести здоровий спосіб життя. 

Володимир Сергійович Полуянчик
 З 1987 року вчитель фізичної культури та спорту 

–  Коли закрили Бурбулатівську школу, то я почав викладати фізкультуру старшокласникам Квітневої філії Близнюківського ліцею та учням молодших класів Лукашівської філії. Величезне задоволення я отримував від роботи, бо коли багато дітей у класах – це чудово. Загалом я обожнюю все, що роблю: і професію, і свої численні хобі. Та й дітей завжди вчу робити будь-яку справу із задоволенням. Я навіть зараз намагаюся дотримуватися спортивного режиму і щодня бігати.

Здобудемо перемогу, повернуся до своєї улюбленої професії, гратиму в футбол, ловитиму рибку і на уроках своїм учням на практиці показуватиму ту чи іншу вправу.  До речі, міцне здоров’я та фізична витривалість необхідні всім і особливо захисникам, адже середня вага бронежилета і боєкомплекту, з якими доводиться ходити постійно, близько 30 кг.

Вірмо в перемогу, вона буде незабаром!

Володимир Володимирович Куряченко
З 1998 року вчитель історії та правознавства

– Якби не війна, то я б зі своїми «п’ятачками» на велосипедах поїхав би на день-два на природу. Багаття, палатки, ставочок, юшка, безпосереднє спілкування з дітьми і приємна фізична втома. Загалом, це наша фішка – влітку махнути на велосипедах з учнями кудись у красиве місце Близнюківщини. Згадую, була з іншим випуском у нас така традиція: якщо майже відразу після виїзду Юля Бартош упала, то все буде добре (сміється).

Втім я зараз не часто повертаюсь у добрий мирний час навіть думками, вважаю, що все надолужимо після перемоги. І сьогодні, як ніколи, впевнений у серйозності старого анекдоту: в школі треба вивчати два предмети – «Захист України» та «Історію», щоб знати, як стріляти та в кого стріляти.

Миру всім!

Анатолій Володимирович Мисік 
З 1992 року вчитель фізики та математики.

– Мої учні закінчують дев’ятий клас. То саме зараз я б з ними робив анкетування щодо вибору профілю навчання в 10-11 класах, і ще б ми писали «листи у майбутнє», як це робили і в п’ятому класі. Мине час, уже дорослими зустрінуться і прочитають про свої дитячі мрії.

Сьогодні мої випускники стоять перед відповідальним вибором, тож за можливості телефоную декому і намагаюсь спрямувати у правильне русло, бо знаю, до чого схильна та чи інша дитина. Шкода, що не можу бути поруч.

Дуже хочу, щоб першого вересня навчальний рік ми почали в мирній Україні. До слова, знати математику та фізику треба обов’язково і військовим, бо це ж можливість точно розрахувати попадання в ціль та ще вміти в польових умовах зробити багато корисних речей, які допоможуть у нелегкому побуті солдата.

Вірю, що все буде добре.

Наталя Ткаченко, світлини надані героями публікації.