Пиріжки для хлопців на передовій: історія волонтерок-родичок з Балаклійщини

 «Татари ж Романа пирогами частували»

Народилася Анна Баламут на Вінниччині. На Харківщину її привіз чоловік, з яким познайомилась аж на Кубі.

– Мене на Острів Свободи Хрущов відрядив, а Петя там у надстроковиках ходив. У радянському посольстві нас і розписали. Відбули своє і поїхали до Петіних батьків. Так я опинилась у Вербівці, – згадує жінка свої молоді літа.

Разом з чоловіком пані Анна працювала на Балаклійському цементному заводі. У роботі завжди була в передовиках, шостий розряд аж ніяк не кожному маляру-штукатуру дають. Фізично нелегку працю постійно поєднувала із сільським життям – свійська худоба, город. Так і незчулася, як виросли діти, піднялися онуки і вже радують правнуки.

Утішається пані Анна тим, що довгими зимовими вечорами дістає клаптик тонкого білого полотна, пучечки кольорової заполочі й береться за вишивання.

– Я змалку в це діло залюблена. Нас, дітей, п’ятеро було в родині, дівчата всі вишивали. Раніше на Вінниччині в яку хату не зайди, у кожній – образи на покуті, і обов’язково огорнуті рушниками. Я вже не кажу про покривала, наволочки, сорочки буденні та святкові, – ділиться спогадами жінка.

Декілька років тому трагічно загинув її онук Роман. Він був професійним військовим, до анексії Криму служив у береговій охороні в Севастополі. Капітан Роман Баламут двічі побував в АТО. Куля оминула його, а трагічний випадок вихопив із життя.

– Онук розповідав, що під час служби на півострові татари пригощали його своєю національною випічкою, – говорить жінка. Тож від уродженої душевної щедрості, а також у пам’ять про свого онука пані Анна і частує пирогами власного випікання наших хлопців.

Жінка розповідає, що якби Бог скинув трохи років та додав прудкості ногам, вона б пішки дійшла на передову з пирогами, а так не відмовляється від помічників. Завжди поруч дочка Тетяна, яка знає, коли й через кого передати випічку солдатам. Вона і начинку приготує, і всю необхідну для смачних пирогів додачу.

– Борошна нам давали, і багато. А от для начинки багато чого докупляли, крім того, що виростили в себе в саду та на городі. Було в нас шість відер яблук, так до однісінького яблучка на начинку перечистили. Знаходились доброчинці, які передавали нам маку, мішок горіхів, – розповідає пані Анна.

Вона може і пряників хлопцям напекти, і рогаликів, і всяких кручеників. Та то все витребеньки, вважає жінка. Тому найчастіше пече пироги з печінкою та картоплею впереміш, щоб поживнішими виходили. «Хлопці воюють, їм сила потрібна», – говорить вона.

 «Я за костура – і в кукурудзу»

Вербівка з перших днів повномасштабного вторгнення рф опинилась в окупації. Пані Анна з дочкою Тетяною вирішили не кидати своєї домівки. Коли ставало зовсім нестерпно, опускалися до власного погреба. Одного разу після чергового авіанальоту Тетяна пройшлася в кінець городу і трохи збоку від сусіднього наділу побачила величезну вирву. «Мамо, від такого в погребі не порятуєшся», – сказала схвильовано, повернувшись до хати.

Пані Анна згадує, що руські впевнено походжали їхньою вулицею, трималися зверхньо. Вони з дочкою намагалися не потрапляти їм на очі, зайвий раз не виходили за ворота.

– Якось я вибралась на город сіянку брати. Аж тут над самісінькою головою завис вертоліт. Їхня авіація все курс на Пришиб тримала, сусіднє з нами село. Взяти в облогу його не могли, тож намагалися знищити з повітря. Так от, завис гвинтокрил – і ні руш, тільки пропелер все крутиться, що аж хустку з мене зриває. Ну, думаю, зараз так і прошиє кулями. Я за костура – і в кукурудзу. Човгаю стежкою, а лють так і розпирає. І де ти, думаю, гаспиде, взявся на мою голову? Та й незчулася, як тицьнула дулю нечестивцю і аж очі примружила, і всім тілом напружилась, очікуючи неминучої розправи. Чи то не побачив, чи з іншої причини зі мною не поквитався, – згадує пані Анна.

«Бабусю, на школі вже наш прапор!»

Першою звістку про кінець окупації Вербівки пані Анні подала правнучка. Дівчинка зателефонувала із села Задонецьке, що на Зміївщині, і радісно сповістила: «Бабусю, на школі вже наш прапор!» Хто за чим, а жінки з родини Баламутів відразу заходися за тістом. Заведено в Україні хороших гостей хлібом-сіллю зустрічати. Спекти вирішили не просто хлібину, а великий коровай.

Зарум’янений, його виклали на вишиваного рушника і запаслися терпінням в очікуванні визволителів. Та їхню вулицю в день свого входження в село українські військові оминули. Тоді жінки взяли коровай і вийшли з ним до сусідів. Люди частувалися, обіймалися, плакали.

Уже за день пані Анна з Тетяною побачилися з нашими хлопцями, пригощали їх домашнім наваристим борщем, тушкованою картоплею, помідорами просто з грядки і своїми фірмовими пирогами.

– Хату в кінці нашої вулиці окупанти перетворили на склад своєї зброї, тож хлопці три дні розбирали ті завали, ну а ми вже їх підгодовували, – розказує вербівчанка про події майже річної давності.

Доважком до пирогів – термобілизна

Відтоді й зародилося а Тетяни бажання допомагати армії. Спеціально вона з мамою не вилічувала, та рахунок переданих на фронт пирогів йде вже на тисячі. Одного цього жінці виявилось замало. У розпал зимових свят підбила на добре діло – колядувати й щедрувати на користь ЗСУ – своїх родичок і подружок. У режимі онлайн заспівували своїй рідні і приятелям у Києві і навіть у Нідерландах. Стукали до кожної хати у Вербівці. Люди на армію давали й переказували кошти охоче.

– На виручені гроші купили й відправили хлопцям термобілизну, капці, станки для гоління. Прийшли мені на картку 2,2 тисячі гривень європейської допомоги. Знала, що солдатам у госпіталях бракує капців, тож на всю суму й закупила. Наступні 4,4 тисячі гривень витратила на станки та креми для гоління. Я ще не на пенсії, роботу, слава Богу, маю, тож чому не допомогти за можливості? Хотілося б більше, та скільки можу. Ні, скільки можемо з мамою, – уточнює Тетяна.

Із грудня минулого року «пиріжкова» Баламутів поповнилася ще на одну помічницю. Це Наталія Нечитайло, вдова рідного племінника пані Анни. Вона не тільки допомагає з випічкою – подає, підсипає, змащує, а й проживає в одній хаті з Баламутами.

17 березня минулого року до її хати вдерлися руські з гранатометами і снайперською гвинтівкою. Наказали їй покласти телефон і документи на стіл і оголосили, що відтепер вони тут житимуть. «А як же я?» – вихопилося в Наталії. «Нас це не обходить». Взяла дещо з одягу, під пахву – півторамісячного песика, і відправилася в нікуди.

Понад 30 років пані Наталія викладала математику у Вербівській школі, 18 з них була на посаді заступника директора школи. Шанована в селі людина, а прийшли окупанти й вигнали з рідної хати. Два місяці вона прожила у своєї колеги, а вже влітку через Печенізьку дамбу вибралася на підконтрольну Україні територію. Родом Наталія з Чернігівщини, тож там у рідної сестри й перебула до визволення села. Повернулась у двадцятих числах вересня.

– Прийшла до своєї хати, а вона не тільки без даху, вікон та дверей, а й без побутової техніки, меблів. Одним словом, без усього. Як-небудь позатуляла дверні та віконні прорізи, плівкою накрила дах і розплакалась із розпачу, – згадує Наталія.

Родичі жінці не дали занепасти духом. «Приходь до нас і живи стільки, скільки буде треба», – запросили її до себе Тетяна і пані Анна. Так під одним дахом утворився маленький волонтерський колектив.

– Якби не Тетяна й тітка Анна, я не знаю, де б і притулилася. А так і дах над головою маю, і діло, – каже Наталія.

Вона розповідає, що тітка Анна не тільки вправна пекарка, вишивальниця, а ще й співає так, що заслухаєшся. Знає багато пісень напам’ять, тільки зараз веселих не співає. Не той час.

Затягнула пані Анна пісню, та на півслові і вмовкла: «Не можу, сльози заважають. Хай уже після Перемоги. Може, дасть Бог діждатися…»

P.S Жінки проводжали з хати з пирогами: «Ви ж через блокпост проїжджатиме – пригостіть хлопців. Від душі ж. Коли то вдома побувають…»

Нагадаємо, що у Протопопівці Балаклійської громади роздали шифер, брезент, замінять водонапірну вежу

Також нагадаємо, що у Волоховому Яру Балаклійської громади Ізюмського району Харківської області шестеро людей отримали грошову компенсацію за пошкоджене житло.

Раніше ми писали, що у Балаклії нова парафія Православної церкви України вперше відзначила храмове свято. 

Більше новин Балаклія читайте на нашому сайті.