Як громадянка Британії вирішила жити на Харківщині: історія кохання на війні
Він українець, боєць ЗСУ. Вона казашка, громадянка Великої Британії, її соцмережі мають до 100 тисяч підписників. Що в них спільного? Кохання та нещодавно придбаний в одному із сіл на Харківщині старий будиночок, де подружжя планує жити після війни.
Історію свого кохання з Антоном Айман розповіла кореспондентці медіа «Слобідський край».
Здавалося б, такі різні…
На перший погляд, вони такі різні. Антон – українець, воїн ЗСУ. Айман – перекладачка, блогерка, громадянка Великої Британії. В кожного за плечима власний життєвий досвід.
Антон народився в Киргизстані. У трирічному віці переїхав з батьками на Донбас. Там минули його дитинство і юнацькі роки. Навчання, одруження, розлучення. У 2014 році через російську окупацію чоловік виїхав з Донбасу до Харкова. Доєднався до лав добровольців і став на захист України. Зараз проходить реабілітацію після поранення.
Айман Сагатова народилася в Казахстані, неподалік від кордону з росією. Регіон був переважно російськомовним. Працювала на нафтопереробному підприємстві перекладачем. Перший чоловік помер, і жінка лишилася з дитиною на руках.
– До Великої Британії поїхала 20 років тому, і не як економічна мігрантка. У фінансовому плані в мене все було гаразд: квартири, автомобіль. Але жити самотній, без чоловіка, жінці з дитиною в Казахстані було некомфортно, навіть попри достатню забезпеченість, – ділиться жінка.
На підприємстві, де працювала, Айман познайомилася з англійцем. Разом поїхали до Туманного Альбіону. Там у них народилася донечка, але зі стосунками не склалося.
– Ми рік прожили і зрозуміли, що не створені одне для одного. Тому розійшлися. Він залишився просто батьком. Діти стали справжніми британцями, добре вписалися в тамтешнє життя. Тож вирішила і собі прийняти британське громадянство – і в жодному разі про це не жалкую. А в Казахстані за цей час майже нічого не змінилося. Через важку економічну ситуацію багато казахів переїхали в Україну, – каже Айман.
Збирала донати для тварин в Україні
У Великій Британії Айман Сагатова працювала перекладачем у галузі нафто- і газопереробки. Ситуація змінилась у 2014 році, коли росія анексувала Крим і ввели санкції проти російських нафтогазових фірм. Робота перекладача з російської закінчилася, довелося перенавчатися.
За допомогою відео із собаками збирала донати для допомоги тваринам в Україні
– Я розуміла, що після анексії Криму росією змінилося багато чого. І не я одна – російська агресія поламала долі багатьом. Коли в Україні почався Майдан, годинами дивилася телевізор, – згадує жінка.
Своїми поглядами Айман ділилася в соціальних мережах. Якщо до повномасштабного вторгнення росії в Україну жінка на власному акаунті в Ютубі публікувала відео своїх собак і поради собачникам, то після 24 лютого 2022 року змінилася тематика. Всі відео Айман починала зі слів українською: «Доброго ранку! Сьогодні такий-то день війни в Україні» і далі розповідала новини з України.
Каже, своїми сюжетами хотіла привернути увагу людей до війни в Україні, а ще відкрити очі росіянам. Також за допомогою відео із собаками збирала донати для допомоги тваринам в Україні.
З початком повномасштабної війни в Україні росіяни ставали дедалі агресивнішими і в Інтернеті. Айман пригадує неприємну історію. Одного разу вона поділилась публікацією хлопця з Казахстану, який записав звернення до росіян, котрі з початком війни перебралися до його рідної країни і поводилися нахабно. Хлопець закликав «гостей» поводитися скромніше.
– Я опублікувала це відео, і що потім почалося… Спочатку мені почали погрожувати судом. Я відповіла, що вони переплутали країну, і у Великій Британії зовсім інші правила. Потім почалися погрози по телефону, дихання в слухавку. Тож довелося звернутися до поліції, – каже Айман.
Познайомились онлайн
– З Антоном я познайомилася, коли вела стріми у ТікТоці (там в Айман майже 100 тисяч підписників. – Прим. ред.). На той час Антон лежав поранений у шпиталі. Він коментував кожне відео. Писав, що йому б таку дружину. Спочатку я ігнорувала, але він був упертим. Не нахабним, ні, а наполегливим. І ми почали спілкуватися, використовуючи кожну вільну хвилину, – з посмішкою пригадує Айман.
Потім Антон знову повернувся на фронт. Якось він не вийшов на зв’язок.
– Думала, що збожеволію від хвилювання за нього. Тоді ж повною мірою зрозуміла, що відчувають українські жінки весь цей час. Також на все життя запам’ятала день, коли Антон втратив побратима. Він вийшов до мене у стрім, взяв мікрофон і просто мовчав. Не міг говорити. Дві години мовчав. Потім зателефонував. Був у шоковому стані. Я просто розповідала йому всіляке, щоб вивести з цього стану. Ніколи цього не забуду, – розповідає Айман Сагатова.
«Захоплююся незламністю українців»
Першої офлайн-зустрічі з коханим Айман не боялася, хоча й поїхала до країни, де триває війна і на жителів постійно чатує небезпека. «Ми планували поїздку. Я не думала, страшно чи ні, бо їхала до нього. Люди живуть там, моя подруга не втекла з України», – каже співрозмовниця.
Перша зустріч не розчарувала: за словами жінки, Антон був таким, як на відео – справжній козак. Високий, сильний. На людях серйозний, а вдома – милий і ніжний.
Коли приїхала до Харкова, Айман вирішила поїздити і по області. Хотіла побачити на власні очі, який вигляд мають після російської окупації населені пункти, щоб донести правду до підписників. Разом із волонтерами побувала в Кам’янці.
Жінку дуже вразили зруйновані будинки, спустошені села, люди-інваліди, скалічені пси на трьох лапах. Як розповіла Айман, особливо їй запам’яталася місцева вчителька української мови. Жінка пережила окупацію, кожного дня вела щоденник та боялася, щоб окупанти не вбили її собаку. У такий спосіб загарбники розважалися – стріляючи по котах і собаках.
– Я ніколи не забуду те, що побачила. Захоплююсь незламністю українців і їхньою любов’ю до своєї країни. Коли запропонувала Антонові після війни переїхати в Англію, він відмовився. Сказав, що з України нікуди не поїде. За це я ще більше почала його поважати, – говорить Айман.
Іскорка щастя на тлі війни
Щодо пропозиції одружитися, то все склалось само собою. Закохані зрозуміли, що дуже близькі по духу одне одному і хочуть разом далі крокувати життям. Вже у другий приїзд жінки Антон назвав Айман дружиною. Згодом вони подали заяву. Айман, як і кожній жінці, хотілося в цей день бути святково одягненою. Але через бюрократичні формальності з гарною сукнею не склалося. Та обручки вони купували дуже романтично.
Укладання шлюбу призначили на 24 січня. Тож довелося добряче похвилюватися.
– Каблучок у нас не було. Пішли до ювелірного магазину, а там всіх каблучок по одному розміру, але нам удалося підібрати. Мені так сподобався хвилюючий момент, коли їх купували: така собі мінівесільна церемонія із загадуванням бажань. Він з моєї каблучки відрізає цінник, а я – з його. І при цьому слід загадати бажання. Здавалося б, дрібниця. Але коли ти бачиш, з яким ентузіазмом твій коханий відрізає цей цінник, то навертаються сльози. Кажуть, що наше життя складається зі щасливих моментів, це був один із них. А 24 січня о 9-й ранку ми офіційно стали чоловіком і дружиною, – згадує Айман.
Посадять сад, заведуть курочок
Нині молодята мешкають в орендованій квартирі – Антон зараз перебуває на реабілітації після поранення, освоюють кулінарні страви різних країн і мріють про власний затишний куточок. Вони вже придбали старий будиночок в одному із сіл Харківської області і планують зробити там ремонт. Посадять сад, огірочки, помідори, привезуть собак з Британії. А ще, каже Айман, обов’язково заведуть курочок, щоб не купувати яйця в українських магазинах за англійськими цінами.
Напекла чоловікові баурсаків, а він каже, що схожі на українські вергуни
– Мені дуже подобається Харківщина. Тут я почуваюся як вдома. Люблю село і вірю, що все в нас вийде. Після війни Антонові потрібна буде реабілітація, а найкраще відновлюється людина на природі, – говорить Айман Сагатова.
Військові зможуть самі обрати, хто отримуватиме їхні кошти у разі зникнення чи полону – ВР
Захист від КАБів, забезпечення світлом та евакуація: Зеленський провів нараду на Харківщині
Допомога військовим та ветеранам в Україні: перелік корисних номерів
Ми маємо поставити крапку в цій війні: історія бійця з харківської бригади