З цих випробувань ми вийдемо сильнішими та згуртованішими: боєць Харківської ТрО про війну
В’ячеслав з позивним «Бубновий» – боєць 120-го окремого батальйону територіальної оборони Харківської окремої бригади Сил ТрО. До повномасштабного вторгнення звичайний харківський таксист про військову службу навіть не замислювався, та після початку повномасштабного вторгнення його життя кардинально змінилося.
Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Харківській окремій бригаді сил територіальної оборони.
Уранці 24 лютого 2022 року В’ячеславу зателефонували друзі та сказали, що у Вовчанськ зайшли російські війська. З Харкова чоловік вирішив не виїжджати, а через два дні знайомі замовили поїздку, що назавжди змінила його життя.
– Двоє моїх знайомих попросили відвезти їх до центру набору тероборони. Там було дуже багато людей, тому мене одразу не взяли, лише внесли до списків. Наступного дня я зібрав речі та приїхав, було дуже непросто наважитися. Розумів, що це може бути «квиток в один кінець» – і дуже швидко. Але зібрав усі гроші, що зміг, віддав дружині та разом зі знайомими пішов у тероборону. Зрештою нас направили у 120-й окремий батальйон Сил територіальної оборони ЗСУ, – розповідає військовий.
Чоловік говорить, що найважчою для нього виявилася кардинальна зміна життя, адже від усього звичного не залишилося майже нічого.
– Для мене перехід до військового життя був дуже непростим. Уявіть тільки – сказати таксисту, що він не може кудись поїхати. Обмеження мобільності в перші дні стало справжнім стресом. Але справа захисту країни була все ж значно важливішою, – каже В’ячеслав.
Зі своїм підрозділом він потрапляв під масовані обстріли, брав участь у стрілецьких боях, але, за його словами, найбільше ранять душу моменти, коли трапляються втрати.
– Деякі місця стали для мене пам’ятними тому, що з них ми вийшли без побратима… Ну а так – було різне, понад три місяці в лісі тримали оборону під частими обстрілами, під Бахмутом біля Курдюмівки та Кліщіївки доводилося стримувати ворожі навали – тож і для автомата робота була, – згадує боєць.
Снаряди та міни – не єдина проблема на війні. Більшість часу піхотинці проводять на природі – з усіма плюсами та мінусами.
– На цій війні якось не склалися в мене відносини з мишами. Де б ми не стояли – в лісі чи в полі, вони скрізь, і їх багато. Наче й суттєвої шкоди не завдавали, але дратували дуже. Та й коли через зливу заливає бліндаж, теж приємного мало. Це ж не тільки «аврал» під час дощу, коли треба рятувати речі та боєкомплект, а й ще кілька днів вогкості та бруду навкруги. Але приємних моментів теж вистачало: коли поспілкуєшся з рідними, дізнаєшся, що в них усе добре, одразу стає легше на душі. А ще завжди класно пожартувати з побратимами, це підтримує та дозволяє бути на позитиві. Навіть по коліно в багнюці та з мишами, що бігають по спальнику, – розповідає чоловік.
Щодо закінчення війни він налаштований трохи обережно, але оптимістично.
– Коли війна скінчиться, якийсь час триватиме період, коли її відлуння ще буде відчуватися. Багато душ травмовані всім цим божевіллям. Але все одно іншого шляху, ніж перемога, в нас немає. З цих випробувань ми вийдемо сильнішими та згуртованішими, – зауважує В’ячеслав.
Раніше ми писали про нацгвардійця, який виконує завдання «На щиті».
Нагадаємо, 20 жовтня легендарна харківська бригада святкувала 23 роки з дня створення.
А також про Сергія, який служить у складі Залізної бригади та захищає Харківський напрямок, а дружина та двоє донечок чекають на нього вдома. Родина хвилюється за свого захисника, а він навіть з передової робить сюрпризи для коханої жінки.
Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.