Харківська дослідниця: В археології головне – уміння бачити землю

– Коли моя бабуся почула, що я мрію стати археологинею, почала мене від цього відмовляти. Її «залізний» аргумент був – це зовсім нежіноча справа, – розповідає археологиня та музейниця Ганна Юрченко під час онлайн-заходу, організованого Харківським Центром гендерної культури.

Дівчина вирішила все одно піти за своєю мрією і сьогодні є науковою співробітницею Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького. Археологиня зазначає, що іноді доводиться стикатися з дискримінацією в освітньому процесі. Як приклад наводить оголошення, яке на своїй сторінці у Фейсбуці розмістив студентський уряд одного з провідних вишів України.

«Історичний факультет забирає всіх охочих з руками і ногами: кремезних хлопців, які копатимуть на археологічній практиці, і милих дівчат, які чиститимуть знахідки від пилу та морально підтримуватимуть», – ішлося у повідомленні.

Читайте також: «Хотіла бути, як батько, але дівчат не брали у пожежниці»: історії харківських рятувальниць

Наукова співробітниця Музею археології ХНУ імені В. Н. Каразіна Аліна Харламова під час спілкування із «СК» зазначає, що в експедиції копають усі – і дівчата, і хлопці. Водночас, окрім професійних обов’язків, кожен і кожна щось робить ще й у таборі. На дівчат зазвичай покладаються «жіночі» справи, а на хлопців – «чоловічі».

– Якщо члени експедиції мешкають у наметовому таборі, чергові-дівчата зазвичай готують їжу, хлопці – збирають і рубають дрова для вогнища. На мою думку, у таких побутових питаннях слід ураховувати бажання людини. Знаю чоловіків, які люблять та вміють смачно готувати, та жінок, які краще б обрали фізичну працю, ніж приготування їжі, – підкреслює археологиня Аліна Харламова.

Читайте також: «Слова «директорка», «історикиня» – норма в школі»: на Харківщині створюють гендерночутливий простір

Не лише копання

Заразом Аліна Харламова зауважує, що для студентів і студенток існують норми копання, і для дівчат вони менші. Археологиня переконана, що кожен має працювати у межах своїх фізичних можливостей.

– Археологія – це не лише копання. Наприклад, треба вміти вибрати об’єкт (поховання чи господарчу яму). Часто це роблять саме ножем і щіточкою, як ми бачимо у фільмах. Треба вміти зафіксувати об’єкт – сфотографувати, накреслити його у масштабі. Існує великий пласт камеральної роботи: миття знахідок, їх консервація, шифрування, внесення до польового опису. На плечі керівника експедиції зазвичай лягає і підготовка польової документації, яку треба здати, коли завершаться розкопки, – пояснює науковиця.

Аліна Харламова наголошує, що в археології головне – уміти бачити землю та аналізувати отриману інформацію. Для неї це спочатку була романтична мрія, а стала справою життя.

– Ще у випускних класах школи у мене з’явилася романтична мрія – стати археологинею. Дізналася, що у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна є така спеціальність, тому обрала саме цей виш. Родина підтримала мене у моєму виборі, – розповідає Аліна Харламова.

Вона з посмішкою пригадує свої перші розкопки. Всі студенти та студентки історичного факультету з першого курсу проходять обов’язкову археологічну практику. Невлаштований побут та «легенди» від старшокурсників не додавали дівчині оптимізму.

– Чесно кажучи, було страшнувато. Ми розуміли, що на нас чекає важка фізична праця. До того ж студенти старших курсів любили розповідати легенди про те, як ображають першокурсників в експедиції, – говорить археологиня. – За станом здоров’я я могла відмовитись від поїздки «в поля» і пройти практику в музеї. Однак розуміла, що в такому випадку археологом я не стану.

Першою експедицією дівчини стало дослідження Більського городища. Це монументальна пам’ятка скіфського часу на Полтавщині. Керівницею експедиції була Ірина Шрамко (зараз директорка Музею археології ХНУ імені В. Н. Каразіна). За словами Аліни Харламової, було цікаво знаходити археологічні артефакти й уявляти, як жили люди 2,5 тисячі років тому. А побутові труднощі допоміг подолати чудовий колектив.

Читайте також: Підполковниця Оксана Іванець: Жінка на службі – не «берегиня домашнього вогнища»

Упереджене ставлення

У плані гендерної рівності археологія в Україні мало відрізняється від інших сфер діяльності. За словами Аліни Харламової, упереджене ставлення до дівчат існує, й інколи їй теж доводилося з цим явищем стикатися.

– Коли приїздиш в експедицію, помічаєш оцінювальні погляди: а що вона вміє? Чи справді може добре працювати? Зазвичай до чоловіків таких питань не виникає, – переконана харківська археологиня. – Крім того, коли приїжджаєш в експедицію на кілька днів, хочеться попрацювати на пам’ятці. Був випадок, коли на один день мене хотіли відправити чергувати на кухню. Я відмовилася, мотивуючи тим, що можу працювати не гірше за чоловіків.

Інколи перешкодою для тривалих експедицій може стати родина. Аліна каже, що її рідні ставляться до відряджень спокійно, розуміють, що це частина її життя. Проте і в неї інколи виникають складнощі, коли ні з ким залишити п’ятирічну дитину. Тоді доводиться шукати якісь компроміси.

– Жінки часто орієнтовані на сім’ю і не готові до тривалих відряджень. Але в наш час, коли є можливості будь-коли зв’язатися з рідними і приїхати додому, це вже не є такою великою проблемою. Крім того, змінюється суспільна свідомість, і жінки прагнуть реалізувати себе у професійній діяльності, – підкреслює дослідниця.

Також вона зазначає, що останнім часом зростає й оснащеність експедицій, керівники більше уваги приділяють облаштуванню експедиційного побуту. Наприклад, «Рятівна археологічна служба» надає членам експедиції місця у квартирі або гуртожитку, харчує людей у кафе. Все залежить від фінансування.

Читайте також: (Не)твій вид спорту: як харківські хокеїстки і синхроніст руйнують гендерні стереотипи

В очікуванні наступної експедиції

Куди буде наступна експедиція, Аліна Харламова ще не знає, але чекає її з нетерпінням. Наразі багато справ і в музеї. Проводиться величезна робота з упорядкуванням та оцифруванням наукових фондів. Окрім цього, археологиня разом з колегами нещодавно підготувала нову виставку «У пошуках археологічних пазлів: до 120-річчя відкриття салтівської культури». Щоправда, пандемія COVID-19 внесла свої корективи в роботу музеїв.

Через карантинні обмеження заклади не можуть приймати відвідувачів. Тому музейники шукають нові формати виставкової діяльності. Наприклад, цього року Музей археології ХНУ імені В. Н. Каразіна вперше підготував відеоекскурсію. ЇЇ можна знайти на ютуб-каналі закладу.

Також зараз Аліна Харламова працює над кандидатською дисертацією «Середньовічні кам’яні статуї в басейні середньої течії Сіверського Дінця». Простіше кажучи – досліджує «половецьких баб». У рамках роботи вона об’їздила практично всі музеї Харківщини та Донеччини. Були у дослідниці й наукові відкриття. Археологиня сподівається, що коли-небудь розповість у своїй книзі про релігійні уявлення та життя половців.

– Суспільство змінюється, традиції відходять на другий план, відповідно змінюється ставлення до жінок, зокрема і в археології. Допомагає й те, що нарешті про гендерні проблеми почали говорити. Багато чоловіків до цього навіть не задумувались, що роблять щось неправильно, – зазначає Аліна Харламова.

Читайте також: Медсестра Віталій, або Професія, в якій досі немає чоловічого роду

Юлія Шматченко, кореспондентка

 Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews