Спецпроект «СК»: Моя дитина — лесбійка
«Багато батьків сприймають своїх дітей-гомосексуалів як ізгоїв. У нашій родині все було інакше. І я, і мій чоловік нормально поставилися до того, що наша донька «не така, як всі», — такими словами відповіла Віра на лист у Facebook із проханням поділитися своєю історією.
Донька Віри розповіла про свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію (це ще називається камінг-аут) батькам п’ять років тому, коли їй було 17.
— В оточенні доньки практично не було хлопчиків. Спілкувалася вона переважно з дівчатками. Вона одягалася, як хлопчик, носила хлопчачі зачіски. Потім вона привела додому дівчину й поставила мене перед фактом, що вони лесбійки, — розповідає вже при зустрічі Віра. — У нас із донькою із самого дитинства були дружні стосунки. Вона знала, що мамі завжди можна довіритися, розповісти все.
Віра каже, що для неї зізнання доньки не стало шоком. Вісімнадцять років вона пропрацювала в університеті харчування і торгівлі. І за цей час неодноразово бачила там таких людей, тому, мабуть, їй було простіше сприйняти таку інформацію.
— Так, мені хотілося, як і будь-якій мамі, щоб донька вийшла заміж, щоб було весілля, родина. Але сталося так, як сталося, і я нормально це сприйняла. Як так і повинно бути, — ділиться жінка.
Її чоловік також поставився до зізнання доньки з розумінням. І навіть 80-річна бабуся, здавалося б, радянська людина, виявилася достатньо лояльною до того, що подружка онуки не просто товаришка, а ще її кохана людина.
— Я чула історії, які просто вражали, про те, як дітей після камінг-ауту виганяли з дому, яких зрікалися. Я не знаю, як можна відмовитися від дитини. Ти її народив, зростив, вигодував. Навіть від убивць і засуджених матері не відрікаються, а тут дитина просто полюбила не того, кого хотілося б батькам, — продовжує Віра.
Серед знайомих жінки є медики. Вони й розповіли, що люди такими просто народжуються.
— Є люди, які народжуються з інвалідністю, з каліцтвами, але їх люблять, вони працюють, створюють сім’ї. Я вважаю, що людину потрібно любити не за те, що вона красива зовнішньо, а за те, що красива душею, — упевнена Віра.
Вона говорить, що їхній родині пощастило, вони не зіштовхувались із проявами агресії чи іншого негативу у свій бік. Так само не було жодних проблем у доньки Віри у школі чи в училищі.
Та й, зрештою, родина й сама донька Віри вважають, що не потрібно афішувати свою сексуальну орієнтацію.
— В усі часи були такі люди-гомосексуали, це просто не афішувалося. Не потрібні ці паради, демонстрації, адже це, навпаки, провокує інших. І вони не сприймають це так, як належно, — вважає Віра. – На мою думку, говорити про права ЛГБТ-людей потрібно інакше, через проведення лекцій, семінарів у школах і вишах. Треба спокійно розповідати й пояснювати, що геї, лесбійки, бісексуали і трансгендери — такі самі, які і решта. І людину визначає не її колір шкіри, віросповідання, сексуальна орієнтація, а її вчинки.
— Не вважаю, що гомосексуальність — це якась неповноцінність. Є неповноцінність у людських душах. Якщо ти маєш таку душу, то й інших, не таких, як ти, людей ти теж вважаєш неповноцінними. А своїх дітей потрібно любити, тоді й світ стане набагато кращим, — каже на завершення Віра.
Батьківська ініціатива
За статистикою,від 3 % до 10 % населення будь-якої країни, у тому числі й України, є представники ЛГБТ спільноти. Відповідно, їхніх батьків удвічі більше. А ще є близькі, рідні, друзі, для яких орієнтація близької людини стає незвичною новиною, до якої потрібно звикнути. У нашому суспільстві не заведено задумуватися над цим, і тому коли людина відкриває свою сексуальну орієнтацію, для більшості батьків це трагедія.
Нині в Україні діють громадські організації, які допомагають батькам впоратися з почуттями, надати відповіді на запитання, що з’явилися, та інше. Серед них — TERGO, ініціатива співдружності батьків і друзів лесбійок, геїв, бісексуальних і трансгендерних осіб, які підтримують своїх рідних.
Громадську організацію «Батьківська ініціатива «TERGO» було засновано у 2013-му групою батьків ЛГБТ людей у Києві. Тоді це мало вигляд невеличких зустрічей психологічної взаємодопомоги, на які збиралися буквально троє — п’ятеро матерів і батьків. За чотири роки свого існування TERGO виросла у впізнавану в Україні організацію, яка надала підтримку сотням батьків в усьому світі. Організація активно співпрацює та ділиться досвідом з батьківськими ініціативами сусідніх країн, Білорусі, Молдови, Киргизстану, Росії. Крім того, TERGO є співзасновницею Європейської мережі організацій батьків ЛГБТ-людей.
— Як правило, батьки, що звертаються до нас, – це батьки, які щойно дізналися про сексуальну орієнтацію своєї дитини та з певних причин травматично це переживають. Відсутність адекватної інформації, брак освіти з цих питань призводить до того, що батьки ЛГБТ-дітей спочатку відчувають біль, шок, страх, неприйняття та цілу низку інших, частіше негативних, емоцій. На жаль, часто батьки відштовхують через це своїх дітей, погіршуються стосунки в родинах і замість того, щоб знаходити вдома підтримку, ЛГБТ-підлітки та молодь мають і там боротися за право бути собою. У результаті зростають випадки депресій і навіть спроби самогубств. Саме тому головною метою нашої організації є гармонізація та налагодження стосунків між батьками та їх ЛГБТ дітьми, — розповідає член організації Марина Шевцова.
За її словами, сьогодні TERGO проводить мінімум 12 зустрічей на рік. Кожного місяця приблизно 25 мам і тат збираються разом, щоб підтримати «новеньких» батьків, яким дитина тільки-но зробила камінг-аут. Оскільки, на жаль, в Україні все ще багато випадків гомо- і трансфобної агресії, особливо напередодні маршів рівності, організація проводить тренінги з особистої безпеки.
До TERGO може звернутися будь-яка мати, батько або родич ЛГБТ-людини, яким потрібна інформаційна, психологічна або інша допомога. Організація має свою сторінку на Facebook, через яку можна в будь-який час зв’язатися з терговцями, і сайт (http://tergo.org.ua/), на якому можна знайти інформацію про організацію, багато освітніх та інформаційних матеріалів, а також контактну інформацію. Спілкування батьків з TERGO відбувається повністю конфіденційно.
фото:leafclover.club
Коментар психолога
— Гомосексуальність характерних ознак не має. Єдина ознака — я люблю людину своєї статі, — говорить психологиня Громадської організації «Точка опори ЮА» — NGO «Fulcrum UA» Марина Діденко. — Що важливо знати про гомосексуальність, так це те, що тут не завжди мова йде про секс. Це також певний романтичний, чуттєвий, еротичний потяг.
Психологи розповідають, що людина, якій відкрилися, переживає кілька стадій. Вони схожі з тим, що переживає людина, перебуваючи в горі, або коли має серйозну втрату.
Марина Діденко пояснює, що батьки, народжуючи дитину, апріорі проектують її певне майбутнє. І коли дитина говорить, що вона чимось відрізняється від інших (і це не завжди про орієнтацію, це може бути вибір професії тощо), батьки переживають стадії прийняття рішення дитини.
Перша стадія — шок: «чому це сталося саме з нами», «цього не може бути». Якщо дитина в підлітковому віці, батьки вважають, що ще переросте тощо. Тут, за словами психологині, батьки можуть возити дитину по церквах «виганяти бісів», по знахарках, психологах. Ця реакція може тривати по-різному: від декількох годин до декількох днів чи навіть тижнів.
Друга стадія — неприйняття: «я в це не вірю», «усе стане на свої місця». Буває, батьки починають вдавати, що вони цю інформацію не почули, починають ігнорувати те, що сталося. Марині Діденко відомі випадки, коли батьки намагалися знайомити з дівчатами чи хлопцями відповідно гея чи лесбійку або наймали для сина-гея секс-працівницю.
Третя стадія — почуття провини. Дуже часто це виявляється і в перший день, коли батьки тільки дізналися: «що й де ми не так зробили у вихованні сина чи доньки, що він став геєм чи вона — лесбійкою», «треба було віддати дитину в інші гуртки, дівчинку на танці чи хлопчика на бокс». Часто батьки шукають причину нетрадиційної орієнтації дитини в собі.
— Нерідко в батьків виникають взагалі шалені думки, як-от, «я ж дуже хотіла дівчинку, тому народжений син став геєм», чи «дитина народилася восьмимісячною і, напевно, це мало такий вплив», — розповідає Марина. — Часто бувало, що татусі звинувачували мам: «Ти не так виховувала сина, він став маминим синочком».
Четвертий етап — виявлення почуттів. Це коли батьки чи рідні готові поговорити про це. На цьому етапі почуття можуть бути різними: від агресії до любові.
П’ятий етап — прийняття рішення, «чи я приймаю свою дитину, чи ні».
— Частіше за все батьки, коли бачать, що їхня дитина щаслива, легше приймають її орієнтацію. На цьому етапі можуть бути й таки випадки, коли батьки приймають новину про те, що дитина гей чи лесбійка, але надалі не хочуть говорити про її особисте життя, такий собі повний ігнор. Ще варіант — батьки не приймають дитину й постійно йде така боротьба, сварки, скандали тощо, — розповідає психологиня.
Після чотирьох років роботи з батьками ЛГБТ-людей нині Марина впевнено може сказати, що 95 % батьків, які пройшли відповідні тренінги, спілкування з психологами, прийняли своїх дітей такими, які вони є.
— Нещодавно на тренінгу одна мама сказала, що якби в неї була можливість змінити синову орієнтацію, то вона б цього не зробила, — ділиться Марина.
Серед інших тенденцій — помолодшали камінг-аути: діти раніше почали зізнаватися у своїй орієнтації батькам. А ще батьки стали відкритішими.
— У нашій ментальності не заведено зі своїми проблемами, бідою кудись іти й до когось звертатися, тим паче до психологів. Раніше батьків на такі зустрічі запрошували ми або діти, нині батьки самі нас знаходять.
ЛГБТ як показник рівня демократії
У цивілізованих та розвинених країнах світу ставлення і громадян, і державних органів до суспільних груп, таких, як ЛГБТ-спільноти, багато в чому демонструє рівень демократії та рівень забезпеченості рівних прав для всіх громадян. У країнах Європейської співдружності вони високі.
На шляху євроінтеграції Україна зі свого боку зобов’язалася прийняти низку законодавчих ініціатив. Зокрема, до листопада цього року Україна має удосконалити систему контролю за дотриманням законодавства в частині недопущення дискримінації працівників на основі релігії або віросповідання, обмеженості фізичних можливостей, віку або сексуальної орієнтації під час відбору та прийому на роботу.