Снайпер з харківської бригади розповів про складнощі роботи

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у пресслужбі 92-ї ОШБр.

Андрій зізнається, що професія снайпера не з легких, адже здоров’я бійця повинно бути дуже добрим. На собі треба носити 12-кілограмову гвинтівку, 10-кілограмовий наплічник та броню.

– Снайпер – професія дуже цікава, але водночас і дуже важка, бо забирає багато сили, здоров’я. Впливають і погодні умови – грязюка, бруд, ми по тротуарах не ходимо, а інколи доводиться бігти, оскільки артилерія дає про себе знати. Люблять росіяни постріляти цілими пакетами з «градів» та вертольотів, – розповідає військовий.

При нагоді снайпери допомагають піхоті, розповідає Андрій.

– Ми намагаємося працювати з батальйонами, допомагаємо їм, коли виходить. Підтримуємо піхоту з розвідкою та спостереженням, бо у нас є тепловізійні приціли, вони дуже допомагають. У нас навіть є підтвердження на 1,5 кілометра з цих прицілів: ми прикрили піхоту, налякали ворога – і він відступив, – згадує снайпер.

Маючи неабиякий досвід, Андрій досі вважає, що для снайпера немає меж досконалості: кожен вихід – досвід.

– Ти приходиш на позицію, де хоча б добу потрібно виконувати свою роботу, а ти весь мокрий, тобі холодно, проте потихеньку до цього звикаєш. Напрямок у нас дуже важкий, ворог намагається контратакувати – підривається його піхота. І, наприклад, якщо заїхало дві одиниці техніки й вивантажили дванадцять осіб, то вийшло звідти лише двоє. Оскільки я там працюю, працюють наша артилерія, дрони, – говорить чоловік. 

Військовий розповідає, що росіяни не дуже переймаються безпекою солдатів.

– Ми намагалися взяти двоповерховий дім, а там сиділи морпіхи рф. Їм на допомогу виїхав танк Т-72, відстань була 1110 метрів. Наші танкісти побачили, відпрацювали по них фугасним снарядом – і в нього збило трак, танк почав кружляти на одному місці. Через 20 хвилин танкісти почали вилазити й діставати сумки, матраци з танка. Я був просто шокований, бо люди повинні хвилюватися за те, щоб зберегти своє життя, а вони речі рятують. Я вистрелив, там стояв водій-механік, він упав. Думав, що налякав їх, але через деякий час вони знову повернулися, – згадує Андрій.

До своєї гвинтівки військовий ставиться як до члена сім’ї.

– Це справжня американська Barrett MRAD, 338-й калібр. Гвинтівка добре себе показала на 1,5 км і більше. У мене жінка, донька та гвинтівка – мені з дівчатами щастить. Я завжди її розкриваю та вітаюся, звертаюся до неї «маленька». Обслуговую її якісними мастилами та хімією, бо ставлюся як до людини. Як показала практика, якщо ти гвинтівку поважаєш, то вона добре стріляє, а якщо починаєш з нею сваритися – може помститися. Любов завжди допомагає знайти спільну мову, навіть якщо ти в поганому настрої й не виходить стрільба. Тоді я до неї «зайчик, сонечко, маленька» – і все, ми працюємо, – ділиться боєць.

Після війни Андрій хоче навчати снайперській справі всіх охочих, адже вважає, що такий досвід стане в пригоді.

– Якщо дозволить здоров’я, буду навчати людей, адже навіть після нашої перемоги розслаблятися не можна. Звісно, я сподіваюся, що такі вміння людям не знадобляться, але досвід у мене є, тож буду ним ділитися, – зазначає військовий.

Раніше ми писали про молодшого сержанта В’ячеслава з позивним «Медвідь» – військовослужбовця 3-ї окремої танкової Залізної бригади, яка у 2022 році брала участь у Харківському контрнаступі. Воює чоловік з початку повномасштабного вторгнення. Свій перший бойовий досвід отримав поблизу Ізюма, а пізніше пройшов стажування у Великій Британії.

Та про Макса з позивним «Мент» – військовослужбовця 113-ї окремої бригади Сил ТрО. Чоловік навчався в Куп’янському автотранспортному коледжі. Потім три роки служив у 92-й бригаді. Після цього вирішив змінити сферу діяльності й пішов працювати у поліцію.

А також про Сергія з позивним «Моделіст», він старший лейтенант 5-ї Слобожанської бригади НГУ. Навчався в Харківському національному університеті імені Каразіна, там закінчив військову кафедру. Чоловік працював у поліграфії, має кохану дружину та сина.