Шлях нескореного: військовий із Харкова захищатиме честь України в Австралії

У спорт курсант Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «ХПІ» Василь Омельченко потрапив близько року тому. Надихнув військового на такий крок тогорічний чемпіон Ігор Нескорених Олег Зімніков (хлопці навчаються в одному виші). Василь подумав: «А чому б не повторити золоте досягнення побратима?», – і почав завзято тренуватися, намотував десятки кілометрів щодня.

– Я ніколи професійно спортом не займався. Почав багато тренуватися після перемоги Олега Зімнікова на Іграх у Торонто. Подав свої документи і спробував свої сили в легкій атлетиці, – розповів «СК» хлопчина. – Олег мені допомагав перед національним відбором, який проходив 12 травня в Києві. Їздив зі мною на тренування, підказував, як і що правильно робити. Передавав мені свій досвід.

У фінал українського відбору Ігор Нескорених потрапило понад 170 спортсменів, серед них був наш харківський курсант. У Києві Омельченко виборов повний комплект нагород – золото, срібло та бронзу. Василь узяв участь у трьох видах змагань з легкої атлетики: біг на 400 м (І місце – 55,9 секунди), біг на 100 метрів (ІІ місце – 11,93 секунди), стрибки в довжину (ІІІ місце – 5,29 метра). Тож у Сіднеї харківський нескорений робитиме ставку на свою коронну дистанцію – 400 метрів.

– Не знаю, чи буду в Сіднеї брати участь у забігу на 100 метрів, бо виходять накладки з часом, – пояснює Василь. – Про конкурентів з інших країн узагалі нічого не знаю. Тільки знаю результати минулого року, знайшов їх в Інтернеті.

Наразі харківський нескорений проходить у Києві треті навчально-тренувальні збори. Команда тренується два рази на день, зранку та по обіді – по дві години. Такий інтенсив триватиме до 16 жовтня. А потім українська збірна відлітає до Австралії.

До речі, серед членів команди є і дівчина – Майя Москвич, яка стрілятиме з лука. Взагалі українські нескорені змагатимуться в шести видах спорту.
Василь Омельченко націлений на п’єдестал і обов’язково хоче повернутися додому з медаллю. До речі, хлопчина ще жодного разу не був за кордоном, тож з Австралії почне відкривати для себе світ.

Горнило Донбасу

Задля участі в Іграх Нескорених Василю довелося змінити графік навчання в інституті танкових військ.

– З навчанням проблем не буде, все наздожену, – запевняє курсант. – Я ж багато чого вже на практиці спробував.

Своє життя з військовою службою хлопець пов’язав ще у 18 років. У 2011-му відразу після закінчення школи хлопчина уклав контракт із ЗСУ й потрапив у танкові війська. Його служба проходила в рідному Володимир-Волинському в 51-й бригаді. Строк контракту спливав 2014 року, але почався конфлікт на Донбасі, і Василя разом з іншими хлопцями перекинули в зону проведення антитерористичної операції.

– Ми несли службу в Мар’їнці, Красногорівці. В АТО пробув чотири місяці, поки не отримав поранення у Красногорівці, – розповідає військовий. – Я був механіком-водієм танка Т-64, у нашу машину влучив снаряд міномета. Усіх хлопців урятував танк, він хоч і зайнявся, але витримав удар і дав час, щоб ми встигли врятуватися. Командир почав кричати, щоб весь екіпаж покинув машину.

Василь отримав контузію та опіки. Близько місяця поранений боєць лікувався в харківському шпиталі. Ще до поранення хлопець планував вступити до інституту танкових військ. Свою давню мрію Василь здійс-
нив після виписки зі шпиталю – успішно склав усі іспити (з фізпідготовки, фізики, математики та української мови) і став курсантом танкового вишу.

Хлопець зізнається, що непросто було швидко переключитися з бойового режиму на мирне життя. Допомагало спілкування з хлопцями, які також пройшли через горнило Донбасу. Василь каже, що був такий період, коли дуже хотів повернутися до своїх побратимів на лінію фронту.

– Під час першого року навчання хотів повернутися до хлопців на Донбас. Один товариш, з яким ми разом вступали, пішов з вишу. Але в управлінні інституту мені сказали, що нікуди не відпустять. У товариша були сімейні обставини, через які він покинув навчання, у мене таких обставин не було. Я продовжив навчання, а потім знайшов мотивацію у спорті, – розповідає хлопець.

У колі близьких

Найпалкішими вболівальниками Василя є його близькі – кохана дівчина та родина. До речі, батьки довгий час не знали про поранення сина. Василь завжди телефоном розповідав, що в нього все
добре. Правду родина Омельченків дізналася, коли хлопець приїхав додому після вступу до вишу.

– Усі мої рідні – мати, батько, старший брат і молодша сестра – дуже зраділи, що я вже не на Донбасі, а почав навчатися. Про моє бажання вступити до інституту танкових військ вони знали давно, – розповідає нескорений.

Востаннє Василь був удома в липні. Свою відпустку провів, допомагаючи рідним поратися по господарству.

У вільний час, якого у хлопця небагато, він любить переглядати кіно – зазвичай бойовики чи військові стрічки, а от коли востаннє був у кінотеатрі, вже й не пригадає. А ще він дуже любить футбол – як дивитися, так і грати.

Довідка СК

Ігри Нескорених (Invictus Games) – міжнародні змагання, в яких беруть участь військовослужбовці або ветерани, що отримали травми, поранення або захворювання під час або внаслідок виконання службових обов’язків у зоні бойових дій або миротворчих операцій (у випадку з Україною це колишня АТО, а зараз – ООС). Ігри Нескорених заснував британський принц Гарі, перші змагання відбулися 2014 року в Олімпійському парку королеви Єлизавети в Лондоні.
Україна вперше отримала право взяти участь в Іграх Нескорених 2017 року (Торонто) як союзник НАТО в миротворчих операціях по всьому світу, а також через бойові дії на сході України. Тоді наша збірна здобула 14 медалей: вісім золотих, три срібні та три бронзові. Одне золото виборов харків’янин Олег Зімніков.
Цьогоріч Ігри проходитимуть 20–27 жовтня в Сіднеї (Австралія). До Сіднея приїдуть національні збірні з 18 країн світу: Афганістан, Австралія, Канада, Данія, Естонія, Франція, Грузія, Німеччина, Ірак, Італія, Йорданія, Нідерланди, Нова Зеландія, Польща, Румунія, Україна, Велика Британія, США.
У Сіднеї Україну представлятимуть 15 нескорених – 14 чоловіків і одна жінка.

Читайте також: Час розповідати успішні історії