Після війни залишуся в нашій бригаді: гвардієць про бойовий шлях

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.

«Мама дуже хотіла, щоб я став лікарем. Але в мене в родині були приклади для наслідування – батько і дідусь, обидва офіцери. Тому я точно обрав свій подальший шлях. Після 9-го класу пішов зі школи, вступив до ліцею міліції, а потім – до університету внутрішніх справ», – згадує Микита.

Військовий розповідає, що робота поліцейського була непростою. Він був дільничним у Ново-Баварському райвідділі поліції, відповідав за район вулиці Конторської.

«Я б сказав, що цей район своєрідний, але цікавий. Там люди непрості, багато хто зі складною долею. Звідси й «біди» – алкоголізм, наркоманія. Розмовляв із ними, радів, коли комусь удавалося допомогти», – каже боєць.

У 2019 році Микита вирішив завершити службу в поліції й піти в цивільне життя. А 24 лютого 2022 року, з першими розривами ворожих снарядів над Харківщиною, чоловік пішов до військкомату. Проте мобілізували його не одразу, Микиті довелося пів року вимагати, щоб його призвали.

«Місяців шість вони мені голову морочили своїми «йди відпочивай»! Поки я сам не пройшов медкомісію, для чого навіть їздив до лікарів додому. Лише в грудні 2022 року мене призвали», – говорить чоловік.

Микита потрапив до Національної гвардії та отримав позивний «Фартовий». Під час боїв поблизу Кремінної на Луганщині він був водієм евакуаційної машини. Микиті довелося на шаленій швидкості через уламки дерев і ями від вибухів вивозити із Серебрянського лісу поранених побратимів.

«Там майже 30 кілометрів лісу, я працював разом із медиками. До війни мені подобалося їздити на джипах лісом. Напевно, звідси й навички, вміння орієнтуватися та їздити по бездоріжжю. Про що думав у Серебрянському лісі за кермом евакуаційного транспорту? Чесно? Ні про що, намагався абстрагуватися, бо, якщо починаєш замислюватися, стає страшно. А в тебе в машині поранений, і ти маєш його довезти живим. Ти не можеш боятися – тоді все вийде добре», – ділиться гвардієць.

Микита розповідає, що найважче на війні – втрачати побратимів.

«У мене був друг. Він загинув на моїх очах. Уявіть, ми стоїмо, розмовляємо, прощаємося, він сідає в машину, від’їжджає 30 метрів – і автомобіль вибухає. На жаль, чимало моїх побратимів і друзів загинули, захищаючи нашу країну. Багато хороших людей, молодих. Я зловив себе на думці, що не можна звикати до буденності смерті побратимів, не можна дозволити собі емоційно вигоріти», – зізнається «Фартовий».

У майбутньому Микита бачить себе лише військовим. Проте після війни, каже, потрібно днів 10 відпочити, а потім продовжити службу.

«Я після війни залишуся в нашій бригаді, служитиму далі. У моїй родині всі чоловіки пройшли через певні війни. Вони для мене приклад людей, які захищали нашу країну. Я зі своїм вибором визначився теж. Мій вибір – Національна гвардія України», – зазначає чоловік.

Раніше ми писали про Максима з позивним «Шут» – військовослужбовця Харківської окремої бригади сил ТрО.

Та про Юрія з позивним «Гулівер», який зараз служить кулеметником 5-ї Слобожанської бригади НГУ.

А також про Олега – водія у 3-й окремій танковій Залізній бригаді.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.