Не міг вчинити інакше, бо не поважав би себе: історія гвардійця з Харкова

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.

– Я не кадровий військовий, я кадровий філолог. Закінчив Харківський національний університет, тоді ще ХДУ. Але до цього два роки вчився у технічному виші у Москві. Цього терміну вистачило, щоб зрозуміти, що я не «технар», а гуманітарій, і що з російською імперією нам не по дорозі, - розповідає чоловік.

Ігор закінчив військову кафедру при університеті, став командиром мотострілецького взводу в запасі. У 2014-му його мобілізували у Луганський прикордонний загін, потім служив вже у Східному регіональному управлінні Держприкордонслужби, де й отримав звання капітана. Потім пішов у запас. 24 лютого «Професор» самостійно прийшов до військкомату.

– Потрапив у Нацгвардію, стояли на славнозвісній «Розі вітрів». Влітку отримав пропозицію стати начальником штабу 3-го батальйону військової частини 3005, посада майорська, тож дали майора. От так філологічна професура робить військову кар’єру, - говорить військовий.

1 березня 2022 року на позиції підрозділу «Професора» ворог скинув дві авіабомби.

– А 7 березня на ближній дистанції був стрілецький бій з ДРГ росіян, яка намагалась зайти у місто. Потім Балаклія, Куп’янськ, командував деякий час там опорником. У Серебрянському лісі під Кремінною був начальником штабу батальйону, і досвіду стало вже дуже багато, аж занадто, - каже Ігор.

За бойові досягнення гвардієць був представлений до високої державної нагороди. Військовий розповів, що до війни викладав у Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія». Тому спочатку для чоловіка армійська дисципліна була незвичною.

– Досвід управління якоюсь мірою допоміг, якоюсь мірою стояв на заваді, бо більшість людей, з якими я працював – мої колеги, ми люди одного кола. А тут, в армії, абсолютно всі різні й з усіма треба знайти спільну мову, - ділиться гвардієць.

Розповідаючи про коріння війни в Україні, Ігор зазначає, що воно здебільшого - у байдужому ставленні частини українців до національної самоідентифікації.

– Особливо у східних регіонах, це Донецька, Луганська, Харківська та частково Сумська області, де вживають дві мови з різним домінуванням у різних сферах, але насправді відбувається домінування «русского языка». Жителі цих регіонів думають, що це нормальна ситуація, вони не перестають вважати себе українцями. Але не розуміють, що їх наші вороги вважають теж «русскими», частиною того самого «руського мира», бо мова визначає націю. «русский мир» думає, що тут печуть паляниці, щоб ними та квітами їх зустрічати на окружній українських міст. А коли окупантів на окружній російськомовні українці зустріли не паляницями, а кулями, «руський мир» дуже здивувався. Це була їхня глобальна помилка, - розповідає «Професор».

Чоловік зазначає, що піти воювати – вибір свідомий.

– Погодьтесь, дивно було б, якщо людина, яка все своє життя розповідала студентам, що українська мова та література - це круто, не встала на захист своєї країни, коли на неї напали. Я не міг вчинити інакше, просто не поважав би себе. І ті, кого вчив, також не поважали б мене. Бо те, чому я їх вчив все своє життя, просто б не мало більше ніякого сенсу, - каже Ігор.

Військовий зазначає, що у стосунках з підлеглими найголовніше – довіра.

– Дуже важливо, щоб підлеглі розуміли, що ти не вимагаєш від них того, чого не зробив би сам. Наприклад, яка може бути довіра до офіцера, якого ніхто не бачив на передовій, а він дає наказ бійцям туди йти? Не буде тут довіри. І справи не буде, - зазначає чоловік.

Після війни Ігор хоч повернутися до викладацької справи та закінчити те, чому завадила війна.

– Я 20 років є почесним професором академії, у 2014-му війна один раз не дала мені дописати докторську дисертацію, у 2022-му – другий. Тож, думаю, після Перемоги зберусь із силами та напишу її. Яка тема? Зорова поезія доби українського бароко 17-го століття, - ділиться «Професор».

Раніше ми розповідали про наймолодшого командира взводу в Ізюмському окремому батальйоні територіальної оборони – колишнього студента-юриста з позивним «Капуста».

Та про те, як бійці бригади Івана Богуна здобули гармату в бою на Харківщині.

А також про Нацгвардійця Павла з позивним «Зевс», який проходить службу у лавах 3 бригади оперативного призначення «Спартан» на посаді старшого офіцера інструктора з підтримки штабів.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.