Ми дуже багато зробили для наближення перемоги: історія харківського гвардійця

Історію бійця розповіли у відділенні інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України, повідомляє медіа «Слобідський край».

Шериф у 3-й бригаді оперативного призначення НГУ опинився відразу після випуску з військового вищого навчального закладу — у 2014 році. 

— Тоді була проведена мобілізація, я прийшов на посаду командира взводу, і ми вже починали одразу виконувати завдання в зоні АТО. Ми пройшли бойове злагодження і поїхали виконувати завдання на Донецькому напрямку. Спочатку ми не брали участі в активних бойових діях. Наша головна задача була на другій лінії — це блокпости, контрольно-пропускні пункти, перевірка в’їзду та виїзду в саму область. Скоріш за все, тоді був акцент саме на Антитерористичну операцію. Що там все швидко закінчиться, ми впораємось з тими завданнями і зупинимо ворога виключно на тому напрямку, — згадує чоловік.

Він  зізнається, тоді й не уявляв, що попереду на нього та його побратимів чекатимуть важкі випробування під час виходу з міста Дебальцевого у 2015 році. Наша бригада брала участь у Дебальцевській операції, і на той момент ситуація була дуже складною.

— Нашою задачею було прикриття відходу військ з міста, бо вже була загроза повного оточення. Дебальцеве було вкрай важливим транспортним вузлом, і ворог намагався все ж таки його дотиснути, і цим значно покращити своє становище. Нам потрібно було відійти й закріпитися, щоб не допустити подальшого просування ворога. Інакше б противник міг далі просуватись до Слов’янська і навіть до Харкова. Тоді ж під час виходу з міста Дебальцеве в мене відбувся перший бій з ворогом, — зазначає Шериф.

Гвардієць каже, що за 10 років бригада набула актуального досвіду ефективного ведення бойових дій та добре знала специфіку дій ворога. Особливо важливу роль це відіграло на початку повномасштабного вторгнення під час захисту Харкова.

— Бійці нашої бригади не пропустили колону противника, яка рухалась по Бєлгородському напрямку. З цього все почалося. Це вселило в нас віру у свої сили та давало надію, — пояснює Шериф.

Після семи місяців оборони Харкова та його північних, східних та південних околиць був успішний Харківський контрнаступ.

— Після Слобожанського контрнаступу нашу бригаду спрямували на захист Бахмута. Там ми виконували завдання близько двох з половиною місяців. Я вважаю, що найтяжче нам було саме там. На нас покладали великі надії Збройні Сили України. Ми розуміли, що якщо ми десь провалимо свій фланг, то через це можуть потрапити в оточення й інші підрозділи. Ми мусили стояти до кінця тими силами, що мали, — каже військовий.

Гвардієць говорить, що за цей час бригада розвинулася у всіх напрямках.

— Оскільки бригада формувалась під час військових дій, то ми все це робили «на ногах». Але не треба забувати, що противник також розвивається, та це не треба недооцінювати. Ми вже дуже багато зробили для наближення нашої перемоги, кожен раз ми розвиваємось, підвищуємо свій професіоналізм, навчаємо особовий склад і я думаю, що нам треба не зупинятись на досягнутому та продовжувати нищити ворога, щоб вже потім не допустити вторгнення противника на нашу рідну землю, –  зазначає чоловік. 

Раніше ми писали про Віктора з позивним «Механік» – військовослужбовця 123-го окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік брав участь у Харківському контрнаступі та у багатьох інших запеклих боях.

А також про дев’ятнадцятирічного Богдана на псевдо «Браво» – військовослужбовця  прикордонної бригади «Сталевий кордон». Зараз чоловік захищає Харківську область.

Та про про Ігоря – військового психолога – офіцера 3-ї окремої Залізної бригади, яка брала участь у звільненні Харківської області. До повномасштабної війни чоловік успішно знаходив себе в державному управлінні, науці та бізнесі, а восени 2022 року долучився до війська.