Мене мотивує моя держава: гвардієць розповів про службу

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.

Чоловік брав участь в боях за П’ятихатки, Руську Лозову та Дементіївку, де отримав осколкове поранення, а потім нищив «вагнерів» на Бахмутському напрямку. Його військовий шлях розпочався ще у 2015 році, тоді він вступив до Національної академії Національної гвардії України. Після випуску потрапив на службу у місто Дніпро – патрулював різні райони міста.

– Після цього я був переведений до військової частини 3017 на посаду командира взводу в батальйон оперативного призначення. Під час участі в ООС я виконував завдання з охорони об'єктів, несення служби на блокпостах – командиром блокпоста, також виконував штабні функції й окрім цього охороняв державний кордон, – розповідає Павло.

Повномасштабне вторгнення нацгвардієць зустрів у Харкові, тоді всі були переведені за командою «бойова тривога» у вищі ступені готовності та розпочали підготовку до оборони міста.

– 25 лютого вранці поступило завдання виїхати на околиці Харкова, ближче до кільцевої дороги, там займалися облаштуванням загороджень, бо за попередньою інформацією вже рухалися колони техніки, які намагалися проникнути до міста. Особисто у складі зведеної групи знаходився неподалік населеного пункту П’ятихатки, задля прикриття його флангів та недопущення проникнення диверсійно-розвідувальних груп нашим побратимам в тил, – згадує Зевс.

Тоді у Харківському лісопарку гвардійці знайшли РПГ російського виробництва, які ворог підготував для застосування. Також військові взяли в полон водія «Граду», який без жодних засобів зв'язку та зброї вийшов на українських захисників.

У травні звільнили Руську Лозову та Питомник. Після цього батальйон Зевса в складі частини, брав участь в визволенні Харківської області. Оборона Дементіївки була певною мірою випробуванням для підрозділу – противник наступав з різних напрямків, мав важку артилерію, самохідні артилерійські установки, танки, і застосовував їх дуже активно. Майже з трьох сторін підрозділ був в напівоточенні.  Проте українські захисники були готові стояти за рідну землю до останнього.

– Противник підходив дуже близько, намагався штурмувати позиції, майже 30-40 метрів були контакти. Наші бійці з кулеметів, гранатометів, що тільки було під руками, дійсно давали гідну відсіч. Я сам особисто отримав осколкове поранення в праве плече, чи то танк, чи САУшка, ми не зрозуміли до кінця, воно так швидко все сталося. Черговий обстріл десь о сьомій ранку й мене поранили. Побратим наклав мені турнікет, допоміг і мене евакуювали до найближчої лікарні, - розповідає боєць.

Під час Слобожанського контрнаступу у взаємодії з 92 ОМБр 3 бригада оперативного призначення виїхала на Куп’янський напрямок. Згодом форсували річку Оскіл та розпочали займати такі населені пункти Колісниківка, Ківшарівка, Глушківка й закріпилися в них. Пізніше отримали команду рухатись далі, а це був Бахмут.

– Ми заїхали туди, місто вже було в напівохопленні. Таких важких та виснажливих боїв, як в цьому місті, не було ще в жодному населеному пункті. Тут уже з'явився і ЧВК «Вагнер», були різні підрозділи артпідтримки. Авіаційні підрозділи ворога дуже сильно працювали по нашим позиціям. Я особисто заводив і виводив групи, командував обороною певних об'єктів. Це були й промзони й комбінати, у «вагнера» була тактика працювати з крупнокаліберу під прикриттям артилерійського обстрілу. Згодом ми навчилися реагувати на це. Я працював на випередження, не чекав коли вони буквально б прямо мені у двері стукали або гранату у вікно закидували, я просто працював на випередження, - каже Павло.

Під час боїв за Бахмут Зевс повинен був забезпечити оборону свого об'єкта у взаємодії з координацією аеророзвідки свого підрозділу та командуванням штабу батальйону. Всі бойові завдання вдалося виконати, говорить чоловік. 

– Мене мотивує насамперед моя держава, мої рідні, близькі, родичі, друзі, побратими, колеги по службі. Я розумію, що коли ти не один – ти можеш все. Треба намагатися робити на своєму рівні максимально правильні та ефективні кроки для перемоги. Якщо ти в мирному місті кожен день працюєш, донатиш, а також максимально намагаєшся розмовляти українською мовою, проявляєш патріотизм, працюєш на якусь оборонну сферу, або просто волонтерством займаєшся – ти вже герой, ти вже береш участь у цій нашій великій справі під назвою контрнаступ, під назвою Перемога, - зазначає гвардієць.

Раніше ми розповідали про те, що в Ізюмському окремому батальйоні територіальної оборони разом з бійцями на «нульових» позиціях живе ручний орел.

А також про одного з найстарших солдатів у Харківському окремому батальйоні територіальної оборони – Олександр з позивним «Дєд». Нещодавно він відзначив свій 65-й ювілей. Командування наполегливо радить списатись у запас за віком, а він рветься у штурмову роту.

Та про Микиту з позивним «Фартовий», який зараз служить у Національній гвардії України. А до війни деякий час попрацював поліцейським.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.