Кожна втрата – це дуже важко: командир роти з харківської бригади розповів про війну

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у пресслужбі 92-ї ОШБр.

Разом із побратимами Євген боронив Харківщину, Луганщину та Донеччину.

– В армію я прийшов як командир взводу, офіцер, старший усіх груп. Мені поставили завдання, дали людей – і ми виконували роботу. Я з усіма однаково несу службу, сиджу в одному окопі, не в тилу, а поряд зі своїм особовим складом, на передовій позиції, грубо кажучи. За свою роту можу сказати, що вона найкраща. У нас навіть слоган є, його придумав наш зв’язківець: «все подобається, все влаштовує, радий служити». У нас найкращий колектив, – розповідає чоловік.

Євген говорить, що в їхній роті немає жодної людини, яка б не була на фронті. За цей час пережили чимало тяжких ситуацій.

– Багато разів були такі моменти, коли ти прощаєшся з життям. Але все добре, можливо, за нас хтось молиться, а можливо, така доля. І я намагаюся максимально зробити так, щоб у мене не було втрат. Бо кожна втрата – це важко. Дуже, – зазначає військовий.

Євген зізнається, що найбільше бажання – вибити з України окупантів.

– Я буду нести службу до останнього, допоки росіяни не підуть з нашої землі. Наскільки у мене сил вистачить. Головне – зберегти життя моїм солдатам. Невідомо, скільки ще триватиме війна, тому ми хочемо максимально підготувати своїх людей, – говорить командир роти.

Він додає, що за цей час кожен боєць став рідним: на передовій вони вже як одна велика родина.

– Мені багато хто радив не «прив’язуватися» до людей. Але як це можливо, якщо ти сидиш з ним в одному окопі, служиш з ним і ти йому повністю довіряєш? Звісно, коли ми переможемо, то всі будуть святкувати, але у перші дні хотілося б з’їздити на могили до загиблих бійців. Зараз такої можливості немає, бо це різні регіони. Але, пройшовши з ними достойний шлях, хочеться достойно попрощатися з ними, – каже військовий.

Раніше ми писали про Валерія з позивним «Воля» – військовослужбовець 113-ї окремої бригади Сил ТрО. На захист України чоловік став на початку повномасштабного вторгнення. Зараз боронить рідну Харківщину.

Та про 34-річного Максима – військовослужбовця 5-ї Слобожанської бригади НГУ. Чоловік нещодавно вилікувався від поранення, але продовжує служити і мріє про мирне сімейне життя.

А також про Андрія на псевдо «Ташкент», який проходить службу в прикордонній бригаді «Сталевий кордон» на посаді оператора-стрільця в одному з розрахунків спареної зенітної установки «ЗУ-23-2». Зараз чоловік захищає українське небо, а нещодавно він став дідусем.