«Кількості росіян протиставляємо креативність і українську хитрість»: гвардієць про захист України

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.

– Пощастило, що у 2015 році я вже займався по-новому, без радянських методів. Уже були планшети з програмним комплексом Армії SOS, це полегшило роботу в рази, бо за тебе рахує машина. Не потрібно виривати куби землі чи розгортати батареї – ти виживаєш тільки тоді, коли мобільний, – каже гвардієць.

Після цього чоловік вирішив стати професійним військовим, тому вступив до лав Національної гвардії. Знову потрапив до мінометного дивізіону, був командиром розрахунку, воював у Донецькій області, а у 2018 році звільнився. Сергій каже, що не мав жодних ілюзій щодо намірів російської федерації, адже після анексії Криму та розпочатої війни на Донеччині та Луганщині мало статися й повномасштабне вторгнення.

– Ми чудово розуміли, що наші сусіди готуються до війни. Тому я брав участь у військових вишколах. Готовність була майже бойова. Речі зібрані. 24 лютого прокинувся від вибухів. На жаль, не вдалося потрапити до своєї частини в Маріуполі. Тому пішов добровольцем до військової частини 3017, тепер це бригада «Спартан». Прийшов з побратимом, він теж був в оперативному резерві. В обід уже нам видали міномети, ми розгортали захисні позиції, шукали місце для них. Вели бої в П’ятихатках і Дергачах, і так – поки ворога відкинули на кордон, – розповідає чоловік.

Після оборони Харківщини бійці 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан» воювали понад три місяці в Бахмуті.

– Тоді був снарядний голод, хотілося працювати більше. Радянські боєприпаси – дефіцит, у нас були румунські та болгарські. Все доводилося опрацьовувати по ходу – без таблиць стрільби та настрілу. Були боєприпаси в дуже доброму стані, інші — по 30–40 років лежали. Дуже якісні американські боєприпаси, новенькі, вони завжди влітали в ціль. Але, на жаль, їх було малувато. Потрібне своє виробництво, щоб було чим працювати. У нашій ситуації ми повинні влучати з другої міни вже по цілі і потім працювати невеличкими серіями, – говорить військовий.

Нещодавно Сергій отримав звання молодшого лейтенанта, проте кар’єрне зростання його мало цікавить. Зараз він зосереджений на тому, щоб його розрахунки були ефективними, а окупанти якнайшвидше зникли з української землі.

– Ми їхній кількості протиставляємо мобільність, креативність і українську хитрість. Бахмут показав, що нам, артилеристам, потрібна також добра піхотна підготовка. Бо сьогодні ти артилерист, а завтра доведеться бути піхотинцем. Там ситуація швидко змінювалася, – зазначає чоловік.  

аніше ми розповідали про Сергія з позивним «Грей», який служить у Харківському окремому батальйоні територіальної оборони. У перші дні війни чоловік побачив біля свого дому «Гради», які били по колонах окупантів. Тоді він вивіз дружину та п’ятирічного сина в безпечне місце, а сам одразу став до лав ЗСУ.

А також про Антона, який до 2014 року був координатором ультрас харківського футбольного клубу «Металіст». Та після початку АТО разом з іншими хлопцями став на захист України.

Та про Юрія з позивним «Барбара» – бійця Національної гвардії України. До 2022 року чоловік працював перукарем у барбершопі, через це й отримав таке псевдо. Незважаючи на те, що бійцю лише 23 роки, він уже має досвід командування відділенням та відзначений високою державною нагородою.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.